Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Екологічна криза має в основі кризу етичну, кризу людських стосунків, взаємовідносин людини і природи...” · с. 12сторінка оригіналу ↗

НА БАТЬКІВСЬКІЙ ЗЕМЛІ

Слово Просвіти, №10 за 2008 рік

Природно-заповідні території — святиня, місце для усамітнення, очищення від буденного бруду, суєти. Там народжуються високі почуття, величне, вільне світосприйняття, там думка сягає найвищих вершин. Актуалізація проблеми збереження природної і культурної спадщини України особливо гостро відчутна в контексті гуманістичної цінності ландшафтних об’єктів заповідної природи та розміщених у їхніх межах історико-культурних пам’яток. Заповідна природа має ще багато непізнаних людиною цінностей. Через неповноту та поверховість сучасних знань їх не можна виявити одразу. Багато в нашому житті — за межами людського досвіду. них ландшафтів полягають у позитивному духовно-моральному, етико-естетичному ефекті, що випливає із взаємодії людини і природи. Наслідком такої взаємопов’яза$ ності природи, етносу та його історії відпо$ відно стають ментальні цінності народу, а та$ кож існуюча в країні система державної вла$ ди. Під гуманістично-ресурсним потенці$ алом ландшафтів розуміють їхні природні особливості (звичайні й значні), здатні вик$ ликати людські почуття, пізнавальний або науковий інтерес, впливати на формування особистості. Сутність гуманістично-ресурсного по$ тенціалу ландшафтів багатопланова. Вона виявляється як естетична, меморіальна, ін$ формаційна цінність ландшафтного ком$ плексу (ідеальна сутність потенціалу) або як краєзнавча, етноісторична, наукова цінність ландшафтного комплексу (матеріальна сут$ ність потенціалу). Вивчення гуманістично-ресурсного по$ тенціалу ландшафтів сприяє гуманізації дій$ сності (наближення довкілля до потреб лю$ дини). На гуманістичному тлі ландшафту від$ бувається таїнство творення духовності лю$ дини, її громадянської позиції, екологічно грамотного світогляду, виховання почуття відповідальності перед сучасниками і на$ щадками за свою малу батьківщину, свій край, за Україну та планету загалом. Сучасні наукові природоохоронні кон$ цепції розглядають людину лише в аспекті економічних (виробничих) відносин, не бе$ ручи до уваги нації, етноси, природу, культу$ ру. Раціональну чи релятивну установку на свідоме формування тенденційно тран$ сформованого світогляду “запрограмова$ ної” на бізнес людини слід виправляти. Один із шляхів подолання кризового стану люд$ ської душі — пізнавальне освоєння націо$ нальних святинь. Оптимальною формою такої потуги мо$ же бути екотуризм з його романтичним (ей$ форійним) ставленням до ще відносно збе$ режених (заповідних) природних та істори$ ко-культурних територій та об’єктів. Однак, забігаючи наперед, підкреслимо, що права на спілкування з заповідною природою та сакральним історичним середовищем зас$ луговують люди зі здоровою мораллю й ви$ соким інтелектом. Авторові вбачається, що одне з основних функціональних завдань соціальних інститу$ тів і владних структур — витворення в людей інтелектуально-гуманістичного світобачен$ ня, патріотичного ставлення до при$ родної й культурної спадщини, істо$ рії великої і малої батьківщини, вростання і злиття життєвої долі кожної людини з долею землі, на якій вона живе. За словами відомого французького вченого, філософа П. Тейяра де Шардена це називається народженням Духу Землі. Інтелектуально-гуманістичне світобачення екологічне, бо забез$ печує контроль суспільства над при$ родним середовищем, втрата якого, за свідченням англійського дослід$ ника історії Арнольда Дж. Тойнбі, могла призводити до зникнення ці$ лих цивілізацій. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ, ЩО УНІФІКУЄ ОСОБИСТОСТІ, ЦІЛІ НАРОДИ Традиційно актуальною залиша$ ється проблема збереження чисто$ го і здорового довкілля “для людини і від людини”. Ми в Україні кажемо про європейський вибір, про європейську інтеграцію, але з сумом споглядаємо розпи$ сані стіни й паркани, закидані пляшками й папірцями сквери та газони, загиджені не$ докурками, лушпинням та обпльовані троту$ ари і громадські місця. У чому ж причина? Певно, не лише у ВВП. Можна вважати, що, крім усього загаль$ новідомого, екологічна криза має в основі кризу етичну, кризу людських стосунків, вза$ ємовідносин людини і природи, а, можливо, і кризу інтелектуальну (забруднення розу$ му). В головах людей — “сміття” масової (космополітичної, американської) культури. Де поділася споконвічна народна мудрість, звичаєва культура? Тут напрошується лапідарна репліка: екологічна руїна спричинена розумовою депресією, розладом мозку (дебілізацією) людей, а в стереотипі поведінки — духов$ ною, моральною розпустою. Усе це ніяк не узгоджується з думками В. І. Вернадського про ноосферу... Чи є вихід? Український учений-археолог М. О. Чми$ хов, згідно з “Махабхаратою”, запропонував схему періодизації нашої історії (слов’янсь$ кого язичництва): Крита-юга (перша, золота доба), Трета-юга (друга, срібна доба), Два$ пара-юга (третя, мідна доба), Калі-юга (чет$ верта, залізна доба). З неї випливає законо$ мірна послідовність погіршення людського індивідуума. Навіть у назвах періодів за ме$ талами видно тенденцію до поступового збіднення людських якостей і життя сус$ пільства. “Із кожною югою, — йдеться в “Ма$ хабхараті”, — зменшується тривалість жит$ тя, послаблюється мужність, розум, сила, духовна міцність людей”. Щоправда, загальна тривалість юг — дванадцять тисяч років. Зокрема, Крита-юга триває чотири тисячі років, Трета-юга — три тисячі років, Двапара-юга — дві тисячі років, Калі-юга — тисячу років. На їхнє становлен$ ня і згасання припадає, відповідно, по стіль$ ки ж століть. Після закінчення Калі-юги знову починається Крита-юга. Отже, за принци$ пом циклічності, треба чекати нового Від$ родження. Якщо подивитися на проблему глобалі$ зації з позиції національної ідентичності, то між ними видно причинно-наслідковий зв’язок: ідентичність породжена глобаліза$ цією. Тобто маємо вияв фізичного закону дії і протидії. Такий “контрнаступ” на глобалізацію, як встановлення ідентичності, насправді дру$ гий бік медалі: пошук ідентичності — побіч$ ний продукт глобалізації, її природне пород$ ження. Вони — дзеркальне відображення одне одного. Сучасні природні ландшафти водночас є історичними ландшафтами. У кожному лан$ дшафтному комплексі, на кожному п’ятачку нашої землі зберігається історична пам’ять народу, отой Дух Землі (за П. Тейяром де Шарденом). Там кістки, могили славних ді$ дів-прадідів. Кожний клаптик нашої землі просякнутий кров’ю справжніх лицарів, на$ родних героїв, завдяки яким ми ще звемося українцями. Існуюче нині інтегроване розуміння лан$ дшафту як цілісної природно-культурної системи, що знаходить дедалі більше при$ бічників серед природознавців і гуманітаріїв, дає змогу говорити про територіальну су$ місність природної й культурної спадщини українського народу. Сучасний ландшафт поряд з природни$ ми елементами поєднує історико-культурні, включаючи людину та сліди її життєдіяль$ ності (городища, кургани, ділянки історич$ ного культурного шару тощо). У ландшафті закарбувалась пам’ять про минуле, у ньому живі добро, мораль, інтелект. Інакше кажучи, теперішні ландшафти (етнічні, національні) можна трактувати як системи асоціативні, інтегральні, водночас історичні, а в основі — природні. Втім, подіб$ не розуміння ландшафту відображено у Єв$ ропейській ландшафтній конвенції (Флорен$ ція, 20.Х. 2000), ратифікованій Верховною Радою України. Ця конвенція визначає лан$ дшафт “як необхідний компонент людського середовища, відображення різноманіття культурної і природної спадщини та основи ідентичності”. І, відповідно до неї, він сприй$ мається таким, яким є насправді. Якщо природа — основа матеріального (фізичного чи біологічного) життя людини, то культура й історія народу створюють за$ сади його духовного життя. Тому матеріаль$ не і духовне життя людини як живої істоти і соціуму невіддільні. Прикметно, що там, де ще збереглися найбільш цінні та мальовничі природні міс$ цевості, закопано пуповину історичної ми$ нувшини народу, красуються своєю позоло$ тою церковні бані, чути голос наших пращу$ рів, що зринає з високих могил і курганів. На сторожі таких святих для нас, україн$ ців, місць стоїть закон. Згідно зі статтями 6 і 7 Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, території та об’єкти, що ма$ ють особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історико-культурну цінність, підлягають комплексній охороні і належать до земель природоохо$ ронного та історико-культурного призначення. Люди творять довкілля засо$ бами культури, адаптуючись до нього. Одним з таких шляхів пристосування до постійно змі$ нюваного природного середови$ ща постає науково-пізнавальне освоєння національної природної та культурної спадщини. Враховуючи вищезазначене про ландшафт як природне та іс$ торико-культурне утворення, можна говорити про ландшаф$ тно-гуманістичні ресурси як іде$ альну складову ландшафтно-рек$ реаційних. Ландшафтно-гуманістичні ре$ сурси включають естетичну при$ вабливість (атрактивність), роз$ маїття (барвистість) пейзажу, уні$ кальність, мальовничість, звуко$ ве різноманіття (вранішнє бага$

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин