Сторінка · с. 7сторінка оригіналу ↗
Оригінал українською · переклад оновлюється
Був лицарем світла
Слово Просвіти, №10 за 2012 рік
Надія КИР’ЯН
У видавництві “Смолоскип” у серії “Шістдесятники” вийшла книжка вибраних творів Василя Стуса, яку упорядкував Дмитро Стус. Тут представлені ранні вірші поета, вибране зі збірок “Круговерть”, “Зимові дерева (1970)”, “Веселий цвинтар (1970)”, “Час творчості (1972)”, розділи “Поза збірками. Вірші 1960-х рр.”, “Збірка “Палімпсести” (Магаданська версія, в повному обсязі представлено вперше)”, “Вірші 1980—1983 рр.”, “Критика та публіцистика”, “Листування”. До книги також включено літературно-критичні статті, виступи та спогади про Василя Стуса Михайла Хейфеца, Юрія Шевельова, Михайлини Коцюбинської, Євгена Сверстюка, Івана Дзюби, Василя Овсієнка та деяких інших авторів, віршовані присвяти
Інна НАГОРНА, завідувач Літературного музею Уласа Самчука в Рівному
20 лютого 2012 р. минуло 107 років від дня народження видатного письменника-волиняка Уласа Самчука і п’ять років, як Літературний музей Уласа Самчука в Рівному відчинив двері відвідувачам. До цієї дати вперше видано досі ніде не публіковану драму Уласа Самчука “Шумлять жорна”, яку письменник написав далекого 1947 року. Книга побачила світ у видавництві “Азалія” Рівненської обласної організації НСПУ, у “Бібліотечці Літературного музею Уласа Самчука в Рівному”, завдяки матеріальній допомозі розпорядників спадщини Уласа Самчука — подружжя Оксани та Ярослава Соколиків (Канада). …Сцена, театр захоплювали Уласа Самчука змалечку. І нехай та сцена спочатку була самодіяльною — не мало значення. Це захоплення ще в Тилявці вихлюпнулося в ініціативу здійснювати в селі постановки театральних вистав, створювати в Дермані школу українського національного танку, вистоювати “на гальорці” модного в Крем’янці “Інтимного театру” і “буревійно оплескувати різні виступи”. Коли відомий діяч мистецтв Анатоль Демо-Довгопільський створював у Рівному український театр, письменник усіляко сприяв його діяльності: очолюваний Самчуком часопис “Волинь” висвітлював кожен помітний крок цього театру та його ентузіаста-керманича. “Рівненський Український Театр має дані стати добрим театром”, — писав У. Самчук у рецензії на постановку цим театром музичної комедії А. Демо-Довгопільського “Кохання верховин” у травні 1943 року. Певно, вже тоді уява письменника вимальовувала на рівненській сцені фрагменти власного драматичного твору. Того твору, дія якого відбувалася “під час війни на Волині 1942 року”. 15 жовтня 1947 року в таборі для переміщених осіб Улас Самчук полегшено зітпоетові, а також бібліографія, фотоматеріали, примітки. У ґрунтовній передмові “Василь Стус — поет, правозахисник, людина”, а це понад 60 сторінок, Дмитро Стус розповідає про становлення особистості батька, формування його культурно-естетичних переконань, наводить численні листи, спогади про нього. Презентація книжки відбулася у Київському будинку вчителя. Перед початком прозвучали пісні Сергія Мороза на вірші Василя Стуса “Скучив”, “На золоту солому”, “Тільки тобою” та інші, навдивовижу гармонійні й зворушливі. Розпочав захід директор видавництва “Смолоскип” Ростислав Семків: “Для нас вихід цієї книги надзвичайно важливий. Уній і упорядник, і видавництво намагалися наголосити на обох іпостасях Василя Стуса: як громадського діяча і як поета, як правозахисника і як людину витонченої рафінованої культури”. Усі промовці наголошували на тому, що одне з чільних місць в українській літературі ХХ століття, яке Василь Стус по праву посідає, зумовлене і його правозахисною діяльністю, і його протистоянням із режимом, із тогочасною системою. У планах видавництва повне зібрання його творів. Василь Стус — дивовижний і рідкісний приклад цілісності, гармонійності, чесності, відповідальності перед собою й суспільством. Незважаючи на кількість надрукованих його творів і розвідок про нього, ми тільки починаємо осягати цей феномен “лицаря світла”, людини, яка за найтяжчих умов зуміла залишитися собою, відстояти власну гідність, ніде й ніколи не сфальшивити, постійно зміцнювати дух, розвивати інтелект і максимально використати даний Богом талант. Роздумами про становлення свого друга як поета й людини поділився відомий правозахисник, доктор філософії Євген Сверстюк. “Пригадую свою розмову з Михайлиною Коцюбинською наприкінці 1980-х років. Я проводив паралель між Стусом і Лоркою. Висловлював припущення, що Стус в Україні виростає до символічної постаті, як в Іспанії Лорка. Позиція Василя була навіть виразнішою. Михайлина тоді відповіла: “Лорку співала вся Іспанія, а Стуса ніхто не знає”. У той час було дуже важко припустити: мине два-три десятиліття — і з’являться десятки книжок, присвячених Стусу, його книжки видаватимуть майже щороку. Але Бог береже своє. Є щось, що завжди крилом охороняє велике слово. Нова книжка вибраного дуже вдала, для широкого читача це краще ніж багатотомник. Отже, ми ніколи не можемо вгадати долі поета, якого закрили, засекретили, знищили і, здавалося б, назавжди”. Правозахисник, автор численних розвідок про політв’язнів, товариш Стуса по таборах Василь Овсієнко почав виступ цікавим спостереженням: “Коли збирався сюди, я зміряв, скільки в мене вже на полиці книжок Стуса й про нього. До двох метрів уже. Нині додалося ще п’ять сантиметрів”. Він, як і Євген Сверстюк, наголосив на тому, що Василь Стус обрав хресну дорогу свідомо. Досі побутує думка, що на цю дорогу його “підштовхнули”. Овсієнко зачитав листа Василя Стуса від 29 жовтня 1977 року, який не залишає сумніву, що вибір поета цілком свідомий. Про це свідчать ключові фрази, де він, ще перебуваючи в’язнем, зголошується стати членом Гельсінкської групи, коли дізнався про перші арешти в цих лавах: “Я даю згоду стати його членом (УГС Стус чомусь називав Комітетом нагляду), хоч і мало що можу, будучи
«Слово Просвіти», CC BY 4.0; machine translation from Ukrainian by Prosvita.Digital · PDF у Вікісховищі ↗
