Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пошта “СП” · “Українці – це мужні воїни, які на сході боронять Україну, а на заході видають Зібрання творів Олени Пчілки у дванадцяти томах”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Нам потрібна системна робота проти ворога

Слово Просвіти, №10 за 2025 рік

“Нам не потрібний героїзм, нам потрібна системна робота проти ворога”, – мовить військовий аналітик Костянтин Криволап. Не вражаймося парадоксальністю першої частини цього вислову, адже слушно сказано про те, що для України треба не тільки вмирати, для неї треба жити, боротися… Що ж до необхідности системної роботи – чуємо дедалі частіше від наймудріших, зокрема від Валерія Залужного. Немало залежить від того, що “вкладається” в поняття “системний” (системи ж бувають різні). За моїм розумінням, то є не так причетність до певного роду діяльности, як упорядкованість мислення та дій, вочевидь пов’язана з професіоналізмом. І особливо важливим є для осіб, що обіймають керівні посади, тобто тих, від чиїх розпоряджень залежать люди. Тож коли хтось із них невідь чому забажає зламати елементарно налагоджений порядок спільної роботи, та ще й нічого (наприклад, кращу організацію) не пропонуючи натомість, – усі зусилля (незалежно від масштабів) стануть марними. …По чотирьох роках служби в лавах воєнно-морського флоту письменник Григір Тютюнник свого часу добре розумів доцільність дисципліни (на всіх рівнях) задля злагодженої роботи колективу. З його спостережливістю, він не міг не помічати відхилень від таких вимог, зокрема в діяльності “начальників” – дрібних чи більших, які граються людьми, немов камінчиками чи пісочком на пляжі. Наче передчував (передбачав), що вони можуть чинити вплив – негативний, якщо не фатальний, на подальше життя, а може, й на долі людей підлеглих (залежних). Коли говоримо про те, що Григора Тютюнника (і не лише його) вбила система, це, передусім, про систему політично-адміністративну, спецслужби. Наш письменник в оповіданні “Іван Срібний” насмішкувато-іронічно веде мову про одного з працівників системи господарської, в якій панує неймовірний хаос, що спричинює безліч проблем. (І все те “під прикриттям” пропагандистських гасел про “планову економіку”). Цього, ще молодого, “виголеного і припудреного” нового начальника депо в маленькому шахтарському виселку “деповці недолюблювали”, і не за запах “Шипру” та парадний одяг. Він є контрастним щодо попередника – Свиридовича, який “був турботником, Товкучим Марком, інженером-трудягою”, він “умів” десь позичити дощок на ремонт вагонів, “бо вчасно лісу майже ніколи не присилали”, перемагати інші нездоланні проблеми, “він крутився, як муха в окропі і викручувався завжди, “витягаючи” план, а відтак і прогресивку” тощо. Наш молодий сучасник, читаючи це, знаючи вже, як живуть цивілізовані – заможні! – країни, вочевидь думатиме: чому – отак? А чому ентузіазм одного міцного хлопця, Івана Срібного, щойно демобілізованого з морського флоту, мусив рятувати (самотужки, ризикуючи власним здоров’ям) маленьке депо від великого штрафу за нерозвантажений вчасно вагон, невже тільки задля ефектної метафори? Навряд. P. S. Перебуваючи закордоном, я не мала доступу до більшости творів Григо4 ра Тютюнника. В інтернеті знайшлося саме це оповідання: “Іван Срібний”… Утім, розчарування: подано лише його частину. Причому обірвано текст саме там, де починається мова про “начальс4 тво” – саме того штибу, як згадане мною вище (!). І дається пояснення, мовляв, на вимогу власника. (Цікаво, а хто у нас ни4 ні є власником творів Григора Тютюнни4 ка…). Лариса МОРОЗ, професорка

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин