Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пам’ятаємо! · “Його творчість наснажувала українців ХІХ століття на нові звершення задля відродження української самоповаги та любові до рідної мови”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Василеві Білозерському – 200

Слово Просвіти, №10 за 2025 рік

Мирон ФЕДОРІВ Перші десятиліття ХІХ століття стали промінцями національно-культурного відродження українців на своїй рідній землі, що була тоді окупована підступними сусідами. Академічна (або антикварна) стадія українського ренесансу проходила під впливом “Енеїди” Івана Котляревського та творів його послідовників, серед яких варто відзначити прозу Григорія Квітки-Основ’яненка, а також наукові розвідки та літературні знахідки активу Харківського гуртка літераторів. У такій суспільно-політичній атмосфері 200 років тому (січень 1825 року) у дворянській родині на хуторі Мотронівка (нині в складі с. Оленівка Борзнянського району Чернігівської області) народився майбутній учений та педагог, журналіст і громадський діяч Василь Михайлович Білозерський. Мама Василя Білозерського – Мотрона Пилипівна (до шлюбу Силевич) – дочка козацького сотника, з роду гетьмана України Павла Полуботка. Тато – Михайло Васильович Білозерський – вихованець Київської духовної академії, був борзнянським повітовим очільником дворянства. Дитинство Василя Білозерського було сповнене любов’ю та злагодою. Жила велика родина Білозерських у заснованому головою сім’ї родовому хуторі Мотронівка. Їхнє родове гніздов’є складалося з десятикімнатного будинку та п’ятикімнатного флігелю. Всі в родині полюбляли читати книги та були сумирними парафіянами православної церкви. У родині часто лунали стародавні українські народні пісні, а на ніч мама Мотрона дітям обов’язково розповідала українські народні перекази та казки. Від 1841 року Василь Білозерський навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира. Там він занурився у вивчення історії східних слов’ян, їхніх фольклору та етнографії. За сприяння Дмитра Пальчикова старанний студент Василь Білозерський познайомився з уже відомим на українських землях українським письменником та мовознавцем Пантелеймоном Кулішем, який став для Василя і дру- Нестор МИЗАК, доктор історичних наук, професор Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича 6 березня 2025 р. на 84-му році життя в Чернівцях перестало битися серце заслуженого художника України Івана Дмитровича Балана. Народився Іван Балан 2 серпня 1941 року в селі Стрілківці Борщівського району Тернопільської області. Закінчив Український поліграфічний інститут імені Івана Федорова у Львові (нині Українська академія друкарства) зі спеціальності оформлення та ілюстрування книги, працював у галузі станкової малої книжної графіки, малярства, дизайну друкованої продукції. Займався художнім оформленням інтер’єрів громадських будинків, створив експозиції меморіальних музеїв Ольги Кобилянської, Управління внутрішніх гом, і старшим наставником. Саме Куліш сприяв введенню Василя Білозерського в коло впливової української аристократії в Києві. Також він сприяв розвиткові письменницького та журналістського хисту Василя завдяки щотижневим зібранням літературного гуртка під керівництвом Михайла Максимовича та Пантелеймона Куліша. Тож уже 1843 року за рекомендацією того ж Пантелеймона Куліша практикуючий студент Василь Білозерський займався переписуванням документів з архіву Олександра та Михайла Ханенків для Тимчасової комісії з розгляду давніх актів. Завдяки Пантелеймону Кулішеві великий мрійник Білозерський заприятелював з українськими світочами Миколою Гулаком, Олександром Навроцьким, Миколою Костомаровим, Тарасом Шевченком та іншими. У колі спілкування молодих інтелектуалів виникла ідея перейти до більш практичних дій задля просвіти українського народу. Навесні 1846 року за ініціативи Миколи Костомарова, Василя Білозерського та Миколи Гулака було зорганізовано Братство Святих Кирила і Мефодія, яке мало за мету діяти за прикладом популярних масонських лож. Костомаров та Гулак розробили символіку Братства: персні з надписами “Св. Кирил і Мефодій” та печатка з девізом “І зрозумієте істину, і істина визволить вас”. А Василь Білозерський брав активну участь у створенні “Статуту Слов’янського братства Св. Кирила і Мефодія”. Саме його перу належать “Записки”, які роз’яснюють головні принципи, окреслені у Статуті Братства, що має діяти на засадах християнського вчення про справедливість, свободу, рівність і братерство шляхом широких державних реформ. До програмних завдань Братства Білозерський відносив ліквідацію кріпацтва, зрівняння у правах всіх станів, поширення освіти серед народних мас, об’єднання всіх слов’ян у федеративну республіку з парламентарним устроєм, надання кожному народу рівних прав. Молоді патріоти згуртувалися, як пізніше згадував Пантелеймон Куліш, довкола великого задуму – “видвинути рідну мову і націю з духовного занепаду, а українського кріпака з неволі духовної і соціальної”. У 1846–1847 роках Василь Михайлович пропагував серед інтелігенції Полтави ідеї братства. У літературному салоні Софії Капніст вчитель Василь Білозерський декламував твори українських, чеських та сербських поетів, вказуючи на спорідненість слов’янських мов та прогресивні ідеї літераторів-слов’янофілів. У березні 1847 року зі своїм тепер вже шваґром Пантелеймоном Кулішем ідейний братчик Василь Білозерський вирушив до Польщі. Після спроб долучити до Братства слов’янофілів Варшави у квітні 1847 року Василя Білозерського та Пантелеймона Куліша було заарештовано та етаповано до Петропавлівської фортеці у Петербурзі, яка була найбільшою політичною в’язницею у Російській імперії. А потім був вирок суду і після чотирьох місяців ув’язнення – заслання Білозерського до Карелії. Здібності молодого філолога вирішили використати в місцях підкорення малих народів. У Петрозаводську під пильним наглядом жандармерії Василеві Білозерському випало працювати молодшим помічником губернської канцелярії. Засланця наглядачі характеризували як лагідну добродушну людину, відданого поборника християнських постулатів. Його скромність та старанність були оцінені начальством поступовим просуванням по службовій драбині. Так, 1849 року Василя Білозерського було призначено асесором Оленецького губернського управління, а з часом він навіть отримав чин титульного радника. Під час заслання Василь Білозерський мав радість одружитися з дворянкою Надією Ген. Проте заслання залишалось засланням. Природнє прагнення Білозерського вирватись із наглядових лещат увінчались маленькою перемогою. За сприяння впливових родичів 1856 року з Василя Білозерського було знято таємний нагляд та надано дозвіл переїзду до Петербурга. Того ж 1856 року Василь Білозерський надрукував “Літописи південно-руські, відкриті і видані В. Білозерським”. У Петербурзькій управі благочиння Василь Білозерський працював на посаді титульного радника. У Петербурзі Василеві Білозерському вдалося відновити спілкування з давніми друзями Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем і Тарасом Шевченком. У дружніх розмовах виникла ідея друку українського часопису в Петербурзі, адже на українських землях друк україномовної продукції був заборонений. І саме Василеві Білозерському вдалося втілити в життя задумане. Від січня 1861 року до жовтня 1862 року за редакцією Василя Білозерського у Петербурзі вивана на розбудову і творення української державності. Він входив до редколегії дитячого журналу “Українська ластівка”, працював у товаристві “Просвіта”, допомагав організації фестивалю “Червона рута”. Упродовж десятиліть був головою журі творчих робіт учнів художніх шкіл Чернівецької області “Буковинський розмай”, головою кваліфікаційної комісії Вищого професійного училища № 5, обирався до складу правління Чернівецької обласної організації Національної Спілки художників України, членом експозиційних рад обласних художніх виставок, делегатом з’їздів та пленумів Національної Спілки художників України, української інтелігенції. В умовах совєтської влади перебувавав під контролем КДБ, про що повідомляв журнал “Український вісник” видавництва “Смолоскип”. За активну творчу діяльність Іван Балан нагороджений ювілейними медалями “60 років Учасники Чернігівської громади та гості з інших регіонів. Зліва направо, верхній ряд: Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський, Володимир Самійленко, Денис Лукіянович (Галичина), Григорій О. Коваленко, Іван Руденко, Аркадій Верзилов, А. Балика, Василь Доманицький (Київ), Олександр Л. Глібов. Нижній ряд: Віра Коцюбинська, Ілля Шраг, Микола Левитський (Херсонська губер@ нія), Ф. Шкуркіна, Роман Сембратович (Галичина)

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин