Суспільство · “Шевченко надихає людей у боротьбі за свободу й справедливість, осуджуючи право імперій на поневолення й нищення народів”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
Джерела, що напувають Націю
Слово Просвіти, №10 за 2025 рік
Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України
Дорогою Свободи: від Сковороди (Харків) до Шевченка (Київ). Щойно з Харкова, який живе, творить і свято вірить у Перемогу. Добра над злом. Попри все понад пів тисячі людей зібралося в захищеній залі Театру, щоби відзначити 220-річчя Національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Річки пересихають, озера міліють, а джерела є вічними… Люблю над усе джерело! Так колись давно великий Мудролюб говорив про Буття рідного Народу, що вічно безупинно мусить оберігати свої джерела національної пам’яті, традиції, віри, культури. Мабуть, справедливо, що університет носить ім’я одного з найзнаковіших українців – зачинателя і творця духовної педагогіки, що своєю мудрістю зрощував народ, його славних синів і дочок, зокрема Тараса Шевченка, який з душевним щемом писав А. Козачковському: …І зроблю Маленьку книжечку. Хрестами І везерунками з квітками Кругом листочки обведу. Та й списую Сковороду. Оцей поклик вдячності нашим великим предкам, батькам, наставникам, навчителям, особливо Українським Воїнам, став своєрідною прелюдією свята Сковородинського “Серця”. Бо, здається, немає нічого благороднішого й значущого, аніж виконувати предвічний заповіт, коли найбільшим дарунком для своєї Держави-України є освічена й патріотична молодь. Шевченкове “Свою Україну любіть!” лунало праведним дзвоном від початку відкриття офіційної церемонії і до завершення надзвичайно зворушливого мистецького дійства, коли всі Музи співали осанну на “Славу Україні”… Одначе так влаштований цей світ, інфікований жорстокістю й насильством, що здичавіла варваризація завжди марширує поруч із цивілізацією, світлом, добром, намагаючись утверджувати темряву. Тому до і після цього святошного дійства нездоланний Харків піддавався злісним рашистським бомбуванням та смертельним обстрілам. Дуже шкода, що великі світу цього ніби й не бачать, що людино(україно)вбивство є беззмінною “дипломатією” в затхлому царськосталінсько-путінському меню. Тоді зовсім інакший, ніж із багатьох європейських, американських столиць, вигляд мали б “харківські байки” про мир, про московську емігрантську й внут-
Микола ГОЛОМША, політик, заслужений юрист України
Маємо знати стратегію і тактику ворога з підриву державності, щоб не підтримувати руйнівну політику ворога. Це, звісно, не означає, що можна не реагувати на негідництво або негатив, що заважає розвиватись демократичній країні, спотворює принципи демократії, – ми не повинні залишатися рішню “опозицію”, про люблячих синів “матушки'рассєї”, про путінську кліку “с чєловєчєскім ліцом”, про “харошіх рузькіх”. Бо саме такою є ця фарисейська реальність, що особливо чутливо ранить українське серце напередодні переговорів про “перемир’я”. Але пам’ятаймо народну мудрість: “Як москаль каже сухо, то вилазь по вуха!”. Тому прислухаймося до людей, а ще – до Шевченкової Правди. “Так, мов я читаю, – писав Шевченко, – Історію України. / Стою, замираю...”. Тож Шевченкове “не вір москалеві” пробують, причому в усі часи, затерти більш нейтральними, аморфними сентенціями, не дочитуючи Поета, не відчуваючи його глибинного чуття і слова про дух Свободи і людської Гідності українців, усіх народів, де “Чурек і сакля – все твоє, / Воно не прошене, не дане”. Хіба колись “братання”, загравання, “єднання” з москвином приносило бажаний результат? Ні. Лише уготовану бездержавність, національну “німоту” упокореність, безпам’ятство, витолочені народну культуру, історію, національну освіту, природовідповідну систему виховання. Хіба такого “миру”, за якого москвини продовжують убивати тисячами, прагнуть українці?! А тому тільки сила єдності, відвага і свята віра українців у свою національну правоту таки відвоює в москаля те, що ним украдено, а нам дано Богом.
Сьогодні Шевченків світогляд і голос провісника щодо будучини України, високі ідеали українськості, боротьби за волю й правду мають стати дороговказом Свободи незалежно від змін політичних вітрів. Бо “там, де не культивується сила духу і віри, сяйво Гори, мужність боротьби і стоїцизм морального опору, – стверджував відомий український дисидент, просвітник і шевченколюб Є. Сверстюк, – там вегетує слабкість, боягузтво, самозневага”. Утвердження життєтворчих ідеалів Тараса Шевченка для українців, сучасне його “прочитання” у ХХІ столітті є однією з найбільших суспільних затребуваностей у теперішніх умовах екзистенційної війни. Оскільки Він і є саме тією знаковою Особистістю, яка навчає, переучує, виховує, консолідує Народ і Державу. Усі сеґменти життєдіяльності просякнуті Шевченковими словом, думою, пересторогою і заповітами. Література, історія, педагогіка, музеєзнавство, політика, мистецтво, право, філософія, нарешті, війна потребують сутнісного доосмислення життєвих істин та реальностей, особливо в часи історичних тектонічних розломів національного буття українства. І ті мистці, науковці, державні діячі і політики, які з різних причин намагаються обходити гострі кути творів Поета, стають, як правило, “здрібнілими”, злими і німими в спілкуванні з народом. У такій ролі вони ніколи не будуть здатними зорієнтуватись у координатах свого місця і місії, оскільки ілюзією є те, що можна творити щось путяще, зігнорувавши Шевченкову правду. Щоразу, рано чи пізно, здійснюється справедливе торжество істини – таких людей (“митців, творців і купців”), завжди окутує атмосфера народного, культурного, наукового небуття і забуття. Тому “Не дуріте самі себе” – звернення до сущих і майбутніх поколінь українців, щоби історичною правдою ними проганялися “всі неправди”, щоб знали та “розпитали / Мучеників, кого, коли / За що розпинали!”. Бо лише в одній антиімперській, антимосковській поемі-комедії “Сон” закладено стільки правдивої “аналітики”, пророцтва майбутнього України, що їх би вистачило на багато “хитромудрих” досліджень різномастих та гучнозвучних сучасних політичних інститутів, державних стратегічних центрів. Адже за словами Івана Франка в ній міститься сама Божа істина про “се велике оскарження темного царства”, яке для всіх “мертвих, живих і ненарожденних” українців (і не тільки!) показує сатанинську сутність здичавілої московщини. Вони для свого і майбутніх поколінь перетворюються на “ніщо”, бо стали “молитися чужим богам”. Як писав у “Рідній мові” Сидір Воробкевич: “Свої його (таких) цураються, / В хату не пускають, / А чужії, як заразу, / Чуму обминають”. Справді, такий стан в уряд, медіа та громадянське суспільство; створення або підтримка проросійських партій, організацій чи релігійних структур; використання культури, мови та історії для пропаганди “єдиного народу” або “спільної долі”. 5. Підрив силових структур. Підрив авторитету армії та спецслужб; корумпування керівництва та кадрових офіцерів; створення умов для внутрішнього конфлікту або саботажу. 6. Гібридна агресія. Проведення кібератак на критичну інфраструктуру; підтримка незаконних збройних формувань; провокування внутрішніх конфліктів, що можуть перерости у громадянську війну. 7. Псевдолегітимізація. Організація фейкових “референдумів” або “виборів”; створення маріонеткових урядів і струк-
Перший заступник голови Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка, доктор педагогічних наук, професор, академік НАПН України Георгій Філіпчук 6 березня на ювілейній академії Сковородинівського університету вручив доктору філологічних наук, професору Наталії Левченко найвищу відзнаку “Просвіти” – медаль “Будівничий України” – і ексклюзивне видання “Кобзаря” Тараса Шевченка.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
