На часі · “Всі народи, навіть росіяни, хочуть жити у мирі, однак кожна країна утримує армію для захисту своєї суверенної території”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Боротьба за ключі від миру та війни
Слово Просвіти, №10 за 2025 рік
Дмитро ЧОБІТ, письменник
Публічна суперечка з Президентом України Володимиром Зеленським в Овальному кабінеті Білого дому 28 лютого цього року набула глобального значення, бо зачепила фундаментальні основи безпеки, а отже, миру й війни у світі. Немає сумніву у тому, що всі народи, навіть росіяни, хочуть жити у мирі, однак кожна країна утримує армію для захисту своєї суверенної території. Отже, у світі існує недовіра між державами. Таке триває впродовж віків. ХХ століття позначилось двома світовими війнами, які призвели до колосальних руйнувань, забрали життя десятків мільйонів і спричинили трагедії сотень мільйонів людей. Першу світову війну розв’язали три імперії: російська, німецька і австро-угорська. Вони прагнули розширити свої території за рахунок сусідів, а що отримали у підсумку? Усі троє розсипалися на окремі національні держави. Німеччину не влаштовували кордони, визначені Версальським договором, і вона у 1939 році розпочала Другу світову війну, внаслідок чого отримала кордони 1945 року. Президент США Франклін Рузвельт прагнув уникнути майбутніх війн за допомогою міжнародного права. Саме за його ініціативою була створена ООН, статут якої становить основу міжнародного права і визначає правовідносини у світі. Росія як член ООН грубо порушила її статут і розв’язала широкомасштабну агресію проти України, вона діяла всупереч багатьом іншим нормам міжнародного права, в тому числі положенням Гельсінського “Заключного акту Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі”. 69 років жодна країна Європи не порушувала міжнародне право і не вела загарбницьких війн проти сусідів. Це у 2014 році першою зробила Російська Федерація, захопивши збройною силою суверенну територію України – Крим і частину Донбасу. Такі підступні дії у світі назвали “гібридною війною”. Росія розпочала війну проти України 20 лютого 2014 р. із захоплення Криму, що сама визнала, випустивши державну нагороду – медаль “За повернення Криму”, де вказала дату “20.02.2014-18.03.2014 р.”. Війна і збройне захоплення території України російськими збройними силами розпочалися ще за правління Януковича, якого український парламент усунув із посади Президента України 22 лютого 2014 р. Росії було мало Криму та частини Донбасу й вона 24 лютого 2022 року розпочала широкомасштабне вторгнення своїх збройних сил на усю територію України по всьому периметру її сухопутних і морських кордонів, навіть з території Білорусі. За розмахом бойових дій війна Росії проти України не має аналогів у сучасній історії – нічого подібного після 1945 року світ не бачив. У своїй агресії Росія задіяла 200-тисячну сухопутну армію, флот, стратегічну авіацію, вона обстрілювала і досі обстрілює всю Україну ракетами різного класу та з різних територій, в тому числі Каспійського моря. За даними США у російськоукраїнській війні вже загинуло понад мільйон осіб з обох боків. Незважаючи на колосальні втрати, Росія провела мобілізацію, внаслідок чого їй вдалося збільшити своє угруповання військ, які беруть участь у війні проти України, й довести його до 620 тисяч солдатів станом на 2025 рік. Цю широкомасштабну агресивну та загарбницьку війну Путін назвав “спеціальною воєнною операцією”. Є кілька причин такої назви. Перша та, що росіяни планували провести її швидко та розгромити Україну як державу впродовж трьох-чотирьох днів, а максимум через два-три тижні вони мали вийти на кордон з Польщею. Другою причиною назви СВО є те, що згідно з міжнародним правом агресивний напад однієї держави на іншу й ведення загарбницької війни є безумовним воєнним злочином. Але найголовнішою причиною того, чому Путін широкомасштабну агресивну й загарбницьку війну назвав “спеціальною воєнною операцією”, є кримінальний кодекс Російської Федерації, прийнятий в 1995 році, у часи Єльцина. Тоді свіжою була пам’ять про війну СРСР в Афганістані 1979 – 1989 років. Щоб не повторити чогось подібного в майбутньому, у статті 353 цього кодексу передбачили покарання на строк до двадцяти років позбавлення волі за “планування, підготовку або ведення агресивної війни”. Тобто Путін та його безпосередні підлеглі вчинили діяння, які є злочинами згідно кримінального кодексу самої РФ! Ось справжня причина словесної мімікрії. Розв’язана Росією війна – це війна на винищення української нації, це геноцидна війна. Про її геноцидний характер свідчить чимало фактів. Насамперед широко розповсюджене твердження Путіна про те, що нібито “росіяни та українці – один народ”. А раз один народ, то має бути єдина держава і одна армія. У цьому суть. Росіяни вважають, що українці не мають права на власну самобутність, мову, історію, звичаї і традиції. Україна за їхніми переконаннями має щезнути, а українці мусять розчинитися серед росіян на неозорих просторах Сибіру. Як відверто написав кремлівський пропагандист В. Акопов: “Володимир Путін взяв на себе – без краплини перебільшення – історичну відповідальність, вирішив не залишати вирішення українського питання майбутнім поколінням”. Із цих слів видно справжні причини російсько-української війни – йдеться про геноцид українців. Навіть вислів “вирішення українського питання” теперішні путінські рашисти запозичили у гітлерівських нацистів. Евфемізм “остаточне вирішення єврейського питання” (нім. End- lоsung der Judenfrage) означав знищення єврейського населення Європи, тобто геноцид євреїв. Про наміри геноциду українців не раз говорили й інші російські діячі. Так, Сергій Мардан із телестудії “Комсомольська правда” на самому початку російської агресії в етері закликав нищити все українське на окупованих територіях і, зокрема, заявив: “Жерців культу “українства” потрібно знищувати як скажених тварин. Без всякого жалю. Це із очевидного, але є ще один висновок не так очевидний. Українство як система повинно повністю викорінюватися на звільнених територіях. Повна і тотальна деукраїнізація. Будь-яка спроба говорити українською мовою повинна розцінюватися як прояв нелояльності й мати наслідки для її носія … І пам’ятники Шевченку потрібно викинути на звалище”. Подібним чином висловився і головний путінський пропагандист Володимир Соловйов: “Українську державу потрібно ліквідувати повністю. Шляхом розділення, шляхом приєднання до Росії, але повністю”. Погляди Мардана і Соловйова розвинув їх приспішник Яків Кедмі: “Перетворення місцевого населення в нормальних російських людей є життєвою необхідністю для Росії”. Депутат Державної думи Росії Олексій Журавльов, перебуваючи на окупованій території українського Донбасу, закликав до активізації процесу так званої “денацифікації” і пригрозив: “2 мільйони українців повинні або втікати, або бути знищені”. Іншого разу він сказав: “Україна має стати проросійською, або ніякою”. Ще один член російського парламенту Андрій Гурульов заявив: “Про Україну як державу потрібно забути”. У цьому ж плані висловився і заступник голови Державної думи Росії Петро Толстой: “України не існує, ніколи не існувало і ніколи не буде”. Він же неодноразово пропагував путінську ахінею про те, що “росіяни та українці – один народ” і стверджував: “Ми повернемо собі наші споконвічно російські землі”. Такими “російськими” землями П. Толстой називав усю територію України. Ще один депутат російського парламенту Матвейчев прямо заявив: “України і українців не повинно існувати в майбутньому”. Явно про українофобські настрої та плани геноциду українців говорили й інші відомі росіяни. Так, директор інституту Близького Сходу Євген Сатановський на головному пропагандистському каналі заявив: “Хто залишиться з нами, тому буде добре, а всіх інших ми вб’ємо”. Ще більш цинічно висловився так званий “народний губернатор” Павло Губарєв: “Якщо ви не хочете, аби ми вас перевиховали, – ми вас вб’ємо”. Не раз оббріхував українців, український уряд, заперечував право українського народу на самобутність, незалежність і власну державу міністр закордонних справ Росії Лавров. Ось і 26 лютого цього року він вжив вислів “те, що залишиться від України”. Наведені вислови російських діячів відображають не їхні особисті думки, а висвітлюють державну політику путінської Росії щодо України й українців. Тут слід зазначити, що російські звинувачення українців у так званому “нацизмі”, пропаганда одіозної “денацифікації” України та фальшиві заклики повернути “споконвічні російські землі” – розраховані на необізнаних і спрямовані на виправдання воєнних злочинів Росії. Вищенаведені антиукраїнські вислови російських політиків, державних діячів і пропагандистів свідчать про відверту пропаганду ненависті до українців і містять прямі погрози щодо їх фізичного знищення як окремого самобутнього народу та ліквідації України як суверенної держави, тобто мають ознаки злочинів геноциду. Про злочини геноциду свідчать і закликали вбивати людей тільки за те, що вони українці. Перед нами численні факти російських злочинів геноциду. Мета російсько-української війни – знищення України, як головний етап відродження Російської імперії та повернення Росії статусу наддержави, збільшення чисельності росіян за рахунок інших народів, передусім українців. Московський кремль проводить політику відвертого і неприхованого геноциду українців. Це і є справжня першопричина російської агресії проти України. Путін мріє про відновлення у складі Росії не тільки територій колишнього Радянського Союзу, а й царської імперії та розширення і її території. У його планах – давня російська мрія – об’єднати під владою російського царя усіх слов’ян в Європі, дійти до Адріатичного моря, взяти Константинополь, Босфор і Дарданели, а в Азії – вийти до берегів Індійського океану. Такі собі неоімперські плани, про що відверто говорять російська пропаганда, російські політики та російські державні діячі. Ці завойовницькі плани зазнали краху через героїчний опір українського народу. Загрузнувши у морях крові в Україні, Путін і сам вже не знає, що робити. Війна виснажує Росію. Не в кращій ситуації і Україна, яка протистоїть ядерній державі і другій армії в світі завдяки підтримці США, Євросоюзу та багатьом іншим країнам. Кожен день війни вимагає тисячі жертв, тому схвально, але з великим скепсисом сприймалося прагнення кандидата у президенти США Дональда Трампа завершити її ще до свого вступу на посаду. А вже після обрання його президентом строк продовжили до кількох тижнів, згодом до 100 днів, а тепер вже до пів року. Справа не така проста, як спочатку здавалася. Розпочати війну легко – вкрай важко її закінчити. Спосіб, який обрав Дональд Трамп, став очевидний для всього світу – задобрити Путіна і Росію та змусити Україну віддати значну частину своєї національної й суверенної території, навіть ті міста, які не зміг захопити агресор: Краматорськ, Покровськ, Слов’янськ, Херсон, Запоріжжя. На якій підставі? Тому, що Росія їх записала в свою конституцію? А коли вона завтра запише Аляску і Каліфорнію, то що, Трамп їх віддасть Путіну? Питання не таке вже й риторичне, бо про повернення Аляски, Каліфорнії до складу Росії заговорила не тільки російська пропаганда, але й голова Державної Думи Росії Володін. Що тут казати про Литву, Латвію, Естонію, Польщу і Фінляндію. Не даремно ж постійно нейтральні фіни та шведи перед явною загрозою з боку Росії змінили свою зовнішню політику й вступили в НАТО. Головною загрозою для усіх країн НАТО є Росія, це визнано в стратегічній концепції Альянсу. І ось цій країні, яка несе загрозу миру в усьому світі, Трамп хоче подарувати шмат України, аби задобрити Путіна, якого вважає “добрим хлопцем” і запевняє Україну, що “він дотримається свого слова”. Це так президент США оцінює моральні якості людини, яка постійно і нахабно бреше разом з усім підлеглим йому державним апаратом, у тому числі й запевненнями, що жодних планів війни проти України Росія не має і не може мати. Таке російські високопосадовці говорили до 23 лютого 2022 року включно, тобто за день до початку широкомасштабної агресії. У ці дні вони називали провокаціями публікацію плану російської агресії в газеті “Bild” і попередження президента США Джозефа Байдена від 19 лютого 2022 року про прийняте в Москві рішення напасти на Україну. І після всієї цієї путінської брехні цим нахабним брехунам і брутальним агресорам, за переконанням Дональда Трампа, можна вірити та йти на поступки? Але Трамп вірить, бо Путін назвав його “генієм”. Ми не можемо заперечити ймовірність того, що Трамп і Венс можуть подарувати Путіну Аляску і Каліфорнію (у ХІХ ст. Росія межувала із Мексикою і США саме у Каліфорнії), але ми переконані, що жодна незалежна держава з числа колишніх російських колоній в Європі, зокрема Польща, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, добровільно російське ярмо не надягнуть, вони будуть боротися за свою свободу.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
