“Те, що відбувається на кону, б’є не в брову, а в око теперішній “юрбі”. Театр 14 · с. 14сторінка оригіналу ↗
Шекспір і претенденти на владу
Слово Просвіти, №11 за 2019 рік
Вадим ПЕПА Перші ж репліки у виставі “Коріолан” бентежать глядацький зал, як потривожений бджолиний рій. І далі мистецьке напруження триває аж до фінального виходу виконавців під бурю вдячних оплесків. Нічого дивного. На сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка втілено історичну трагедію Вільяма Шекспіра. Режисер-постановник сценічного дійства — заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії України імені Т. Шевченка Дмитро Богомазов. Він тонко розставляє акценти, наголошує на визначальному. Тож те, що відбувається на кону, б’є не в брову, а в око теперішній “юрбі”. Дошкульне зачіпає глядачів. Певно, декому надається можливість побачити себе, як у дзеркалі. Тож зал реагує жваво. Аплодують і ті, котрі вважають себе безгрішними, й ті, в кого є бажання стати кращими. Недарма ж Арістотель провіщав, що вища мета втілюваних на сцені трагедій — катарсис, тобто “очищення духу” за допомогою “страху і жалю”. Щирі співчуття і співпереживання більшою чи меншою мірою таки ж облагороджують людську природу. Хоча ніякі тисячоліття цивілізаційного розвитку її не змінюють. З якими достоїнствами і вадами вродилася людина, з такими невід’ємними і торує шлях у незвідане майбутнє. Генії, в сузір’ї яких сяє й ім’я Шекспіра, відколи вже повчають, як відрізняти добро від зла. Та діється те саме, що із законами в першій-ліпшій країні. Як же їх дотримуватися, не порушувати? До цього в ідеалі — як до неба пішки. Водночас і в мистецтві — який там катарсис? Стократ легше розкидатися брудом матів-перематів, гудити, очорнювати, бездумно обпльовувати навіть доленосне, випускати із підсвідомості, як джина із пляшки, тваринні інстинкти. Вивільняти низьке з прихованого в єстві вищих створінь, які — вінець природи, незрівнянно легше, ніж виховувати порядних громадян. Як і рівним йому, Шекспірові доступні таїни людської душі. А в цьому випадку — ще й трагізму взаєминах різних станів. Головний герой Кай Марцій у виконанні заслуженого артиста України Олександра Форманчука переконливий і повнокровний. Видатний полководець примножує славу могутнього Рима у кровопролитних битвах. Особисті подвиги й шрами від численних ран відчиняють йому двері до сенату. Вивищується зі званням консула. І втрапляє в тенета інтриг. Їх плетуть “народні трибуни”, одурманюючи демагогією темну масу, яку можна повернути чортзна-куди й направити проти кого завгодно. Обурений поведінкою римлян, які забули про його подвиги заради їхнього ж спасіння, Марцій перекидається на бік тих, проти кого воював. З військом, яке раніше громив, здобуває гучні перемоги, вдовольняється новим прізвиськом — Коріолан і погрожує знищити Рим. Ні
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
