Презентація · “Українська пісня не дає бути самотнім — ні людині, ні народу”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
До світла істини
Слово Просвіти, №11 за 2020 рік
ючому автор пояснює наче ж переконливими доказами: “1981 р. в індійському селі Пахаргарх, приналежному до штату Мадх’я-Прадеш, було відкрито печери, кам’яні стіни яких прикрашені кольоровими малюнками, барельєфами й скульптурами, що добре збереглися, хоч вік їхній, як установлено, — понад двадцять тисяч років. Ті зображення — ровесники насічок на кістках мамонтів та різьблених орнаментів з Мезинської археологічної культури”. За комуністичної влади самовідданий дослідник Мезинської археологічної культури І. Шовкопляс доводив, що орнаменти з Мезина протягом наступних тисячоліть озиваються в усілякому рукотворному — тканнях, вишивках, мереживах, кераміці, гончарних виробах. За що й поплатився, був репресований. Відкриття в штаті Мадх’я- Прадеш набуло неабиякого розголосу в науковому світі. Історики й археологи мовби з перших рук одержали матеріал, який засвідчив досить високий рівень розвитку людини за кілька тисяч років до цивілізації Хараппи — Мохенджо-Даро, яка доти вважалася найдавнішою в межах Індії. Унікальна знахідка доповнила знання про еволюцію людини. А чи не здатні на те саме й колядки та щедрівки й ще багато що з української народної творчості? Ось хоча б те, що відкриття в доти недоступних печерах Пахаргарху поставило перед наукою з-поміж інших і таке запитання: серед тисячі з лишком наскельних малюнків неодноразово зустрічаються зображення тварини з видимими ознаками оленя та бика. Незнане раніше поєднання одного з другим. Такої прояви, такого мутанта не знайти в жодному зоологічному каталозі. Нам же неабиякий інтерес до незвичайного через те, що привіллям дотепер збережених колядок і щедрівок, мовби поза історією вселюдської цивілізації, тури-олені розгулюють собі, як живі, справдешні, увічнені поетичним словом. Ймовірно, тур-олень і просто тур набували сакрального значення, оспівувалися в календарно-обрядових відправах від первини, а вже пізніше лаврами звеличення, обожнення, було, так би мовити, увінчано бика, як царя степової живності. Ув’язнений в Англії Джавахарлал Неру спромігся написати значущу працю — “Открытие
Индии”. Під таким заголовком її було видано в Москві. Щоправда, тиражем всього-на-всього шість тисяч. По суті, для службового користування. Великодержавні не вважали за потрібне розголошувати заявлене великим сином індійського народу, що в далекому минулому був період, коли арії з Подніпров’я добувалися до Індії і там оселялися. Можливо, саме через те жителі на півночі країни світліші, ніж на півдні, де більше смаглявих. Ще одне, здається ж, важливе. У квітні 1984 р. перший індійський і 138-й у світі космонавт Ракеш Шарма, родом із Пенджабу, здійснював дослідження на орбіті. Мав сеанс зв’язку з прем’єр-міністром Індірою Ганді. На запитання, яка Індія з космосу, відповів рядком із патріотичного вірша мовою хінді: “Краща від усіх у світі!”. І додав: “Така ж прекрасна і Україна, звідки прийшли наші предки”. В Індії це не тільки не замовчується, а, як бачимо, на слуху в освічених. Мезинську археологічну культуру сповна успадковує Трипільська, як стверджує В. Пепа, цивілізація. Колядки й щедрівки та пісні календарно-обрядових дійств доносять до сучасності невмирущі відлуння звідтоді, коли мисливці й риболови та збирачі дармових земних плодів під тиском обставин, спричинених невпинним примноженням люду, заходилися скородити землю та сіяти жито, пшеницю й усяку пашницю. Угледівши землеробів, греки назвали їх “скави” — копачі, землероби. Вірогідно, після хрещення киян князем Володимиром хтось із великомудрих уставив у поняття перед “а” букву “л”. Вийшло “склави”. А по-грецькому це “раби”. Так само, скажімо, й у німецькій мові. Звичайно ж, похідне з грецької. У середині Х ст. візантійський імператор Костянтин Багрянородний у повчанні синові, наступникові престолу, з претензійною назвою “Про управління імперією”. Як це учинялося, повідує “Повість минулих літ”. Коли вже занадто допекло насильство, “порадилися древляни з князем своїм Малом і сказали: “Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не уб’ють його”… І послали вони до нього мужів своїх, кажучи: “Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину”. І не послухав їх Ігор, і древляни, вийшовши насупроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря…” А як його овдовіла дружина Ольга спалила Іскоростень, старшокласники дізнаються в школі.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
