Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Гість “СП” · “Голодомори, репресії та всілякі переслідування українців за національною ознакою ще довго будуть виснажувати нас духовно і матеріально”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Творець поетичної планети

Слово Просвіти, №11 за 2023 рік

Наша розмова з поетом Василем Кузаном із Довгого (Закарпатська обл.) відбулася напередодні його ювілею. Було що згадати, про що говорити, ад% же прожите цікаве і змістовне життя, наповнене яскравими подіями. – Що із задуманого вдалося реалізувати? – Вдалося багато, але не все. Війна ви$ била нас із усіх графіків. Але 26$ту книгу я все-таки видав наприкінці минулого року. Трохи поїздив по світу. Брав участь у Франкфуртському книжковому форумі... – Що можете сказати про свій шлях у світ Поезії? – Шлях як шлях. Важливо ніколи не збиватися на манівці. А я ось уже скоро 40 років серйозно займаюся поезією, тобто не тільки римую – читаю інших, пишу пе$ редмови, відгуки, рецензії, досліджую лі$ тературний процес у його поетичному ви$ мірі. – Що спонукало вас до поезії? – Життя. Воно прекрасне, і не оспіву$ вати його неможливо. – Чи є у вас кумири в літературі? – Кумирів нема. Але є авторитети, улюблені поети, друзі, які пишуть чудові тексти. Є дружина, яка створила особли$ вий міфічно-поетичний світ. Є десятки ук$ раїнських поетів, які дозволяють мені стверджувати, що сьогодні українська пое$ зія – найпотужніша у світі. – Поезія – це ваше покликання? – Поезія – це моє життя. – Розкажіть, будь ласка, про свою творчу лабораторію. – Як такої лабораторії у класичному розумінні слова у мене нема. Жодних під$ валів, пробірок, реактивів, алхімічних приладів та матеріалів не маю (сміється). Але процес творення – це теж лабораторія, і тут я уже серйозний. Насправді це таєм$ ниця кожного автора. Ніхто не може пояс$ нити, звідки береться, як приходить той особливий стан Творення. Деякі тексти писалися за 5$10 хвилин і без жодних пра$ вок. Інші писалися довше і мали десятки правок. Але мої тексти – чудові (сміється). Це кажу не я – так кажуть мої читачі, яких у мене тільки на одному сайті Поезія.орг більше мільйона. – У кожної творчої людини свої секрети до написання. А які у вас? – Є секрет, яким я ділюся постійно: щоб добре писати поезію, треба багато чи$ тати хорошої поезії. І бажано не тільки своєї (сміється). – У ваших віршованих рядках простежується філософське сприйняття світу, десь уподібнюєтесь Петру Скунцю і Дмитру Креміню. Чи то мені просто здається? – Кожен із нас неповторний. Я люблю і Петра Скунця, і Дмитра Креміня, і бага$ тьох інших. Але не хочу бути схожим на жодного з них. Я самодостатній і не подіб$ ний на жодного автора у світі. Інша справа – мотиви моїх творів. Вони можуть пере$ гукуватися з мотивами названих вами і не названих письменників. Бо ми всі, у тому числі не письменники, замислюємося над темами життя і смерті, добра і зла, швид$ коплинності та вічності, любові та нена$ висті... І часто приходимо до спільних вис$ новків. Як Великий Тарас називав моска$ лів ворогами, так і ми їх тепер називаємо. Але ми не стаємо від цього схожими на Шевченка. Ми реально оцінюємо ситуа$ цію. Ми бачимо, хто є хто, і можемо дозво$ лити собі про це сказати. На жаль, не всі можуть на це зважитися, не можуть набра$ тися мужності. У цьому аспекті ми з Кременем та Скунцем дійсно схожі. – Не секрет, що свого часу ви починали писати російською, потім перейшли на українську, тепер робите пробу віршувати русинською. – Російською у мене було лише кілька віршів. Уся система освіти в окупованій комуномоскалями Україні була побудова$ на таким чином, що молоде покоління не мало перед собою кращих зразків україн$ ської поезії – тільки московської. Усі наші великі поети були розстріляні москалями, а їхні твори заборонені. Але я про це бага$ то писав, не буду повторюватися. Скажу тільки, що чотири роки я жив у Петербур$ зі. Уже в Ужгородському університеті по$ чав займатися в літстудії і повністю відій$ шов від росмови. Завдячую Степанові Жу$ панину, який колись зауважив: чужою мо$ вою ти ніколи не напишеш краще, ніж той, хто виріс у тій мові і увібрав її в себе з молоком матері. Певно саме це і спонукає мене час від часу писати мовою моїх предків. Це укра$ їнська мова, яка тисячоліття зберігалася у наших горах. Це як старе добре вино за$ карпатського розливу, яким насолоджуєш$ ся. Бо воно увібрало у себе соки рідної землі, правду нашої історії та мудрість на$ шого народу. – У своїй поезії Петро Мідянка намагається передати дух Закарпаття, колорит нашого краю. А для вас що є головним? – Для мене головним є душа. Наша мо$ ва колоритна сама по собі. Та і я, зізнаюся, не позбавлений цієї якості (сміється). – Ви автор багатьох книжок, лавреат обласних, всеукраїнських і міжнародних літературних премій. Що далі? Які у вас плани? Зрештою, яку ставите перед собою мету? – Далі... Намагаюся працювати. А пре$ мії, як каже наш друг Мирослав Дочинець, – вони, як яблука. Яблуко, красиве, стиг$ ле, червиве чи гниле – це вже додаю я – колись та впаде тобі на голову. Звісно, як$ що ти живеш і працюєш не у фініковому саду і не на фабриці фетрових виробів. – Пане Василю, ваші поетичні рядки покладено на музику. Пісні співають відомі виконавці. Розкажіть, будь ласка, про співпрацю з композиторами і співаками, як знаходите один одного. – Про це можна багато говорити. Адже понад сотня моїх пісень живе і виконуєть$ ся на сцені. А про те, як ми з композитора$ ми знаходимо один одного... Якщо корот$ ко, то тексти переважно самі знаходять му$ зику. Хоча тепер є багато пропозицій і від композиторів, і від співаків. Але на замов$ лення я пишу вкрай рідко. Це справді вис$ нажлива праця. – Коли ваш твір виконує народний артист, то це вже неабиякий успіх, чи не так? – Так, це успіх. Тепер я можу дозволи$ ти собі вільно і в будь-який час випити ка$ ву з народним артистом. Але це не настіль$ ки великий успіх, щоб мене впізнавали на вулиці і прагнули пригостити кавою мене. Якщо повернутися до одного з попередніх питань про мої плани, то я б додав: планую стати настільки відомим, щоб мене впізна$ вали на вулиці не тільки в моєму рідному селі (сміється). – Чим для вас є поезія? – Це повітря, яким дихає, яким наси$ чується моя душа. – Імена наших авторів нечасто з’являються у шкільній хрестоматії. Творчість закарпатських письменників майже не вивчають. – Вивчати письменника у шкільній програмі – це не найкращий спосіб його популяризувати. На жаль, рівень викла$ дання літератури в школі ще не вирвався повністю з радянської освітньої системи. Прикро, але школа не прививає любові до читання. Це найстрашніша біда і проблема нашого суспільства. Про це я теж багато писав, аналізував підручники, критикував підхід до формування освітньої програми. Охочі зможуть прочитати все на моїй сто$ рінці у Фейсбуці. – Знаю, ви багато подорожуєте, робите презентації в містах і селах України і за кордоном. Де найбільш тепло, із відкритим серцем і душею вас сприймають? – У рідному селі, в Хусті, Іршаві, Сва$ ляві, Луцьку, Ковелі, Харкові, в селі Ке$ рецьки, в Кракові, Франкфурті, Києві... Всюди, де є живі люди, здатні душею і сер$ цем сприймати живе слово. – Чи вдалося знайти свого читача прозових творів? Зрештою, яка доля роману “Експрес-наречений”? – Роман мав шалений успіх і досить швидко розійшовся серед вдячних читачів. Планую його перевидати. – Книги яких письменників стали для вас настільними? – Завершив читати “Руки і сльози” Степана Процюка. Це роман про нашого генія Івана Франка. Читаю багато поезії. З нетерпінням очікую рукопису нового ро$ ману моєї дружини Тані П’янкової. Пла$ ную познайомитися із творчістю Салмана Рушді. Люблю Маркеса. Але настільних книг не маю. У нас велика бібліотека – хо$ четься прочитати якомога більше талано$ витого, різного. – Ви були учасником трьох майданів: Революції на граніті, Помаранчевої революції та Революції Гідності. Що можете сказати про ці сторінки вашого життя? – Революцію на граніті я підтримав, але її учасником не був. Два дні моєї при$ сутності там не дають права називатися учасником студентського голодування. А-от дві наступні революції дозволяють на$ зиватися їхнім учасником. На Революції Гідності я навіть виступав із великої сцени 11 лютого – майже 25 хвилин читав свої революційні вірші. От там мене впізнавали майже всі, адже ті сміливі й актуальні тек$ сти я публікував у Фейсбуці. Вони були популярними, їх читали і цитували. Хоча... я визнаю, що у тих творах було більше на$ болілого, ніж власне поезії. Та це яскраві сторінки мого життя, життя моєї країни. Ці революції зробили націю нацією та да$ ли знати світові, що українці – це сильний волелюбний народ, який нічого спільного з москалями не мав і не хоче мати. – Людині притаманні почуття вдячності та розчарування. Що переважає у вас? – Вдячність. Я вдячний багатьом, бага$ то хто висловлює вдячність мені. Той, хто постійно творить добро, не має часу на розчарування. Я так думаю. Хоча розумію, що когось у житті я розчаровував. Головне – не розчаровувати себе. Бути собою – ось що не розчаровує. Якщо ближні зрозумі$ ють, що ти такий як є і навчаться тебе та$ ким сприймати, то пробачать тобі і перес$

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин