Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · “За цей час він опублікував близько 200 статей, що могли б скласти кілька капітальних книг”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Володимир Мельниченко: 20 років у “Слові Просвіти”

Слово Просвіти, №11 за 2025 рік

Сергій ГАЛЬЧЕНКО Певно, що постійні читачі “Слова Просвіти” знайомі з публікаціями доктора історичних наук, лавреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимира Мельниченка. Так він підписує свої статті, а ще додам: заслужений діяч науки України, академік Національної академії педагогічних наук України, почесний академік Національної академії мистецтв України, член Національної спілки письменників України, лавреат Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди. Так от, я підрахував, що цього року виповнюється 20 літ співпраці Володимира Мельниченка зі Всеукраїнським культурологічним тижневиком “Слово Просвіти”, іза цей час він опублікував у ньому близько 200 статей, що могли б скласти кілька капітальних книг. Власне, так і сталося, бо згадані статті, особливо ті, що побачили світ у 2015–2025 роках, забезпечили повнокровну новизну фундаментального трикнижжя автора1. Саме 2015 року генеральний директор Культурного центру України в Москві з 2001-го, який разом із колективом здобув йому статус Національного (2010) і світове визнання, повернувся додому, в Київ. Академік Микола Жулинський, який постійно був у гущі величезної патріотичної роботи Володимира Мельниченка, щиро зізнався: “Досі залишаюся враженим і захопленим, яку колосальну працю виконав на початку XXI століття Володимир Мельниченко в Москві “во ім’я матері нашої України безталанної”. Як самовіддано стимулював своїми словами й діяннями незламність та незнищенність українського духу в усій Московщині… Володимир Мельниченко мужньо підтвердив, що патріотизм і любов до Батьківщини – це-таки, говорячи словами Івана Франка, не сентимент, не національна гордість, а нелегка й відповідальна ноша, покладена долею на плечі”. На власні очі бачив я й унікальний текст незабутнього Дмитра Павличка, звернутий до Володимира Мельниченка, коли навесні 2014 року в російській столиці вийшла українською мовою його книга “Москва Михайла Грушевського: авторська енциклопедія-хроноскоп”: “Дуже дякую за “Москву М. Грушевського”. Сучасна московська влада за таку енциклопедію-хроноскоп про найвидатнішого українського націоналіста мала б Вас замкнути на багато літ до криміналу…” Відразу хочу сказати вкрай важливе, а саме: публікаторська діяльність автора у “Слові Просвіти” здійснювалася системно в рамках масштабних проєктів. Перший із них був присвячений 150-річчю з дня народження Михайла Грушевського. Надзвичайно цікаво, що після його завершення… Втім процитую публікацію у “Слові Просвіти” в листопаді 2016-го під значущою назвою “Михайло Грушевський: уроки для нації”: “На відзнаку ювілею Михайла Грушевського ми щомісяця присвячували йому статті, важливою особливістю яких стало відображення Шевченкової невіддільності від життя та творчості, від ментальності та духовності великого українця. Автор публікацій Володимир Мельниченко на цьому віртуальному перетині двох національних геніїв заторкнув чимало важливих для сучасної України проблем. З відомим українським істориком, якого нещодавно обрано академіком Національної академії педагогічних наук України, зустрілася головний редактор “Слова Просвіти” Любов Голота”. Значна частина розмови стосувалася війни Росії проти України, що йшла вже третій рік, і Володимир Мельниченко чітко відповів на запитання Любові Голоти: “Чи залишив Грушевський передбачення майбутньої воєнної російської загрози для України?” Не промину коротко викласти відповідь ученого, сформульовану понад вісім років тому. Отже, за словами Грушевського, більшовицький збройний похід на Україну на початку 1918 року мав завдання “бити хохлів”, які по 250-літнім поневоленні наважились піднести голову “скинути з себе московську кормигу…”. В історичному підході нинішньої Росії до незалежної України сутнісно нічого не змінилося. Кажучи словами Грушевського, “старий московський централізм” – “самий поганий, терористичний централізм” – знову дає “генеральну битву нашому національному життю”. У статті “Очищення вогнем” (лютий 1918 року) Грушевський по суті закликав позбавитися від ілюзій про “братні народи” й усвідомити, що насправді “ми самим очевидним способом маємо боротьбу самих народів – великоруського й українського. Один наступає, другий борониться”. Погодьтеся, ніби сьогодні сказано! Далі цитую Володимира Мельниченка дослівно: “Цей висновок уже не може здаватися зануреним у глибину минулого століття. Нині він щодня наповнюється зловісно новими, реальними підтвердженнями, котрі узагальнюються навіть у наукових дослідженнях. Відомий історіософ і політолог, академік Академії політичних наук Василь Ткаченко у щойно виданій книзі “Россия: беспутье агрессора” пише, що наростає загроза великомасштабної війни Росії проти України, “проте громадська думка Росії сприймає це як належне, не відчуваючи за собою ніякої відповідальності за сподіяне””2. В Україні, найперше у владі, не дослухалися до застороги того ж Василя Ткаченка, поготів, що його прогностично-капітальне наукове видання, представлене 2019 року на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка, навіть не було номіновано Комітетом (“Шевкомом”, як його називали). За висновком Володимира Мельниченка, “цей системний промах виявив убивчо низький рівень осмислення частиною нинішніх інтелектуалів проблеми національної ідентифікації в Україні…”. Рецензуючи книгу Володимира Мельниченка3, яку тоді вже згадували в розмові Любов Голота і Володимир Мельниченко, я вважав обов’язковим нагадати: “Між іншим, деякі історії з нової книги минулого року були опубліковані в “Слові Просвіти”. В. Мельниченко високо оцінює діяльність Всеукраїнського культурологічного тижневика, відзначивши вже на першій сторінці рецензованої книги, що редколегія “показала всій Україні, як треба системно пропагувати й плекати рідну мову””4. Зазначу, що саме 24 лютого 2022 року в “Слові Просвіти” побачила світ стаття Володимира Мельниченка: “Тарас Шевченко: “Довелось запить з московської чаші московську отруту!””, в якій доказано, що “Тарас Шевченко заклав у Заповіт значно більше пророчого сенсу, ніж ми досі вважали…”. Йшлося про те, що в Заповіті йшлося про необхідність розірвати саме московські кайдани. Автор нагадав, як Шевченко “заявив у Заповіті, що “полину / До самого Бога” лише після того, “Як понесе з України / У синєє море / Кров ворожу…””. Московську кров! Процитую буденне повідомлення тижневика “Слово Просвіти” на самому початку 2019 року: “Розпочинаємо новий масштабний проєкт “Подробиці Шевченкового життя”… Новий проєкт здійснюватиме наш постійний автор Володимир Мельниченко, який уже реалізував два великі редакційні задуми, присвячені 150- річчю з дня народження Михайла Грушевського (2016 р.) та 160-річчю Шевченкового Щоденника (2017–2018 рр.). Його публікації в жанрі історичної мініатюри, щоразу присвячені новій темі, з’являтимуться щомісяця”5. Так і було! Вже після виходу книги, однойменної зі згаданим проєктом, академік Микола Жулинський виснував: “Володимир Мельниченко виконує титанічну працю на стратегічних магістралях сучасного шевченкознавства”. Готуючи передмову до книги “Подробиці Шевченкового життя”, значною мірою створеної зі статей у “Слові Просвіти”, звернувся до найславетнішого автора тижневика Дмитра Павличка. Мудрий Дмитро Васильович одразу відізвався: “Дуже люблю читати статті Володимира Мельниченка. У них багато цікавих фактів, а з нових історичних подробиць постає значно багатший образ Тараса Шевченка”. На цій хвилі писав і я: “Володимир Мельниченко не лише набрався духу, щоб “увійти” в деякі подробиці Шевченкового життя, а й достойно виконав це важливе завдання. Бо сукупна біографія Поета є синтезом дорогоцінних подробиць його побуту й творчості. Усе почалося з масштабного проєкту “Подробиці Шевченкового життя” у “Слові Просвіти”…”6. За оцінкою шевченкознавиці Світлани Брижицької, “подробиці Шевченкового життя у неперевершеному фаховому дослідженні автор розкрив вагомо й переконливо”. Читачі тижневика мали змогу вперше дізнатися чимало нового про “дрібний будень” поета, зокрема, в історіях про Шевченків одяг, в тому числі його взуття, найперше чоботи, головні убори – бриль, кашкет, картуз, знамениту шапку, в захопливій розповіді про те, коли й чому з’являлася у Тараса Григоровича його борода, чи про поетові сновидіння… Дослідник глибоко розкрив кулінарні смаки поета, його ставлення до куріння та вживання алкогольних напоїв… Важливу групу розповідей історик об’єднав темою “Друзі мої єдині”, яку знає досконало, навіть присвятив їй окрему книгу7. Представив автор і своє бачення стосунків Тараса Григоровича з жінками, яке вирізняється скрупульозним ставленням до фактології і нетерпимістю до фактографічності й суб’єктивістської сліпоти та обмеженості в освітленні почуттів Поета і Мужчини. Окремо та з особливим акцентуванням означу вкрай важливі пропозиції Володимира Мельниченка щодо нових статей до “Шевченківської енциклопедії”, запропоновані через “Слово Просвіти”. Вчений справедливо вважає, що в “Шевченківській енциклопедії” чи додатку до неї необхідно представити кожну постать, хоча б один раз означену Шевченком у творах і Щоденнику, листуванні та його дарчих написах, або причетну до поетової біографії. Загалом він запропонував понад 90 нових імен і термінів. Уже згаданий Микола Жулинський особливо відзначив, що Шевченкіана “Слова Просвіти”, яку переважно представляє Володимир Мельниченко, відзначу, до речі, вже 10 років (і це теж ювілей), є кращою в українській періодиці. Видатний вчений наголошував, що шевченкознавець яскраво демонстрував переконливі результати своїх досліджень “в авторському проєкті “Шевченковому щоденнику – 160 років”, який здійснив у тижневику “Слово Просвіти” 2017–2018 рр., ів книжці “Мої духовні криниці”, де коментарі до Щоденника являють собою справжню монографію в монографії”8. Володимир Мельниченко справедливо вважає, що Шевченків Щоденник важить не менше, ніж “Кобзар”, але, на жаль, ми знаємо й цінуємо поетів Щоденник значно менше. На його думку, Шевченкові “Кобзар” і “Щоденник” є духовними скріпами нашої національної ідентичності. Він пропонує відобразити у великому Державному Гербі України Шевченкову присутність у якійсь особливо-виразній деталі. Не можу не підтримати. Наприкінці 2021 року тижневик “Слово Просвіти” започаткував новий великий проєкт Володимира Мельниченка – “Тарас Шевченко у творчій долі письменників і художників”. У ньому було надруковано понад 20 науково ґрунтовних і художньо захопливих статей. Прецікавими були публікації про тих, яких Тарас Шевченко знав особисто: Василь Штернберг, Олександра і Глафіра Псьол, Микола Костомаров. Особливо новаторськими виявилися статті про письменників Володимира Короленка, Івана Нечуя-Левицького, Мусія Кононенка, Григорія Косинку, Олександра Олеся, художників Іллю Рєпіна, Фотія Красицького, Петра Носка… Кожна з публікацій обов’язково містила відкриття, несподіванку. Скажімо, друкуючи статтю “Григорій Косинка: “В попелі тліє горе матері… сини в бою за волю лягли!””, редколегія “Слова Просвіти” наголосила: “Медвинчанин Володимир Мельниченко показує, що у відомому оповіданні Григорія Косинки “На золотих богів” (1920) йдеться про селянські бої не з білогвардійцями, як це завжди трактувалося, аз червоними військами біля повсталого 1920 року проти більшовиків Медвина, в якому наприкінці серпня була проголошена знаменита Медвинська республіка”9. Особливе значення мають спомини, дослідження і роздуми Володимира Мельниченка про своїх друзів і знайомих, великих українців Бориса Олійника, Івана Драча, Леся Танюка, Дмитра Павличка, Богдана Козака, Юрія Барабаша, Петра Перебийноса, Павла Мовчана, Миколу Жулинського. Не можу не відзначити, що навіть назви цих статей “стріляють” у ворога: “Борис Олійник: “В останній бій виходимо при слові…””, “Лесь Танюк: “Відступати нікуди. Позаду Україна. Україна з Тарасом Шевченком””, “Дмитро Павличко: “Україно, ми йдемо до бою – дай нам Трикнижжя Володимира Мельниченка, що пішло в світ зі сторінок “Слова Просвіти”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин