Культура без провінції · “Про національне, болісне, актуальне, духовне й патріотичне – без телекамер, мікрофонів”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Журналістський десант до Чернігова Випускники журфаку Шевченкового університету в незвичний спосіб нагадали громаді Придесення про завжди актуальну Софію Русову
Слово Просвіти, №11 за 2025 рік
Микола ТИМОШИК
Місце дійства: Чернігівська обласна наукова універсальна бібліотека імені Софії та ОлекA сандра Русових. Ініціативна група: нинішній актив нашого курсу випуску 1978 року Юрко Плаксюк, Галина ДаA цюк та Микола Тимошик. Мета ініціативи: активніше поширення Чину і Поклику веA ликої подвижниці українського відродження Софії Русової, виA тісняючи цим з інформаційного простору краю залишки “русскоA го міра”. Засоби: - кінострічка Укртелефільму “Софіїн День” (авторка сценарію Галина Дацюк, режисер Олексій Мажуга, тривалість 20 хв, 1992 р.); - мультимедійна презентація Галини Дацюк “Обов’язок понад усе!”. Учасники: наші незмінні симA патики й однодумці: журналісти Василь Чепурний, Микола БудA лянський, активіст “Просвіти” Станіслав Журавель, доцентки національного університету “Чернігівський Колегіум” Тетяна Хомич та Світлана Молочко, кандидатка наук Валентина АнA типець, директор ОУНБ ім. РусоA вих Юрій Соболь, директорка Ріпкинської гімназії ім. Софії РуA сової Наталя Корж, студенти-фіA лологи Тетяни Хомич із місцевоA го університету. Емоційні домінанти: - невимовної краси Писанка із зображенням Чернігова, яку вручив від нас Юрко Плаксюк пані Галині з нагоди дня її народження 6 березня; - картина маслом: Сосницька хата під стріхою з мальвами над Десною пензля талановитої студентки місцевого університету Катеринки Труби, яку вона вручила авторові цих рядків; - уперше оприявлена Василем Чепурним київським гостям книга “Перша шеренга” – про патріотів Чернігівщини, які боролися
Василь ЧЕПУРНИЙ, м. Чернігів
Тридцять років тому ми із заздрістю дивилися на львівський журнал “Літопис Червоної Калини”, що публікував унікальні матеріали зі старовини. І коли Сергій Павленко прийшов з ідеєю видання схожого історико-краєзнавчого журналу під егідою чернігівського товариства “Просвіта”, ми з радістю вхопилися за його ідею. Назву я придумав схожу на львівську, але з нашою історичною колористикою – “Сіверянський літопис”. Тривалий час журнал і виходив під засновництвом чернігівської “Просвіти”, а тоді був пере-за вільну й незалежну Україну за часів радянської імперії; - публічна відмова письменниці Галини Дацюк від пропозиції одного з виступаючих висунути її кандидатуру на здобуття місцевої обласної літературної премії ім. М. Коцюбинського. Розчарування: Традиційно подібні заходи, підкреслено ігнорують журналісти й письменники краю, також держслужбовці, хто за високі зарплати проводить у краї державну політику у галузі освіти, культури, науки, журналістики. Не відреагувало й місцеве Суспільне ТБ, незважаючи на наперед надісланий нами пресреліз заходу. Тож, як зазвичай і в глибинці, і на загальнодержавному рівні: про національне, болісне, актуальне, духовне й патріотичне – без телекамер, мікрофонів, держчиновників, ікорних фуршетів... Лише для патріотів, національно стурбованих (клеймо від обивателів) і небайдужих, яких уже ні в чому не треба переконувати. Промовці: Галина Дацюк. Наша неймоA вірно талановита й харизматична однокурсниця. Головне з її чисA ленних чеснот: неперевершена прямоефірна журналістка; золоA тий Голос Українського радіо. Від неї завжди випромінює добро і світло. З перших хвилин спілкуA вання вона вміє запалювати й пеA реконувати, заворожувати й інтA ригувати, розжалоблювати і всеA ляти надію. Саме їй належить журналістська першість у відA критті й ствердженні Софії РусоA вої на карті новочасної України загалом і Придесення зокрема. Юрко Плаксюк. Кращий міA ністр інформації часів незалежA ної України, журналістський шлях якого беззастережно відпоA відає трьом моїм “П” в журналісA
тиці – Порядности, Патріотизму, Професіоналізму. Нині сповна реалізовує себе як талановитий письменник і громадський діяч. Це був розважливий, мудрий, наA дихаючий виступ державника. Одну його фразу точно зафіксуA вали всі студенти: “Усі ці фальA шиві тік-токи відімруть, а книга, як наймудріший витвір людської цивілізації, подолає й цю смуту та житиме вічно”. Щодо мого виступу, то тут перелічу лише кілька запитань до аудиторії, які віддавна ставлю, й публічних відповідей на які ми традиційно уникаємо: - Чому такий могутній спротив перейменуванню головної бібліотеки краю з Короленка на Русових чинили окремі представники окремих груп місцевої інтелігенції? (явище “ми свого Короленка не здамо” потребує окремого осмислення); - Чому нині, після тридцяти років відновленої Української незалежности, ми чи не повсюдно спокійно говоримо про втрачений чин навчителя-патріота? - Чому наша місцева інтелігенція, разом із журналістами та письменниками, численним учительством, знову стає мовчазною, боязливою, обережною перед часто некомпетентною і непатріотичною владою? - Чому так мало з-поміж з нас тих, хто публічно готовий, як героїня сьогоднішньої зустрічі Софія Русова, стояти за правду і честь професії філолога (історика, журналіста, правника), подапросвітян з ювілеєм нашого журналу і бажаю його довгого та плідного життя, щоб ми пізнавали свою історію, писану своїми дослідниками, а не велися на історичні брехні, написані “під московським караулом”. “Сьогодні вийшов черговий номер журналу “Сіверянський літопис”! Але його особливість утому, що він показує ювілей заснування журналу. 30 років тому почалася історія творення цього часопису. Це єдиний в Україні регіональний історичний журнал, який має такий вік і головне – 181 виданий номер! “Сіверянський літопис” був створений з ініціативи просвітянина-дослідника Сергія Павленка під егідою ючи цим приклад іншим? - Чому ніхто не зупиняє осмілілих московських попів, які за фактичного мовчання влади, чи не повсюдно в селах і містечках взяли під свій контроль питання оновлення топоніміки, не допускання імен справжніх національних героїв, фактичної консервації переходу сільських храмів до національної церкви? Тому маємо повсюдну одну й ту саму картину з вулицями Веселими, Травневими, Медовими, що ефектно формують ментальність національно кастрованого хохла-малороса. До Києва поверталися дощовою негодою пізно ввечері. Не раз наверталися тривожні запитання: - А чому все, як у пісок? - А чи варто це робити далі? - А скільки ще кпинів недоброзичливців і “вічно опонентних” доведеться незримо відчувати? До слова: відкритий лист затятих прихильників Короленка в Чернігові, де мене зневажливо вичитують “заслужені працівниці культури” (України чи влади?) за неповагу до “добренького” російськомислячого і російськодіючого Короленка, й досі “висить” на поважному чернігівському сайті “Хвиля Десни”... Втім, у такі хвилини в пам’яті завжди зринає, як маячок живо-силу і переконливости, коротка та ємка фраза мого всежиттєвого навчителя Івана Огієнка: “Крапля камінь точить…”
чернігівського обласного товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка. Публікації в просвітянському журналі, засновниками якого сьогодні є наукові інституції, не просто служить для захисту кандидатських і докторських дисертацій науковців зі всієї України, але є неоціненним джерелом знань\досліджень з історії рідного краю. Вітаємо всіх причетних до творення цього видання з ювілеєм!” До щирих слів привітання правління Чернігівського обласного товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка радо долучається редакція тижневика “Слово Просвіти”. Нових творчих успіхів вам друзі і колеги, вистоїмо – переможемо!
Галина Дацюк і Катерина Денисенко, в. о. зав. відділу літератури з гуманітарних питань
Слово має письменник, журналіст Юрій Плаксюк Окрилені мудрістю і чином Софії Русової
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
