Читацьке віче · “Хто не повернеться в українство у мові, культурі і дусі, той вмирає у російстві, але може повернутись в українство як ближній і блудний син”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Повернення Лепкого – цвяхи в домовину російської імперії
Слово Просвіти, №12 за 2023 рік
Богдан Лепкий. Чи знаємо його достеменно? На жаль, ні. Тому пре$ зентація “Спогадів про Богдана Лепкого” особливо зараз – у часі війни, це без будь-якої патетики, як ковток джерельної води для спраглого.
Валентина СЕМЕНЯК, м. Тернопіль Фото авторки
Влучно сказав з цього приводу професор і воїн Микола Лазарович: “Якби в українців не відібрали творчість Лепкого, цієї війни не було б. Повернення таких, як Лепкий, це цвяхи в домовину російської імперії”. Довгоочікувана презентація книжки спогадів про Богдана Лепкого очима його сучасників – відбулася. Згадане видання – велика сподвижницька й копітка праця упорядниці Надії Білик, кандидатки історичних наук, доцентки, лавреатки премії ім. Братів Лепких, науковиці і викладачки. Справжня і віддана “лепкознавиця”. У її науковому доробку чимало дослідницьких статей, зокрема три монографії, про життя і творчість відомого письменника. Але ця книга – мрія її життя. А добрі мрії мають здатність збуватися. Видрук книги у часі лихолітньої війни – також подвиг на культурному фронті, в інформаційному часопросторі. Знакова подія відбулася в Центральній міській бібліотеці на вул. Руській, де зібрались усі, хто з Україною в Серці. Книга готувалась до 150-річчя від народження письменника, яке відзначалося торік. До унікального видання увійшли спогади сучасників, серед них такі, що опубліковані вперше. Участь в обговоренні взяли докторка політичних наук Наталя Стрілець (в. о. директорки музею Б. Лепкого в Бережанах), професор Микола Лазарович, художниця Наталія Кіналь-Кутна. Пані Наталія розповіла про роботу над портретом Богдана Лепкого свого чоловіка, відомого художника Олега Кіналя, він же автор обкладинки книги. На талантах, виплеканих у Галичині, тримається весь світ. Але про це мало говорять. “Ідея видрукувати спогади, – розповіла пані Надія, – виникла на конференції, приуроченій 145-річчю від народження Івана Франка. Мені подумалось, а чому б і нам не створити щось подібне. У 2021 році виграла проєкт. А тут війна. Влітку знайшла час і можливість. Спогади завжди розширюють кругозір. Дізнатись більше про родину Лепкого, про його друзів. Є окремий блок – спогади його студентів. Згадуючи про батькову “Мотрю”, син Лев-Ростислав зокрема писав, що після Першої світової війни цим твором батько хотів “вибити” з голів українців комплекс меншовартості”. Зі спогадів дізнаємось багато цікавого про вподобання письменника, який любив слухати стрілецькі пісні, а от модернізм не сприймав. Був неабияким декламатором. Враження від виступів у багатьох залишалися на десятки років. Міг розчулити навіть задерев’янілих людей. Захоплення малярством, не покидало Лепкого все життя, його завжди тягнуло до спілкування із художниками. Обожнював малювати портрети Тараса Шевченка, один із них так і залишився незавершеним. Відзначався високим інтелектом, любив приймати гостей і спілкуватися з галицькою елітою. Цікавий факт: коли Богдан Лепкий приїхав до Тернополя (виступав у міщанському братстві), то зупинився у рідної сестри Олени Ремези, яка жила на вулиці Гайовій. Там тісніше зазнайомився з її сином… Опинившись у далекій еміграції через роки, знову зустрінеться з нащадками Ремезів. До речі, видання книги здійснене завдяки фінансовому сприянню Канадського інституту українських студій Альбертського університету (з вічного фонду імені родини Ремезів). Особисто мене найбільше вразило “Слово на могилі Богдана Лепкого, виголошене 23 липня 1941 року у Кракові” студентом письменника Юліаном Геником- Березовським”. Щиросердна промова доволі об’ємна, але останні рядки дуже перегукуються із нашим сучасним світом: “Їдь щасливо в нову далеку дорогу, Господарю наш пишний, Учителю наш добрий, тату наш рідний. Благослови і нас на дорогу та й допоможи нам молитвою своєю у Бога наново господарями стати. Скажи там Богові Великому, що досить уже кари, що досить уже муки і крови, що ти тому приходиш до Нього, аби за своїм господарством обстати, дітей своїх боронити. Їдь же ж цим новим кованим возом до Бога на скаргу, та й вези від нас Йому подяку-молитву за те, що нам на нашу землю сонячні-надійні дні посилає”. Хіба не про наші дні йдеться? А скільки вже часу минуло відтоді…
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
