Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пам’ять · “Правда, як сонце, зійшла… І писав я слова безсмертні…” · с. 12сторінка оригіналу ↗

Слово про Дмитра Павличка

Слово Просвіти, №12 за 2023 рік

У Рівному відбувся урочистий вечір вшанування пам’яті Дмитра Павличка. Організатори заходу: відомий громадський діяч Мико$ ла Панащук, Рівненські організації “Просвіти” та Національної спілки письменників, ветерани Народного Руху. Взяли участь у за$ ході три художні колективи, які виконали пісні на слова Дмитра Павличка, і понад чотириста рівнян. Із промовою про Дмитра Пав$ личка виступили письменники Рівненщини та Микола Поровський. Микола ПОРОВСЬКИЙ Фрагменти з виступу Миколи Поровського: – Дорогі побратими з Товариства Шанувальників української мови, створеного нами у 1989 році, а нині – “Просвіти” та Народного Руху України! Ми зібралися, щоб вшанувати пам’ять нашого побратима, великого Українця Дмитра Павличка – геніального поета, класика української літератури, засновника і першого голови ТУМ “Просвіта”, одного з чільних засновників Народного РУХу, промовця-трибуна у всіх найбільших акціях боротьби за Незалежність – зокрема Ланцюга Злуки, народного депутата України кількох скликань, державного діяча. Я вперше побачив Дмитра Павличка на Установчому з’їзді Товариства української мови в Києві у лютому 1989 р., куди приїхала наша рівненська делегація. У перерві з’їзду світлої пам’яті Василь Червоній підвів мене до Павличка і відрекомендував: “Оце наш активний діяч Товариства і за це його звільнили з роботи і переслідують…” – То чим же я можу вам допомогти? – питає Павличко. – Ну ви ж Павличко, ви все можете, – зопалу відповів я. – Це для вас я Дмитро Павличко, а для тих, що у владі і вас переслідує, я ніхто, – відповів він посміхнувшись. – Он тут є представник ЦК – давай підійдемо до нього – може, щось і допоможе… Отак відбулося моє знайомство з Дмитром Павличком, а потім ми зустрілися в Оргкомітеті зі створення Народного Руху України і були пліч-о-пліч у всіх подіях боротьби за Незалежність – тієї боротьби, яку Павличко розпочав іще підлітком у сотні УПА командира Спартана. Як розповідав він мені, після кількох тижнів перебування у сотні командир Спартан вишикував усіх підлітків і сказав здати зброю і наказав усім йти вчитись і будувати Самостійну Україну в майбутньому. І Дмитро Павличко виконав цей наказ сотника УПА – він брав чільну участь у створенні організації, яка очолила боротьбу українського народу за Незалежність – Народного Руху України. Народний Рух України і його представники у Верховній Раді – депутати Народної Ради, привели Україну до Незалежності, і я був присутній при остаточній правці тексту Акта Державної незалежності, у якому Дмитро Павличко дописав початок: “Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною” …а далі у Акті написано: УРСР урочисто проголошує н е з а л е жн і с т ь У к р а ї н и та створення самостійної української держави – УКРАЇНИ. У перші хвилини після схвалення Акта проголошення Незалежності України Дмитро Павличко в залі Верховної Ради України написав: Я можу вмерти сьогодні – Серце радощі рвуть! Україна виходить з безодні, Дзвони гудуть великодні, Об’являється Божа могуть. Прапор вносять до залу Синьо-жовтий! Імперія – в шок! І сходить з п’єдесталу, Згубивши кепку злинялу, Ненависти й зла божок. Розпалися пута нестерпні, Правда, як сонце, зійшла… І писав я слова безсмертні… А було це в суботу, у серпні, Двадцять четвертого числа. У своїй книзі “Тільки РУХом життя і обіймеш” цей вікопомний день я описав так: “У перерві після прийняття Акта ми – депутати Народної Ради, вийшли до людей які зібралися під стінами Верховної Ради. Між маніфестантами панувало сум’яття. Я сподівався, що нас зустрінуть принаймні оплесками і вигуками підтримки, адже ми щойно здійснили віковічну мрію українців про свою державу – прийняли Акт державної незалежності! Та від групи демонстрантів із стягами Української міжпартійної асамблеї (УМА), що стояла біля сходів, нам гукали щось несусвітнє. – Люди! Ми проголосили Самостійну Україну! – звернувся я голосно до мітингувальників. – Яку ви Україну проголосили, комуністичну?!! – ревнув до мене один із постійних мітингувальників, член УМА і ВОСТу. – Забирайтеся геть із такою Україною! Ви краще звільніть Хмару — підтримали його кілька десятків найближчих мітингувальників. Хтось гукнув навіть “Ганьба!” У цю мить наперед вийшов Дмитро Павличко. Він підніс руку і таким голосом, від якого стало аж моторошно, гукнув: – Люди!!! Ставайте на коліна й моліться! Не слухайте цих бовдурів. Україна воскресла! Наче за велінням магічного жезла увесь майдан перед Верховною Радою клякнув на коліна і люди почали молитися. Це був якийсь магічний ритуал, описати який я не в змозі. Тисячі людей речитативом читали “Отче наш”. Вони увірували, що Україна щойно воскресла”. Після проголошення Незалежності у житті Дмитра Павличка було ще багато історичних подій – він був призначений Послом України у Польщі і зробив великий внесок в українсько-польське порозуміння й співпрацю. Потім була Помаранчева революція, де Павличко став полум’яним промовцемтрибуном. Було створення Української Народної Ради, очолити яку Павличко відмовився і на з’їзді передав мені керівництво цією організацією ветеранів-борців за волю України. У 2000 році Дмитро Павличко, прочи-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин