Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
16 Прем’єра · “Мрію, щоб нашу роботу гідно оцінили не тільки глядачі, а й держава загалом”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

Надія АГЕЄВА-ШВЕД: “У кожного з нас своя зброя!”

Слово Просвіти, №12 за 2023 рік

У попередньому числі “Слова Просвіти” ми писали про поетичну месу “Слово – Зброя!” за віршами Анатолія Матвійчука, представлену в Колонній залі імені Миколи Лисенка Національної філармонії України. Про створення цього проєкту – наша розмова з його режисеркою, акторкою Національної філармонії України та Львівського академічного театру “Воскресіння” Надією Агеєвою-Швед. – З перших місяців війни ви активно співпрацюєте з двома тезками – Анатолієм Матвійчуком та Анатолієм Паламаренком. Що вдалося зробити за цей час? Як виник задум поетичної меси “Слово – Зброя!”, як відбувалася його підготовка? Чому для втілення проєкту обрали саме Національну філармонію України? – У певний момент нашого життя ми всі опинилися в одному місці. Це був той найстрашніший період, коли ніхто не розумів, що нас чекає далі, коли у спину летіли постріли, підривалися мости на Київщині, над головою літали ворожі гвинтокрили. Коли розпочалася війна, ми з Анатолієм Несторовичем (Паламаренком – Ред.) опинилися на Львівщині. Після пережитого й побаченого (Макарів, Буча, Бровари…) зародилася ідея зробити дійство за поезією Анатолія Матвійчука, адже нам здалося, що вона на часі. Потім дізналися, що деякі колеги також перебувають на Львівщині, ми об’єдналися, і виник наш перший поетичний проєкт під назвою “Ми”. У той час спілкувалася з автором Анатолієм Матвійчуком, який перебував тоді в Америці. Я розповіла про свій задум, і він вирішив повернутися в Україну раніше, ніж планував, аби взяти участь у цьому дійстві, яке вперше було реалізовано у Львівському академічному духовному театрі “Воскресіння”. Потім режисер Василь Вовкун запросив нас зробити показ у дзеркальній залі Львівської національної опери. Ця подія збіглася в часі з проведенням знаного в Україні Міжнародного театрального фестивалю “Мельпомена Таврії” (під час окупації Херсона він відбувався на театральних майданчиках у Львові та різних театральних майданчиках України і всього світу на підтримку Херсона), до якого я також була долучена як одна з організаторів і помічників пана Олександра Книги. Завдяки силі духу й незламності цього мужнього чоловіка, який був у полоні в орків, цей фестиваль відбувся і під час війни, а наше дійство “Ми” за поезією Анатолія Матвійчука стало відкриттям фестивалю. Відтоді цей проєкт змінювався від показу до показу, набував нових граней. У пана Анатолія народжувалась нова поезія, суголосна тим чи іншим подіям, з’являлися нові ідеї подачі самої поезії. І врешті ми дозріли до повноцінної вистави-меси “Слово – Зброя!”, прем’єра якої відбулася в Черкаській філармонії. Оскільки я артистка Національної філармонії України і в нашій виставі беруть участь ще двоє артистів філармонії, ми запропонували показати її також на цьому концертному майданчику. Ідею підтримала адміністрація філармонії – і ми реалізували її напередодні Дня добровольця. – Як ви визначили жанр цього сценічного дійства для себе? – Поетична меса – таке визначення і жанр виставі дав сам автор, Анатолій Матвійчук. Адже під час репетицій всі ми, артисти, відчували духовний катарсис, від якого перехоплювало подих, у когось текли сльози, комусь ставало боляче на душі, але врешті ми всі виходили щасливі й окрилені. Під час роботи над виставою відбувалися справжні дива. Ми почувалися, ніби після Молитви і спілкування з самим Богом. – Яку головну думку ви намагалися донести як режисерка? Кілька слів про кожного з виконавців, про музику та сценографію. – Наскрізною дією вистави є своєрідне спілкування з Богом на тему війни в усіх її вимірах, яка поступово змінюється темою надії та віри у світле майбутнє нашої країни. …Кожен робить лиш те, що вміє. Кожен бореться так, як може. Хтось бере в свої руки зброю, Хтось гострить свою думку й слово, Хтось рятує життя героям, Хтось стоїть за культуру й мову… (А. Матвійчук) У кожного своя зброя: у музиканта – музичний інструмент, у вокаліста – голос, а у нас, драматичних артистів, зброя – це слово, не менш потужне і дієве. Мені здається, що в Україні це перша документальна, суто поетична вистава. Анатолій Матвійчук, фіксуючи у слові буденні факти нашого сьогодення, виводить їх на зовсім інший щабель, і це стає потужним мистецьким артефактом нашого буття. У виставі поєдналися поетичне слово і жива музика, створена композиторами саме для цього дійства. Сценографія об’єднує військові атрибути та відео-візуалізацію, яка через абстрактну картинку дає глядачеві змогу домислити те, що він чує і бачить на сцені, віднайти рефлексію на нашу сучасність. Для мене це перша серйозна режисерська робота, і я щаслива, що працюю з таким складом, серед якого різні покоління знаних в Україні та світі артистів. Це метр української сцени, мій Вчитель, Герой України, народний артист, лавреат Шевченківської премії Анатолій Паламаренко; скрипаль-віртуоз, народний артист України Кирило Стеценко; автор музики Віктор Крисько; ударник, заслужений артист України Віктор Мацко; талановита актриса, педагог, артистка Національної філармонії України Наталя Насікан; талановита співачка Ганна Семець і власне автор поезії, якою я захоплююсь і надихаюсь у різні етапи творчого життя, народний артист України, поет і громадський діяч Анатолій Матвійчук. Я безмежно вдячна кожному з них за професійність і віддачу, за прийняття моїх сценічних завдань і розуміння, за акторську наповненість та взаємодію на сцені, яка завжди панує під час вистави та впливає на глядача так, що він не може стримати емоційний порив від почуттів, які пробивають стіну байдужості. – Наскільки ви задоволені першими показами, чи плануєте ще десь показувати поетичну месу? – Після виступу у філармонії вже наступного дня почали надходити пропозиції щодо показу в інших містах. Тож сподіваюсь, що незабаром ми знову зустрінемось з нашим глядачем не тільки в Києві, а й в інших містах України. В інтернеті можна знайти багато позитивних та щемливих відгуків глядачів про нашу виставу, серед дописувачів – люди старшого покоління, молоді студенти театрального університету, військові… На мою думку, цього вечора глядачі відчули те справжнє й щире, що відкриває їм душі, тому ми дуже цінуємо враження, які Надія Агеєва-Швед і Анатолій Матвійчук відчувалися через щирість овацій. Для артиста, режисера і всієї нашої команди це як своєрідний бальзам, що зігріває і надихає на нові творчі звершення. Я щаслива, що нашій команді вдалося відтворити мій задум і донести його до людей. – Відомо, що ця сценічна робота матиме телевізійну версію... – Так, сподіваємось, що її матимуть змогу побачити якомога більше людей на телеекранах чи у відкритому доступі в Інтернеті. Адже більшість навіть уявлення не має про те, які серйозні речі народжуються в сучасній Україні. Мрію також, щоб нашу роботу гідно оцінили не тільки глядачі, а й держава загалом, адже хочеться доносити справжнє сучасне українське мистецтво, яке твориться патріотами своєї держави, щоб воно розліталося в маси і захоплювало серця мільйонів. Коли ми чутимемо своє слово, пісню, музику, бачитимемо свій український театр – ми станемо сильнішими, бо наша культурна зброя – це величезний стимул до об’єднання всіх українців і нашої неодмінної перемоги. Спілкувався Едуард ОВЧАРЕНКО Фото Юрія ПРИЯЦЕЛЮКА

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин