Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацьке віче · “За незалежність боролися УВО, ОУН, УПА, шістдясятники, Народний Рух. А нині, у ХХІ столітті, – сучасні ЗСУ на чолі з Валерієм Залужним”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Вибач, браток!

Слово Просвіти, №12 за 2023 рік

Рустам завжди заходив до авдиторії не сам. Його неодмінно випере$ джала усмішка. Здавалось, вона роззброює якимось дитячим усезнан$ ням і має намір несподівано заскочити, аби тут же пригостити дорослою поблажливістю. Губи розбігалися для вітання майже панібратського, але раптом набирали поважності й відбувалися формальним “добридень, викладачу!”. Антоніна ЦАРУК, м. Кропивницький Група звикла до його артистизму, чи не тому кожне спізнення стрічала, відірвавши погляд від матеріалу уроку і зацікавлено проводжаючи зграбну постать до місця, якого ніхто не займав, – якраз перед викладацьким столом. Йшов неспішно, щось мимрив публіці. І від тих зауваг, наче від пустельного вітру, сором’язливий Сайдулла опускав голову нижче, знаючи, що зашаріється, мов чічка. Завжди в доброму гуморі, сам провокував цю увагу ще з порогу, гучно виголошуючи вибачення за спізнення і пропущені напередодні заняття. Аргументи завжди мав залізні. Був на змаганнях (обласних, регіональних) чи чемпіонаті (всеукраїнському, міжнародному). Виборов для університету золото (можливо, навіть не одне). Якщо треба, може показати. Його золотозуба усмішка потверджувала ціну перемог. І ліз до легенького ранця, ойкаючи й пояснюючи, що пошкодив ребро, спину… Оце щойно з процедур. Тобто з поліклініки. Потім довго шукав ручку. Зазвичай на викладацькому столі одна завбачливо чекала, аби перекочувати до руки чемпіона. Просив у когось аркуш із зошита (відгукувався першим завше Сайдулла) й обіцяв, що це востаннє. Вдома він все перепише. І віддано дивився в очі вимогливо-іронічній викладачці. Тільки брова його награно заломлювалась, ніби не йняла віри почутому. І мала рацію: за кілька хвилин він довірливо повідомляв, що писати сьогодні не може, рука болить. На блакитну безхмарність погляду набігала тінь. Серйозності чи болю? (Думаю, що кожен свій поєдинок на килимі він спочатку вигравав очима. Отим геніальним артистизмом…) А то хапався за телефон, мовчи вказував ним на двері, мовляв, терміново треба відповісти, і не повертався. Прощатись після закінчення навчання не прийшов. Мабуть, підписав обхідний і подався додому. Він був чи не єдиним студентом, який ніколи не розповідав про свою сім’ю. Віджартувався, коли запитувала про людину, яка вплинула на вибір майбутнього фаху. Мовляв, ви й так усе знаєте. Знаю, що він жодного разу під час карантину не вдягнув на уроці захисну маску, непідробно дивуючись: “А ви?”. Знаю: коли треба було розшукати його земляка, що не відповідав на дзвінки й повідомлення під час локдауну, варто було звернутись до Рустама – і він знайшов зниклого на іншім краю Землі. Навіть знаю, хто впродовж року надсилає мені вітання з номера телефону по-східному мініатюрної Розай. З Новим роком, з Днем учителя, з Днем Незалежності… Війна розкидала моїх студентів білим світом. Двометровий баскетболіст висадив двері із застряглим ключем, тікаючи стрімголов двадцять четвертого лютого. Начитані кмітливі камерунці, які мали родичів у Німеччині та Франції, скористалися нагодою й подалися до них. Інші осіли в польських таборах для вимушених переселенців, аби згодом знайти роботу і тішитись своїм щасливим квитком: війна здійснила їхню африканську мрію – зачепитися в Європі й отримувати платню за стандартами цивілізованого світу. Ще хтось рушив Балтійським морем у тиху Бельгію. Вибагливий Рафаель нарікав, що їх запхали в таку діру (насправді – в курортну гірську місцевість), де інтернет існує формально, його потужності не вистачає для дистан-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин