Суспільство · “Глянувши назад, побачимо неосяжне й трудомістке поле для невтомної і жертовної праці”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Чи й справді “Расєя нікагда нє праігривала войн”?
Слово Просвіти, №12 за 2023 рік
о. Юрій МИЦИК, д. і. н., проф., засл. діяч науки і техніки України
Ця теза, як і інша (“Расєя нікагда нє начінала войн”), поширена в свідомості московитів. Спробуємо розібратися, тим більше, що багато фактів, які суперечать цій тезі, є в радянських підручниках історії для середніх шкіл. Та й в інтернеті достатньо матеріалів. І не треба бути “семи пядей во лбу”, щоб побачити разючу відмінність між історичними фактами і пропагандистськими викрутасами (Соловйов, Скабєєва і т. д. включно з корифеєм всіх наук Путіним). Не будемо заглиблюватися в сиву давнину, але все ж нагадаємо, що орда хана Батия завоювала в 1238 р. Володимиро-суздальське та ін. князівства, які знаходились на території майбутньої Московщини. Московити платили данину Золотій орді і їхній частині- Кримському ханству ще на початку ХVІІІ ст. в часи правління Петра І. Почнемо з часів Івана ІV Кривавого. Він розпочав у 1558 р. Лівонську війну проти Великого князівства Литовського, “визволив” Прибалтику (створив там маріонеткову державу Лівонське королівство) і половину Білорусі, звільнивши при цьому від життя 50% білорусів. Це супроводжувалось опричниною, яка оберну-
Андрій БОНДАРЧУК, письменник, журналіст
Четвертого грудня минулого року він переступив свої 97. 21 лютого цього року його не стало, про що наступного дня мені сповістила його дружина Алла. Як непересічну особистість волиняни знають Михайла Івановича здебільшого з моїх публікацій минулих років, у газеті “Волиньнова”. Ніби відчуваючи непоправне, разом із поздоровленням з Новим роком він доручив мені підготувати “кляпсидру” – тобто некролог, коли його не стане. Я виконую це ще прижиттєве доручення. Історія нашого знайомства неординарна. Бо як такого, очного, не було. Звичайно, 22 серпня 1992 року я бачив членів уряду УНР в екзилі, де був і Михайло Герець. Після проголошення Акта Незалежності України, Всенародного референдуму на його підтримку, вони на чолі з президентом УНР Миколою Плав’юком прибули до Верховної Ради України, аби передати повноваження Президента Леонідові Кравчуку. А заочне знайомство відбулось на ґрунті спорідненої діяльності. Михайло Герець в Америці очолював українське православне Товариство св. ап. Андрія Первозванного, а я в Луцьку, після депутатської каденції, – однойменне Волинське крайове Братство. То були складні часи розбудови молодої держави, відродження її духовних підвалин Української Церкви. У суспільстві відчувався голод на правду про нашу історію, серед вірян і священнослужителів – на регілієзнавчу, богослужбову літературу українською мовою. Михайло Герець на ту пору мав значний досвід громадської роботи, успішно провів багато масових заходів. Це окрім роботи в уряді УНР. Ще до проголошення України був одним із засновників Дослідної фундації О. Ольжича, яка багато зробила і робить для формування національної свідомості українського суспільства.
лась терором проти власного народу (недаремно ж Сталін з НКВДистами шанував цього свого попередника, Путлер підхопив естафету, бо своїм ідеалом вважає Йосипа Скорпіоновича). Але литвини, об’єднавшись в єдину державу з Польщею ( Річ Посполиту), вигнали Московію з загарбаних територій і навіть обложили Псков. У 1583 р. цар Іван здався Речі Посполитій на умовах та відмовився від усіх завоювань у Лівонії та Полоцьку. Майже одночасно Москва підписала Плюсський мир зі шведами, поступившись Лівонією. Отже, московити воювали 25 років і в результаті дістали поразку. Все, як у прислів’ї: “Пішов по вовну, а повернувся стриженим”. Це ще не все. Ослаблена Московія отримала повстання і війни “Смутного времени” початку ХVІІ ст. Тоді загони польсько-литовських військ, помагаючи Лжедимитрію І, оволоділи Москвою. А у 1609 р. спалахнула війна Речі Посполитої проти Московії. У 1610 р. війська Речі Посполитої, які билися проти об’єднаних сил Московії та Швеції (ті були в 5 разів більшими!), вщент розгромили їх. Через кілька місяців цар Василь Шуйський потрапив у полон, і його на аркані тягли вулицями Варшави. У Варшаві він і помер, а потім (за часів царя Михайла Романова) його останки викупила Москва, щоб не було нагадування про ганьбу. Потім московським царем було проголошено польського королевича Владислава (майбутній король Речі Посполитої Владислав ІV). У 1617 р. було укладено Столбовський мир зі Швецією, за яким Московія втрачала вихід до Балтійського моря. Але війна з Річчю Посполитою тривала, і у 1618 р. козаки Петра Сагайдачного та Михайла Дорошенка штурмували Москву, а окремі загони доходили навіть до Білого моря та до Уралу. За умовами Деулінського перемир’я (грудень 1618 р. за старим стилем) Річ Посполита відвоювала Сіверщину й Смоленщину, а кордони з Польщею та Литвою стали такими як до панування в Московії Івана ІІІ. Це було закріплено умовами Поляновського миру 1634 р., який завершив Смоленську війну 1632-1634 рр. До подій ХІХ–ХХ ст. Варто згадати Кримську війну 1853-1856 рр., яку розпочала саме Російська імперія і яку вона програла. Не встояв і Севастополь, “нєпріступний для врагов”. За умовами Паризького миру 1856 р. Російська імперія зокрема позбавлялася права мати Чорноморський флот, була змушена повернути Османській імперії деякі міста Закавказзя. На початку ХХ ст. вибухнула російсько-японська війна 1904- 1905 рр., в якій Російська імперія зазнала тяжкої поразки. Внаслідок укладеного миру вона відмовлялася від претензій на Корею, віддала Японії загарбані нею раніше китайські землі з містами Порт-Артур і Дальній, також південний Сахалін. Врешті у Першій світовій війні 1914–1918 рр. Російська імперія зазнала поразки і ствердила це підписанням Берестейського миру 3.03.1918 р., за яким вона втрачала 1 млн кв. км території. Втратила тоді імперія Україну, яка ще у 1917 р. проголосила державну незалежність, Естонію, Литву, Латвію, Польщу, 75% Білорусі. Втратила вона 90% кам’яного вугілля, 73% залізної руди, 54% промисловості. Хоча потім новій імперії – СССР – вдалось відновити більшу частину втраченого, але наприкінці ХХ ст. Союз сам розвалився. Важливу роль в розвалі СССР відіграла його поразка в неоголошеній афганській війні 1979–1989 рр. “Огранічєнний воєнний контінгент”, виконуючи “інтернаціональний долг” (коли це СССР заборгував Афганістану?), знищив 1,5 мільйона афганців (10% населення!) і все-таки змушений був ушиватися із зруйнованої дотла країни. Незважаючи на спроби “оновленої” російської держави відновити колишню могутність, вона слабшає і розв’язана нею війна проти України безсумнівно буде нею програна!
ні, доки після війни не опинилась в Америці. У 1957 році Михайло й Алла поєднали свої долі. Серця поєднались в любові одне до одного, душі – в любові до України. З такою єдністю і йшли по життєвій дорозі. Мають сина Юрія, дочку Роксану, вже дорослих онуків – Лесика і Софійку. Ніхто не забув української мови. Два роки тому Михайло Іванович радився зі мною, що йому робити з україномовною частиною бібліотеки, надбаної за життя. Порадив йому передати її в дар обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Олени Пчілки. Тепер там діє бібліотечний “Фонд Алли і Михайла Гереців”, де є унікальні видання. При сприянні Михайла Гереця, фінансовій підтримці Фундації мені вдалося видати фундаментальні книги про знищені комуністичним режимом волинські села і хутори, про голодомори в Україні тощо. А п’ять років тому у видавництві “Смолоскип” вийшла 542-сторінкова мемуарно-біографічна книга Михайла Гереця “У світ широкий з Україною в серці”, передмову до якої автор доручив зробити мені. На обкладинку винесено з неї один абзац; “Побратим мій далекий Михайло Герець полишив рідну землю не за своїм бажанням, а з примусових обставин. У незвідані і тривожні дороги повіз Україну з собою. Повіз у своєму серці. Це такий надійний сховок для найціннішого скарбу, що звідти ніхто і ніщо його не вийме, не вкраде, не вилучить. Хіба разом із серцем. Цей скарб зігрівав його душу, будив до праці в ім’я Америки і України. З ним він живе багато років…” …Із сумом зустріли печальну звістку про кінець земного шляху свого почесного братчика члени Луцького Хрестовоздвиженського братства, колектив Музею історії Луцького братства, віряни братської Хрестовоздвиженської церкви. Вони висловлюють глибокі співчуття дружині Аллі, дітям, онукам, родині і друзям покійного.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
