Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “Не пробачу! І жодну книжку із моїх полиць Я не віддам кацапам на поталу, Ординським варварам”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Вбивати москалів

Слово Просвіти, №12 за 2025 рік

Ігор ЗОЦ, почесний краєзнавець України Днями в Слов’янську відбулася презентація чергового номера Історико-краєзнавчого альманаху Донецької обласної організації Національної спілки краєзнавців України “Донеччина: минуле і сучасність”. Участь у заході взяли краєзнавці Слов’янська, Краматорська, Дружківки та Барвінкового. Серед музейників були представники Барвінківського та Слов’янського краєзнавчих музеїв. За словами голови облорганізації НСКУ, головного редактора альманаху Валерія Романька третій номер видання є насиченим, багатим на різнопланові, різнотематичні матеріали. – Авторами його стали переважно члени НСКУ, які до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну проживали на Донеччині, а тепер більшість з них мають статус ВПО (внутрішньо переміщених осіб). Незважаючи на те, що уже декілька років автори цьогорічного номера альманаху відірвані від рідного краю, вони все ж думками та справами на рідній землі. Це їхній настрій передав багато років тому наш відомий земляк Володимир Сосюра: “Де б я не був, а все ж думками /лечу в Донеччину свою”, – зазначив пан Романько. Наразі з двадцяти п’яти авторів, представлених у виданні, тільки семеро проживають у своїх домівках, і деякі з них долучилися до заходу. Це, зокрема, старійшина краєзнавців Донеччини, журналіст і письменник Віктор Петрович Скрипник. В альманасі один із його нарисів – про присутнього на зустрічі земляка і колегу Геннадія Плотніченка, якого називають літописцем футболу Слов’янська. Спортивна слава зраненого війною міста, звісно, в минулому, але важливо знати, що футболісти “Словхліба” до 2014 року вигравали першість області стільки ж разів, як “Шахтар” – чемпіонат України. Проте цього разу пан Плотніченко написав не про футбол, а про відому в місті українську поетесу Тетяну Чалу. Загалом більшість авторів альманаху Борису Гуменюку “Чуєш, брате мій, Товаришу мій, Відлітають сірим шнуром Журавлі у вирій”. Богдан Лепкий Я поспішаю прочитати книги З моєї хатньої бібліотеки, Тому що своїм серцем відчуваю, Що може бути так: Наступний обстріл Московськими ракетами потрапить В мою бібліотеку і все спалить, Усі книжки, які за пів століття Я назбирав, і є багато з них, Що ще не прочитав… І в час атаки на Київ мій “шахедами”, А гірше, коли це “іскандери”, Строгий голос віщає з телефону, Щоб мерщій до укриття ховались. Я тоді, а це буває завжди уночі, Дивлюся на полиці з книжками І думаю: жаль буде, як згорить Зібрання творів Лесі Українки. Його купив я двадцять літ тому У лавці букініста на Шулявці. Але казала Леся: “Не журись, Ой не журись за тіло, як згорить, То легкий попілець вернеться в землю, Тоді початком стане твій кінець”. Але це думка вічності, вона Для Лесі актуальна, не для мене. Я ще фізично тут, на цій землі, І мені жаль книжок бібліотеки Моєї хатньої… Наприклад, ось Бандера Степан Андрійович, його відома збірка Про те, що з москалями нема мови Для українців спільної. Тому, Якби кацапи захопили нас, Вони б мене з Бандерою укупі Спалили б з вогнемету прямо тут

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин