Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пишуться вірші... · “Ми стоїмо, як скеля серед моря, і б’ються орки об вкраїнську міць”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Фронтова муза

Слово Просвіти, №12 за 2025 рік

Анатолій Олександрович Пасічник, 1966 року народження, тернополянин, сержант ЗСУ з вересня 2022 року, на запорізькому фронті з січня 2023 року по нині. За освітою педагог, дослідник флори, краєзнавець. Автор двох поетичних збірок: “Поезія натхнення“ (Львів, 2016), “В обіймах слів” (Тернопіль, 2018). Поезія – це пошук не лише рими, але й цікавої метафори та глибокого змісту в стислій формі. І ось тепер війна… почуття, загострені до краю… життя розділено на до і після… і кожне слово має присмак крові… і тінь смерті… і запах диму… і силу надії… Лист із фронту До губ твоїх, любове, так далеко… І я у снах зумію лиш прийти… Бої тривають важко і запекло… Мене врятують твої молитвИ… Війна між нами, як стіна бетонна… Війною стерто дотики твої… І знову ніч тривожна і безсонна… Ідуть криваві і виснажливі бої… Моя любове, вибухи між нами… Твій оберіг накрив мене щитом… Про тебе мрію довгими ночами… В окопі гріюся твоїм теплом… Лютує ворог, постріли лунають… І смерть чатує кожного із нас…. Вуста “кохаю” ніжно промовляють… Кохана в серці нині й повсякчас…. Моя любове, сотні днів між нами… Та жодний день без тебе не пройшов… Продовжую кохати до нестями… І нашу боронитиму любов… 16-17.02.2025, м. Гуляйполе, запорізький фронт *** День-ніч – одвічна круговерть, і час тече, як річка норовлива. Життя подіями насичене ущерть, і почуття нестримні, наче злива. Кохання, спогади і втрачені надії, цілунок смерті і солодкий біль… Нас випробовують земні стихії, й спокуси кличуть звідусіль. Дивує світ і манить у незнане, не вгамувати нам своїх жадань, я знаю, ранок сонячний настане, і знову вечір прийде без вагань. 07.02.2025, м. Гуляйполе *** Війна лишає шрами назавждИ… …нас спогади тримають у полоні... …і мирних снів тепер вже не знайти… …і час від часу біль стискає скроні…. Руїни міст нажахано мовчать… …і смерть повсюди залишила мітки… …і побратими у могилах сплять… …і страх з’являється нізвідки….. Земля у вирвах від глибоких ран… …а кровоточить у моєму серці… …молитву прошепоче капелан… …та чи буде моя душа в безпеці?.. Війною нас не схилять на коліна… …і маків цвіт не випалить вогонь... …моя земля була і буде вільна…. …і меч не випаде з моїх долонь... Удосвіта, коли мовчать гармати… …коли у тиші чути серця стук… …з туману тихо йде до мене мати… …і я торкаюсь материних рук… 04-05.02.2025, м. Гуляйполе *** Не сплять степи, в тривогу оповиті, дражливо чути у повітрі дрон. Атака може розпочатися щомиті, чекає ворога залізний батальйон. Всі на місцях, і все напоготові, а серце в грудях вибиває дріб. Ми, як примари, погляди воскові, ми на позиції не першу сотню діб. Вже кулемет стрекоче навіжено, летять зі свистом кулі в ворогів. Бій у степу триває так шалено, що сніг навколо мертво почорнів. Женемо втому, ми ще серед бою, ще побратими додають вогню. Ми на нулі з московською ордою продовжуємо праведну борню. Коли ж навколо тиша розіллється, думки вертають нас у рідний дім. І кожний вірить – зі щитом вернеться, і знов із рідними зустрінеться у нім. 18-19.01.2025, м. Гуляйполе *** Пекельні ночі і пекельні дні, ворожий штурм удосвіта стихає. Навколо степ у шрамах і вогні, а втома тіло крицею вкриває. Нас атакує морок москворотий, не переможе він ніколи і ніде. У світі є закон невідворотний - те, що із пекла, в пекло одійде. За смерть, за біль, за втрачені надії, за жах руїн у зранених містах відплата буде, наша помста в дії, і наша лють іскриться у очах. Стискають руки зброю для відплати, свинець у ворога прицільно полетить, вогнем невтомно огризаються гармати, а “друга армія” приречено тремтить. Колись, я вірю, ця війна скінчиться, і степ у маках пишно спалахне. …Приїде мати, чи чиясь вдовиця, і тиша їх крізь сльози пригорне… 11-12.10.2024, м. Гуляйполе *** Гримить не грім вночі, а канонада, І це не блискавки палають вдалині. Світло й пітьма зустрілись у війні, це вторглася загарбницька армада. І це не вітру свист, а смерті завивання. І не вщухає злива із кривавих сліз. Людські страждання і руїни скрізь…. Кремлівський звір прийшов на полювання. Прийшов востаннє – вполювати душі, Він наше тіло зранив до кісток. Молитва лине в полум’ї свічок і омофором захищає серед стужі. Ми стоїмо, як скеля серед моря, і б’ються орки об вкраїнську міць. Ми нездоланні — свідчить вся історія, ми покладемо звіра горілиць. 03-05.02.2024, м. Гуляйполе *** Ковтають хмари місяць збайдужілий… І знову віхола над шанцями свистить… Мороз січневий серед хлопців спить… Лежить не білий сніг, а почорнілий… Від холоду не чути рук – німіють, холонуть душі в крижаних тілах. У небі мерехтить Чумацький шлях, а вороги від страху шаленіють. І гріють спогади про рідний дім далекий, і теплий хліб у маминих руках, і сад квітневий у коротких снах… Ми повернЕмось, як вертаються лелеки. І кожний день тримає нас в напрузі, і вбивчі дрони прилітають нам. Стоять у шанцях побратими-друзі і срібні кулі посилають ворогам. Ми повернЕмось, тільки зачекайте, так, як чекати вміють матері, моліться тихо вранішній зорі, і вдома нас лелеками стрічайте. 20-21.01.2024, м. Гуляйполе Штурм На румовИщі смерті осінь догорає, волає болем почорнілий світ, зі сторони ворожої новий приліт, і знов, на мить, у грудях завмирає. В степах розстріляних мовчать вітри, в ярах глибоких заховалися тумани… Кривавлять серед бою нові рани, й у небо линуть найщиріші молитвИ. В обіймах смерті зупинився час, та канонади гул все не змовкає. І день, як ніч, і ніч, як день, минає, чекають вдома кожного із нас… Розвернуто на південь всі гармати, до моря ми торуємо свій шлях. Коханим кілька слів ще б написати… й просунутися б ще в нових боях… Вразлива осінь не знаходить тиші, дощить осколками, що звідусіль летять. Невдовзі штурм… як кулі просвистять, ми прапор розгорнемо на узвишші. 20-21.10.2023, м. Гуляйполе Прифронтове місто Серед чорніючих руїну небо дивляться тюльпани, червоні квіти, як криваві рани, і всюдисущий їх зловісний дзвін. Усе навколо — моторошний сон… порожні вулиці… гнітюча тиша… й тривожність від смоли густіша в зіницях чорних вибитих вікОн. Мовчить давно осиротіле місто, і кожний крок, як вибух, тишу рве. А дерево у цвіті білому живе, на зло війні весна іде врочисто. Раптово свист цю тишу розрізає, снаряд ворожий обирає ціль, осколками танцює заметіль, і вибух в ґрунті рану вигризає. Життя тут струменіло джерелом, допоки морок не накрив війною. Кривавою жертовною ціною ми переможемо в бою зі злом. 07.05.2023, м. Гуляйполе *** Без твого шепоту я ранок зустрічаю і без очей твоїх марную кожний день. Без тебе я і сам себе втрачаю, а з серця мого пристрасть не іде. В холодні ночі думаю про спеку твоїх цілунків і палких обійм. Люблю тебе, таку близьку й далеку, як недосяжну зірку моїх мрій. І завтра знов у світанковій тиші, коли безсоння зморено засне, я напишУ для Музи нОві вірші, й амур коханій їх у ліжко віднесе. 12-22.12.2022, м. Рівне, НЦ *** Я загубився серед спогадів про тебе. твоє тепло шукаю в призабутих снах. Без тебе і весни мені не треба, якщо лиш тінь твоя в моїх руках. Без тебе тиша громом озоветься, твоє ім’я відлунням промовчить. Моє життя навколо тебе в’ється, без вуст твоїх у грудях так болить... Де б не булА, а я завжди з тобою в буянні цвіту веснянИх садів. Я б за тобою, як за бистрою водою, летіти вітром серед гір хотів. 23.12.2022, м. Рівне, НЦ *** Тривожність осені від подиху зими, і у дощах холодних гинуть барви, вночі деревам сняться літні сни, в яких під сонцем квітнуть мальви. Моя ти, осене, побудь зі мною довше, накрий туманом спорожнілий сад. Не відмовляюся від тебе, але схоже, зимовий вітер увірвався в листопад. 23.12.2022, м. Рівне, НЦ *** Тремти, москва! Ганьбою ти покрита, твою імперську велич зрошувала кров. До волі прагнення нікому не спинити, вже чути ляскіт порваних оков. Мовчи, москва! Твоя брехня безсила, фальшиве сяйво у кремлівських зір. Ти вільну Україну кров’ю оросила, ти увірвалась, як скажений звір. Затям, москва! Ти без душі і серця, рашистська сутність – це колючий дріт. Орда ворожа в пил дрібний зітреться, мечем здолаємо московський гніт. 1.10.2022, м. Рівне, НЦ *** Вже завтра в бій, а, може, ще вночі, десь там, попереду, заліг підступний ворог. Мій побратим зі мною, зброя на плечі… Русня принесла в Україну морок. В глибоких шанцях тиша залягла, і пахощі землі лоскочуть ніздрі. Ніч ковдру зоряну над нами простягла, а в голові думки рояться грізні. В руках “калаш”, а сон стуляє очі, я від напруги обтираю піт. Тут і тепер звучать слова пророчі: “Ми, українці, захищаєм світ”. Ми на своїй землі тримаєм оборону, одвіку звичаї батьківські бережем. Ми, українці від народження до скону, триклятих московитів проженем. 2.10.2022, м. Рівне, НЦ *** В москви немає правди й не було, лише брехня, пихатість і гординя, лише багнети, війни і печерне зло – від рук русні свобода завжди гине. Москаль в Батурині втішався від різні, москаль під Крутами стріляв у нашу юність, горіли села в большевицькому вогні, нас малоросами вважала царська тупість. А ми із попелу, як фенікс, повставали, й кремлівські вежі заливала лють. Ми боронились, а вони стріляли, ми переможці, а вони гниють. 3.10.2022, м. Рівне, НЦ *** Тремтить свіча, і букви геть розмиті, і гільзами в ногах розкидані думки… Про тебе спогади вертаються щомиті, і знов з’являються віршовані рядки… І кожне слово має присмак крові… і смерті тінь… а в грудях щемкий біль. …До бою ми завжди напоготові, а небезпека нас чекає звідусіль… Зоріє небо… чути бій далеко… а навкруги в руїнах місто спить. Пишу тобі, і так на серці легко, і так від спогадів в душі щемить. 23.03.2025, м. Гуляйполе

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин