Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Театр 27 березня – Міжнародний день театру. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Магія ілюзії Теннессі Вільямса

Слово Просвіти, №12 за 2025 рік

Едуард ОВЧАРЕНКО На запитання журналістів, про що п’єса “Трамвай “Жадання”, лавреат Пулітцерівської премії Теннессі Вільямс відповів: “Це прохання про розуміння делікатних людей”. Нетрі Нового Орлеану сколихнув приїзд аристократки французького походження Бланш Дюбуа. Небажана гостя зупинилась у своєї сестри Стелли та її чоловіка Стенлі Ковальські (народженого в Америці поляка). З першої хвилини знайомства між Стенлі та Бланш зароджується головне екзистенційне протистояння. Чим закінчиться цей турнір, що чекає на Бланш? “Мені сказали сісти на трамвай, який називається “Жадання”, а тоді пересісти на інший – він називається “Кладовище”…”, – говорить героїня. Жага і пошук кохання – як рефлексія травми, але насильство, з яким зустрічається Бланш, – теж своєрідна рефлексія приниженого. Вистава – як спосіб подорожі найпотаємнішими кімнатами підсвідомості, аби дати відповідь на запитання, як жити зі своєю вразливістю, делікатністю поруч із насильством. Вразливість – це слабкість чи сміливість бути собою, попри страх осуду та відторгнення? – Твори Теннессі Вільямса читала, коли ще навчалася в театральному інституті, – пригадує режисерка-постановниця вистави “Трамвай “Жадання” Олена Щурська. – Тоді він для мене був ще далеким і малозрозумілим. А в 2013 році разом зі своїми студентами ставила дипломну виставу “Солодкоголоса птаха юності”. Саме тоді я відчула цього драматурга. Він не лише досить метафоричний, а й багатошаровий, психологічний, порушує багато тем. Наразі поставила другу повноцінну виставу за його п’єсою. Невипадково обрала саме “Трамвай “Жадання”. Крім головної теми насильства, у мене був великий інтерес до персони Бланш. Хто вона, яка вона, її делікатність, особливість, винятковість – це магніт як для режисера, так і для актриси, яка хотіла зіграти цю роль. Це Наталя Доля. Якось ми з нею обговорювали, що б вона хотіла зіграти. Бланш була однією з її бажаних ролей. Ая залюбки повернулася до Теннессі Вільямса, бо всі його героїні – загадки. Вони відображають тонку сторону світу. Наталя Доля увійшла в драматургію, яка розгортає її як актрису. Вона дуже гнучка, постійно перебуває в пошуку, відкрита до експерименту. З глибокою актрисою завжди цікаво працювати. Через призму її душі матеріал розкривається інакше. А Наталя відкриває свої нові грані. Якщо з Наталею Долею це вже наш третій досвід спільної роботи, то з Ольгою Гришиною працювали вперше. Вона внесла багато пропозицій до образу Стелли. Пошук Ольги був у двох напрямках. Героїня немов розривається навпіл. З одного боку вона тяжіє до світу Стенлі, а з іншого – до світу Бланш. В Олі це добре виходить, і це прекрасно, коли актриса готова до різноманітних експериментів. Теннессі Вільямс у п’єсі передає атмосферу свого улюбленого Нового Орлеану. Його перший юнацький досвід пов’язаний з цим містом. Вирішила спробувати занурити і глядачів в атмосферу цього міста. Це ми зробили за допомогою Юніс (Олена Червоненко), яка за сюжетом п’єси домогосподарка. А я вирішила зробити її ще й екскурсоводом. Також вигадала про ляльок вуду, бо це справді новоорлеанська фішка. З Олександром Валюком (виконавець ролі Стенлі) у мене також перший спільний досвід роботи. Він людина добра за своєю натурою і зумів показати, що жорстокість виринає в його героя не тому, що він злий. Насправді Стенлі свого часу був дуже ображений. Сашко втілив це саме через вразливість, яку він не хоче нікому показати. Крім того, він чудово передає образ простака, який не хоче здаватися простим. Як на мене, це був хороший пошук. Побачила Дмитра Савченка (Мітч), коли ще навчалася на режисурі. Тоді він грав класну роль Арлекіна. Мені хотілося відновити в ньому цю грайливість і пошук – образ наполовину П’єро, наполовину Арлекіна. Мабуть, Дмитро ще такого не грав. Думаю, йому сподобалося. Довго працювали, аби передати атмосферу сцени покеру. Гадаю, що з цим у нас теж склалося. У Бланш є ключова фраза: “Я завжди сподіваюся на розуміння добрих людей, на співчуття добрих незнайомців”. А я стала думати, хто б міг зіграти людину, на яку ти дивишся і розумієш, що вона тебе ніколи не зрадить. Що це максимально щира і чиста душа. Побачила образ актора Олега Комарова. Добре пам’ятаю його ролі в театрі, але зараз цих ролей вже немає. Коли озвучила генеральному директору – художньому керівнику нашого театру Кирилу Кашлікову цю ідею, він мене підтримав. Олег Комаров – дуже відповідальний актор, справжній професіонал. Роль невелика, але він до неї багато пропонував. У виставі з’єдналися актори різних поколінь, йде передача важливої енергії. Наймолодший наш виконавець – двадцятилітній студент, Афішу Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки поповнила вистава за твором відомого американського драматурга Теннессі Вільямса – “Трамвай “Жадання”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин