Гість “СП” · “Оманливої мрії – знати все – досі не можу позбутися. Та й не хочу, бо з нею життя цікавіше”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Учений, який студіює Всесвіт та українську Вікіпедію Історія астрофізика з Харкова, на честь якого назвали малу планету
Слово Просвіти, №12 за 2026 рік
Олексій Андрійович Голубов — український астроном і астрофізик, викладач і вікіпедист. Доктор фізико-математичних наук, професор кафедри фізики ядра і високих енергій та кафедри астрономії та космічної інформатики, провідний науковий співробітник НДІ астрономії, хоча йому лише 40 років. Про своє дитинство і студентські роки, наукові відкриття і внесок в українську Вікіпедію, а також про війну Олексій розповів в ексклюзивному інтерв’ю тижневику “Слово Просвіти”.
Науково5популярна лекція. День Астероїда, Харків, безпечний простір ХНУ імені В. Н. Каразіна. Фото Олександра Хромюка,червень 2025 р.
— Розкажіть про своє дитинство. Як і чому ви захопилися астрономією? — Я народився в Запоріжжі. А в документах записали, що в Руських Тишках Харківської області — за місцем прописки батьків. Перші роки жив в Мелітополі, а потім повертався туди щоліта до дідуся й бабусі, — і саме Мелітополь став містом мого дитинства і моїх мрій. Працюючи в Харкові, Німеччині або Америці, я мріяв повернутись в Мелітополь і долучитись до розвитку освіти й науки в моєму рідному місті. Наукою мене зацікавив мій дідусь. Він був електриком на заводі “Автокольорлит”, але багато всього знав і, не шкодуючи часу, все мені пояснював, разом зі мною ремонтував велосипед, збирав зварювальний апарат, будував дачний будиночок, працював в садку, давав мені водити машину, водив мене на екскурсії на “Автокольорлит” і “Азовсталь”… З чотирьох років я мешкав у військовій частині на північній околиці Харкова, де служив мій тато. Вчився в Харківській середній школі № 62 (з 1 по 5 класи). У молодших класах мама й тато багато зі мною займались, і я гарно навчався. Відпрошуючись з роботи, батьки водили мене на гуртки: математичний, фізичний, літературний, в ізостудію… Пам’ятаю, коли мені було років 9, наснилося, ніби вночі я стою біля вікна своєї кімнати й дивлюсь на нічне небо, а поруч зі мною стоїть дівчинка років 6 і називає на небі всі сузір’я, а я їх не знаю. І це так мене надихнуло, що я прокинувся і став за своїм дитячим атласом вчити назви всіх сузір’їв, потім назви країн і столиць, параметри планет… Мріяв знати все — і карти всіх відвіданих міст намагався складати, і футбольні матчі дивився з олівцем, уважно все конспектуючи, і алфавіти різних мов вчив за енциклопедичним словником… Багато таких знань виявилися непотрібними, ще більше — недосяжними, але оманливої мрії – знати все – досі не можу позбутися. Та й не хочу, бо з нею життя цікавіше. У 3 класі я прохворів застудами всю зиму і, за порадою вчительки мого фізичного гуртка Ірини Тимофіївни (так ніколи йне зміг дізнатися її прізвища…), прочитав кілька науково-популярних книжок Якова Перельмана — відомого популяризатора фізики, математики та астрономії. А на наступних літніх канікулах ми з бабусею прочитали всю наукову фантастику Олександра Бєляєва (по черзі, один одному вголос). Після цього жодних інших професій, окрім науковця, я для себе вже не розглядав. Олена Лазарівна Арінкіна на математичному гуртку “Еврика” навчила мене олімпіадної математики. Тож, перемігши на олімпіаді гуртка, я потрапив в 6 клас Фізико-математичного ліцею № 27. У перший же день в ліцеї вчителька географії Ніна Яківна Кругла попросила мене на уроці назвати планети Сонячної системи. Звісно, вона одразу нарвалася на довгу лекцію від 11- літнього причепи про їх періоди обертання, склад атмосфер, супутники і т. д. Ніна Яківна послухала поважно, і каже: “Хороший хлопець! Підростеш — я тебе зі своїм чоловіком познайомлю, він астроном”. І справді познайомила. У 10 класі я їздив з Юрієм Миколайовичем Круглим на спостереження на Чугуївську спостережну станцію Харківської обсерваторії. А вже після університету він став моїм науковим керівником. Діставатись до 27-ого ліцею з нашої військової частини було важко. Тато спеціально ходив на вихідних у нічні чергування, щоб йому дозволяли щодня вранці запізнюватись на роботу, підвозячи мене в ліцей. Зате в ліцеї були чудові вчителі і захоплені наукою однокласники, які стали моїми друзями на все життя. Дуже багато часу я приділяв підготовці й участі в олімпіадах з різних предметів. Вигравав всеукраїнські олімпіади з фізики й математики і довго не міг обрати між цими двома науками. В 11 класі зробив остаточний вибір на користь фізики, бо математика здавалась мені занадто абстрактною, а в фізиці завжди була величезна кількість задач, безпосередньо пов’язаних з реальністю. — Як ви потрапили в Гайдельберзький і Колорадський університети і який досвід здобули під час роботи там? — Я перед цим закінчив з червоним дипломом кафедру теоретичної ядерної фізики фізико-технічного факультету Харківського університету. Студентом продовжував брати участь в олімпіадах, був капітаном команди факультету на Всеукраїнському студентському турнірі фізиків, потім усім цим прикрашав своє CV, яке подавав до німецької аспірантури. У вільний час неофіційно слухав лекції на кафедрі астрономії фізичного факультету, — це зовсім інша спеціальність. Писав дипломні роботи про дифузійні процеси в рідинах і кристалах. У 2008 закінчив університет і пішов працювати в Харківський фізико-технічний інститут. Астрономія увесь цей час залишалася моїм хобі. Проте коли я почав обирати тему для аспірантури, то зрозумів, що знаю астрономію краще, аніж ядерну фізику, яку мав би знати за дипломом, або фізику твердого тіла, яку мав би знати за своїми службовими обов’язками. Я подав документи в аспірантуру Гайдельберзького університету, і доктор Андреас Юст запросив мене разом з ним досліджувати зоряну динаміку в диску Чумацького шляху. Днів за 10 до виїзду в Німеччину мені раптом руку паралізувало. Наполовину. Добре, що руку, а не ногу; добре, що ліву, а не праву; добре, що на розтискування, а не на стискання, — суцільні плюси! Але в Німеччині одразу потрапив в університетську лікарню. Вони мене довго-довго досліджували, знайшли якесь демілієнізуюче захворювання. Але хай там як – прогноз позитивний, вже майже 15 років нових атак не було, правда, рука так і не відновилася. Але я вже навчився нею в напівзігнутому стані і картоплю чистити, і на велосипеді їздити, і навіть мотузку на комірці вишиванки зав’язувати. У Гайдельберзі було дуже цікаво. Купа лекцій, хоч і не обов’язкових, але дуже пізнавальних, прямо з переднього краю науки. Купа семінарів з доповідями свіжих наукових результатів — просто не знаєш, куди бігти. Чудова бібліотека. Дуже розумні й натхненні своєю роботою колеги, кожен експерт у своїй галузі, і з будь-якою проблемою є до кого звернутися. Гарне фінансування для поїздок на конференції й літні школи. Але головне — така наукова атмосфера, ніби ідеї просто в повітрі літають, тільки встигай хапати. А ще старовинне німецьке місто з чарівним напівзруйнованим замком на горі. Але я все одно якось примудрився засумувати так, що останні місяці аспірантури вже дописував дисертацію через силу. У 2012 захистив дисертацію “Моделювання диска Чумацького Шляху” і став доктором філософії. У 2013 я поїхав працювати в Університет Колорадо у Боулдері з професором Деніелом Ширсом, з яким колись познайомився на конференції в Румунії і був вражений тим, що він розуміє мої наукові результати краще, ніж я сам. У Боулдері робоча атмосфера виявилася зовсім не такою, як в Гайдельберзі – менш розмірено-філософською, більш квапливо-цілеспрямованою, але такою ж розумною і надихаючою. З Ширсом ми потім багато років писали разом статті, і я до нього часто їздив, вже працюючи в Україні. І Боулдер полюбив. Одного разу навіть, коли я був у Мелітополі, мені наснилося американське місто, схоже на Боулдер, і я розплакався уві сні. Просто-таки зрада моєї любові до Мелітополя! Улітку 2014 я повернувся в Україну. В той момент здавалося, що Україна в такій критичній точці, що треба її трішечки підштовхнути, — і вона швидко зрушиться в правильному напрямку. З’ясувалося, що і не так трішечки, і не так швидко, але все одно продовжуємо штовхати, бо ми є такі. Одразу став багато викладати в Харківському університеті (перебрав штук 15 різних предметів). Продовжую досліджувати астероїди у відділі фізики астероїдів і комет НДІ астрономії ХНУ. Багато готую студентів і школярів до турнірів фізиків. Під моїм офіційним керівництвом (але зне дуже активною моєю фактичною допомогою) команда України двічі виграва-
Головний телескоп Чугуївської спостережної станції. Травень 2009 р.
ла Міжнародний турнір фізиків. А команда харківської 62-ї школи за моєї активної неофіційної участі у підготовці двічі ставала призером Всеукраїнського турніру юних фізиків. Читаю науково-популярні лекції, організовую літні й зимові школи, різні семінари й гуртки. Частину часу продовжую проводити в Колорадському і Гайдельберзькому університетах. Наприклад, люблю всі свої лекції в університеті поставити на один семестр, щоб в іншому семестрі поїхати працювати за кордон. В ідеалі — взявши з собою ще когось із харківських студентів. — Які ваші головні наукові відкриття? Рецепт: як стати доктором наук у 36 років? — Моє головне наукове відкриття — тангенціальний ефект ЯОРП. Задачу мені поставив мій науковий керівник Юрій Миколайович Круглий ще 2008 року. Я тоді ще офіційно працював в Харківському фізико-технічному інституті і формально там свою роботу виконував, але в обсерваторії було цікавіше. Я одразу став писати формули, потім програми. Комп’ютери тоді ще були повільні, а мої програми важкі. Я в п’ятницю ввечері запускав свою програму на всіх комп’ютерах своїх колег, і вона методом трасування променів рахувала момент сил світлового тиску на астероїд складної форми. У понеділок вранці я збирав з усіх комп’ютерів дані, і після цього колеги могли на них спокійно працювати. Першу серйозну статтю я писав повільно, продовжив над нею працювати в аспірантурі в Німеччині (хоч там основна робота була в іншій галузі астрономії — галактики, а не астероїди), подав її в журнал в 2011, відкликав після справедливої критики одного з рецензентів, повністю переписав теорію, і з допомогою двох нових співавторів опублікував її аж в 2016. Але головне моє відкриття було не це, а певний спін-оф цієї роботи. Коли я в Німеччині в 2012 році писав текст тієї першої статті й думав, як найкраще обґрунтувати припущення про збереження тепла окремо під кожним елементом поверхні астероїда, раптом збагнув, що воно несправедливе через наскрізні теплові потоки. І з його несправедливості виникали дуже цікаві наслідки. Я одразу став писати текст нової статті, комп’ютерну програму для побудови графіків, потім сталася друга атака на ту ж саму руку, продовжував роботу вже в німецькій лікарні. Якось так виходило, що якраз у найщасливіші моменти мені паралізувало руку. Хоч відтоді щасливим не бувай! До мене знали про ефект ЯОРП (Ярковського — О’Кіфа — Радзієвського — Педдека) — зміну обертання астероїда асиметричної форми під впливом світлового тиску від асиметрично розсіяного ним сонячного світла. А я у співавторстві зі своїм науковим керівником Юрієм Круглим вперше відкрив, що навіть симетричний астероїд може відчувати цей ефект: коли окремі камені на поверхні астероїда нагріваються вранці зі сходу, ввечері з заходу, протягом дня через них відбувається наскрізна теплопровідність, і з’ясовується, що, в середньому, кожен камінь випромінює більше теплового випромінювання на захід, ніж на схід. Це штовхає кожен камінь на поверхні астероїда в дотичному (тангенціальному) до поверхні напрямку
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
