Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Пам’яті будівничого української Церкви
Слово Просвіти, №12 за 2026 рік
Вже небесний покровитель Для мене особисто втрата Патріарха – це втрата духовного опертя. Так багато спільних справ, здійснених товариством “Просвіта” і Київським Патріархатом, починаючи з акції “До чистих джерел” і відродження свята Хрещення Руси-України, до постійної участі Патріарха в усіх заходах, присвячених утвердженню української мови як державної, в тому числі – як мови богослужінь. На думку Патріарха зважали державні, громадські діячі та політики. Мені випала честь виконувати особливі доручення Патріарха, зокрема, й неодноразові зустрічі з Вселенським Патріархом Варфоломієм щодо надання Томосу Українській Церкві Київського патріархату. Жодна значуща культурна подія в житті України не обходилася без участі Його Святості. Щире слово, незабутня усмішка, підтримка і заохочення до справи – безцінні і назавжди будуть з нами. Вічна пам’ять Патріарху Філарету – віднині нашому вже небесному покровителю.
Павло МОВЧАН, голова ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка
Наш український Ной Відійшов у вічність, закінчивши свій довгий земний шлях Патріарх Київський і всієї Руси – України Філарет. (Лише таке духовне ім’я він поніс на свою небесну Батьківщину, тому хто цьому противиться, не читайте і не відгукуйтеся). Це одна з найпотужніших постатей нашої понадтисячолітньої величної і трагічної історії. Як на мене, то він стоїть в одному ряду, що й рівноапостольний Володимир Великий, княгиня Ольга, Ярослав Мудрий та інші світочі, імена яких відібрала наша історія. (Це мої особисті роздуми, і вони можуть не лягати комусь на душу). Злет з низів донецького хліборобського села Благодатне (!), де народився Михайло Антонович Денисенко, і до сьогоднішніх вершин не відбувався раптово і без больового шоку в його біографії. Чому з низів? Та це сам Філарет розповідав у палаці Україна, де святкували його 90-ліття, як він допомагав матері копати колгоспні буряки. А техніки тоді ще у тридцяті роки не було, бо “в полі трактор дир-дир-дир”
з’явиться значно пізніше. Отже, “смак” лопати, чи копаниці він відчув. На духовну дорогу його вивів батько, який загинув на війні. “Я подумав, — зізнавався Філарет, — якщо я продовжую його любити, значить, він десь є”. Моє ставлення до Філарета також має свої етапи: від осуду і несприйняття – до молитовного захоплення і шани. Несприйняття було не лише у мене, це долали, напевно, всі патріоти. Був кінець 80-х. Філарет, тоді в статусі митрополита київської митрополії мав завести у нашу святиню Софію Київську якогось кадебіста у рясі найвищого чину. А ми, взявшись попід руки, перегородили їм дорогу. Бідовий Сергій Головатий навіть ліг поперед їхнього лімузина. Але Філарет, знаючи територію храму, завів його бічними ворітьми. Моє прозріння щодо цієї великої постаті відбувалося на тлі цькувань його московією. Серед масиву “гріхів” особливо смакувався, що він у статусі монаха мав жінку і двоє дітей. Я стала дошукуватися, чи щось говориться у Святому Письмі про це, і таки знайшла у апостола Павла. Цитую по пам’яті: “А єпископ благочестивий муж однієї жони”. Є запитання? Немає.
Продовження на стор. 2
с. 2 · сторінка оригіналу ↗
Закінчення. Поч. на стор. 1
Але його розпинали на соборі у Печерській лаврі саме за це. Історія цієї родини така. Знову ж розповідаю те, що розповідали мені люди знаючі. Євгенія, яка надто багато важила для Філарета, захворіла і він її відмолив, тобто, зцілив. (Це той дар Святого Духа, який не оприлюднював владика. Але знаю напевно, що він у нього був. На собі це пережила). Тож у віддяку Господу за зцілення Євгенія взяла на виховання двох сиріт, і Філарет допомагав їй ростити цих дітей. Коли його розпинали за це на тому московському збіговиську в лаврі, він звернувся до Сабодана: ”Ну, ти ж усе знаєш. Скажи як було”. Але той опустив голову і мовчав. А потім Україна поволі поверталася у його душу, звідки московія не лише хотіла її спровадити навіки, а ще й поливала отрутою. Ніколи не забуду ту хресну ходу, коли ховали патріарха Володимира, політв’язня Василя Омеляновича Романюка. А патріархів хоронять на території храмів. Тож ми йшли на чолі з Філаретом і духовними отцями до Софії Київської. Але Кучма дав наказ “не пущать” і хоронити його на цвинтарі. Кучмині опричники сховалися за зачиненими ворітьми, у які мали увійти люди з домовиною патріарха. Кучмослужаки раз по раз труїли нас газом. Найбільше перепадало духовенству на чолі з Філаретом. Людьми похитувало, схитнувся був і Філарет. Команда патріотів вирішила хоронити патріарха перед храмом Софії. Десь взялися лопати, і чоловіки стали копати яму. Ми оточили це густими рядами, опричники не відразу це побачили, а коли збагнули задум патріотів, рушили на людей з кийками. У момент їхнього наближення Павло Мовчан докопав яму і труну опустили в неї. Розлютовані опричники не посміли її витягати і накинулися на людей з битами і кийками. Били всіх люто й жорстоко. Били лежачих ногами.
Мій ангел відвів мене, і до мене вони не наблизилися. Бачила і Євгена Сверстюка із запаленою свічкою в руках. Його також вони оминули. Кати били й били стареньких жінок ногами і кийками. (Кучмо, тобі добре живеться нині на сплюндрованій і тобою землі, грішнику?! Живи довго, бо всі кийки й нагайки тебе чекають!) Коли я працювала у ВУТ “Просвіта”, ми провели десятки “круглих столів” за участю Філарета “За єдину помісну православну автокефальну українську церкву”. Що пережив на цій дорозі Філарет знає лише він і Бог. А починав створювати нашу церкву майже сам, єдиний був хтось із єпископів поруч. Це був 1992-й. Він крок за кроком долав цю Голгофу до Фавору. Збирав духовну молодь, ліпив з них монахів, а далі – пасторів і розсилав їх по Україні, започатковуючи парафії. Люди поволі переходили до рідної церкви. Знову були побиття, судові справи. Бо той дракон, московія, заковтнувши щось, ніколи його добровільно не віддає. Лише з кров’ю”. Тож дух народу спрацював і тут як невмирущий феномен вічного Майдану. Московські попи несли в душі і на голови народу таку бридоту, що гарячі голови не витримували. У моєму селі на Черкащині, коли мій племінник пішов до попа, вчорашнього тракториста, домовитися про похорон матері, той кричав до нього: “украінскій язик – творєньє дьявола!”. ”То ми оце на цьому творєньї з вами розмовляємо?” . “Хотів побити йому морду, але не та була ситуація”, – сказав мені. Його народ спровадив із села. І тепер стара наша церква, у якій і мене хрестили, наша! Філарет не зламався і не дав зламатися своїй пастві і своєму духовенству. Нині, кажуть, лише 5(!) відсотків готові слухати московську маячню, що Україну створив Хрущов і “у нас всєгда бил батюшка-царь”. Ординці бояться його й мертвого. І свідчення того, що коло Михайлівського Золотоверхого монастиря завбачливо стояли наші поліціянти і ретельно перевіряли кожного, хто прийшов попрощатися з Патріархом. Я також показала все у сумці, пройшла через браму контролю. І це правильно, адже повзуча рать ще повзе, хоч і конає, але існує. Філарет – це той український Ной, що створив “ковчег” нашу незалежну від москви церкву і наповнив її життям. Лише Ной мав багато часу, бо жив понад триста літ і будував свій ковчег, здається, 120 років, а Філарет встиг це зробити за якихось понад два десятки літ. Все інше ви знаєте. Вірю і впевнена, що не проти Томоса він був (боровся за нього все своє свідоме життя!), а просто ще не все задумане він зреалізував і прагнув це зробити. Способи смертні часто не вибирають. Із того, на що я маю право оцінювати, то для мене найпотужнішими епохальними є три величини нашої сучасної історії. Те, що створив Патріарх Київський і всієї Руси – України Філарет, Могилянка В’ячеслава Брюховецького і наша героїчна армія. У ній немає рядових, у ній всі до одного герої. Час породив масовий сонм святих. Не кажу царство небесне Вам, Патріарху, бо й так знаю, що це віднині ваше пристанище, попри помилки, спокуси (бо ж “хто без гріха – киньте в нього каменем”). А кажу: Вас Бог забрав, може, в обмін на Перемогу. Так як Ви створили нашу незалежну церкву, допоможіть і відмоліть Україну на життя в мирі і Благодаті. Амінь. Катерина МОТРИЧ, письменниця
Суворий пророк Відійшов в у вічні Божі володіння Патріарх Філарет… Я познайомився з Ним сорок років тому, у тривожні часи Чорнобильської катастрофи, взяв інтерв’ю в Нього і з тих пір у нас встановилися довірчі відносини, сповнені взаємної симпатії та поваги. Патріарх Філарет для мене – постать всесвітньо історичного масштабу, співмірна з постаттю
Івана Мазепи. Він – один з духовних провідників Української визвольної революції 1980-2000 років, апостол незалежної України, творець Української православної Церкви в її візантійсько - християнському правдивому образі, не спотвореному московсько – чорносотенним антихристиянським мракобіссям. Немов суворий пророк правди, національної гідності й честі, Патріарх Філарет підняв націю на боротьбу з московською єрессю – і переміг, здійснивши головний подвиг свого життя. В Україні запанувала єдина Православна Церква України, яка стане вічним пам’ятником Патріарху Філарету. Він уславився своєму просвітницькою, богословською діяльністю на благо українського християнства, а його непримиренна позиція проти московської церкви путінського охвістя увійшла в літопис національно-- визвольної боротьби українського народу. Я мав високу честь незадовго до того як Він упокоївся, отримати від Нього високу нагороду – орден святого праведного Філарета милостивого і пишаюся цією відзнакою. Україна зі смертю свого Патріарха понесла велику, невіджаловану втрату. Але віримо, що Господь Бог прийме свого вірного раба Божого Великого і Безсмертного Українця Філарета у Царстві Божому і віддячить за всі Його земні діяння. Вічна слава Патріарху Філарету, Царство Йому Небесне! Юрій ЩЕРБАК, лавреат Національної премії Тараса Шевченка 2026 року
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
