Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Арт#калейдоскоп · “П’єса розповідає про світ, сповнений смутку, але в якому криється глибока краса сім’ї, мистецтва”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

За одним столом з Косачами

Слово Просвіти, №12 за 2026 рік

Репертуар Зали імені Ігоря Славінського Київського академічного драматичного театру на Подолі нещодавно поповнила вистава “Більше краси, ніж туги”. Поставив цю виставу за власною п’єсою американський режисер та драматург Річард Нельсон. Едуард ОВЧАРЕНКО Світлини Едуарда Межула Події відбуваються 30 квітня 1910 року. Леся Українка (Косач) провела зиму в Єгипті, щоб оздоровитися, і тепер повертається додому на Кавказ до свого чоловіка. У квартирі своєї матері Леся проводить вечір у затишній розмові з двома сестрами, матір’ю, невісткою та зятем. Разом вони діляться написаними та почутими історіями, записаними піснями, враженнями від далеких місць і часів, горем від смерті батька, втратою дому, сімейними проблемами, сум’яттям і страхами щодо світу, який став непривітним і загрозливим. Заснована на реальних людях та історичних фактах, п’єса “Більше краси, ніж туги” розповідає про світ, сповнений смутку, але в якому також криється глибока краса сім’ї, мистецтва та повсякденного життя людини. Напевно, найкраще про нову виставу розкажуть артистки, які у ній грають. Катерина Шенфельд, викона* виця ролі Лесі: “Як і більшість, познайомилася з творчістю Лесі Українки зі шкільної програми. Вже під час роботи в театрі від* булося більш близьке знайомс* тво. А ще повніше вона розкри* лася, коли працювали над виста* вою “Більше краси, ніж туги”. І, як не парадоксально, відбулося це завдяки американському ре* жисерові. Краще зрозуміти письменницю допомогло і її осо* бисте листування. Вперше працювала з режисером Річардом Нельсоном. Крім його професіоналізму, уважного ставлення до матеріалу, над яким працює, Річард також неймовірно уважний до акторів. Для мене це дуже важливий фактор у роботі. Адже коли ти довіряєш режисеру, то розкриваєшся у цій довірі. Думаю, що це стосується не лише мене, а й більшості моїх колег. Річард дуже любить акторів, уважний до наших потреб, наших зауважень щодо своїх ролей. Крім цього, він чітко знав, чого хоче, відстоював ті моменти, які для нього важливі. Але, разом з тим, був готовий до діалогу. Під час репетицій з нами був перекладач. Проте в моєму випадку знання англійської вистачало, щоб усе розуміти. Для мене це була хороша практика. Можна сказати, що мовного бар’єру не існувало. Після того, як перечитала листи Лесі Українки, мені здалося, що у мене з нею багато спільного. Але якщо говорити конкретно про роботу над роллю, як бачив Лесю Річард, то доводилося знаходити в собі більше терплячості і розуміння щодо людей навколо. Насправді ж ми можемо собі лише уявляти, якою була Леся Українка. Будь-яке її бачення – це наші рефлексії, особисті погляди. На жаль, вже ніхто не зможе сказати на сто відсотків, якою вона була. Це були суб’єктивні погляди режисера і мої. Що з цього вийшло — побачив глядач. У нас була чудова команда. Вважаю, що вийшла вистава не про Лесю Українку, а вистава про сім’ю. Річарду і всім нам було дуже важливо досягти відчуття спорідненості. На щастя, у нас у театрі дуже хороші артисти і хороші люди, що теж не менш важливо. Це не було аж занадто складно. Протягом двох місяців ми репетирували щодня з 10-ї до 16-ї або 17-ї години. А ближче до прем’єри і без вихідних. Ці два місяці практично разом жили у театрі. Багато спілкувалися, розбирали тексти, допомагали один одному у цьому розборі. Вийшла спільна робота. Перед виставою у нас є такий ритуал – ми збираємося, дивимося одне одному в очі. Потім ця підтримка відчувається протягом усієї вистави. Знаєш, що коли щось станеться на сцені, твої партнери тебе підхоплять. А це дуже дорогого варте. Я нещодавно повернулася з декретної відпустки і це перша моя нова роль. За ці кілька років у театрі багато чого змінилося. На жаль, помер наш художній керівник Віталій Юхимович Малахов. Почалося повномасштабне вторгнення росії в Україну. ти зробили зауваження одноліткам. Прикрий випадок трапився на Подолі – історичному центрі Києва. В інтерв’ю OBOZ.UA актор зізнався, що його шокує кількість молоді, яка навіть на п’ятий рік повномасштабної війни продовжує спілкуватися російською. Актор емоційно заявив, що батьків, які спілкуються з дітьми російською, він вважає співвідповідальними за війну. За словами Рибалевського, Театр очолив Богдан Михайлович Бенюк, з’явилися нові актори. Звісно, сьогодні театр відрізняється від того, з якого я йшла. Була рада розділити ці два місяці зі старими колегами по сцені і новими прекрасними акторами, які тепер працюють у нашій команді. Нова постановка буде розвиватися, як і кожна хороша вистава. А я вважаю, що вона у нас вийшла справді хороша. І хоча ми мали чіткі настанови у певних критеріях роботи на сцені, у нас також є багато повітря і можливостей для рефлексій на сьогодення. Якщо ми будемо дотримуватися тих рекомендацій, які нам залишив режисер, то вистава буде тільки покращуватися. Звісно, я б хотіла ще попрацювати з Річардом Нельсоном. Наші актори їздили проводжати його на потяг, а це багато про що говорить. Після знайомства з таким режисером є бажання працювати з ним постійно”. Наталія Кобізька, виконави* ця ролі Шури: “Я працювала у попередній виставі Річарда Нельсона у Театрі на Подолі “Як стихне шуру-буря зла”. Туди пройшла за кастингом, який ре* жисер оголосив у театрі. Він приглядається до акторів, з яки* ми працює. Не проти попрацю* вати з ними і в наступних виста* вах. Вважаю, що Річард обирає акторів на ролі дуже вдало. Ма* буть, саме мої риси характеру, на його думку, найкраще підійшли на роль Шури у новій виставі. Річард Нельсон – талановитий режисер з величезним досвідом, також він і драматург. Перша вистава, яку він поставив у Театрі на Подолі, має назву “Тускульські бесіди”. Вперше він її ставив у Нью-Йорку, а потім переніс на нашу сцену. А коли доторкнувся до української його четверо дітей не залишаються осторонь мовного питання. Один із випадків стався на початку повномасштабного вторгнення в Києві: “Мої діти реагують. Пам’ятаю, коли ми стояли на світлофорі, люди поруч розмовляли російською. Трьохрічний Макар так на них подивився, а потім тихенько мені: “Москалі”. Інша ситуація трапилася на Подолі, де мешкає сім’я актора. До родини підійшли незнайомі люди з претензією: “Ще був ви-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин