Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 13сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «ПЕРШОДРУК», с. 12

ПЕРШОДРУК

Слово Просвіти, №13 за 2007 рік

Потім зблизька, коли я вже роз! гледів обличчя льотчика, з!під крила вдарило вогнем. Кулеметна черга прошила палубу навкіс. Літак над самою нашою трубою вийшов з піке, перестав вити і стрім! ко пішов у небо. Другий і третій проробили зі мною те ж саме. Але вже ніхто в мене не влучив. Коли літаки знов заходили на повторну атаку, з заходу, із!за золо! тоніського лісистого берега виско! чив винищувач Лавочкін. То був мій тезка — Юрко. Більше не було кому. Я певен. Він таки діс! тався пального. Бій був коротким. Юрко йшов на таран. Очевидно, в нього не було набоїв. Юрко зава! лив двох. Першого просто в лоба, а другого, що летів трохи ліворуч і по! заду, зачепили юркові уламки: відір! ваний хвіст, зламані крила, розкруче! ний ґвинтом двигун. Уламки потра! пили німцю під ґвинта. Німцю віді! рвало пропелера, тому, другому нім! цю. І розтрощило, розпороло фюзе! ляж аж до хвостового руля. Третій німець втік. На палубі витягали, висмикували з натовпу вбитих і передавали над головами до рятівних шлюпок. По! складали в одну шлюпку всіх сімох і вкрили брезентом. Шлюпка була від мене на відстані витягнутої руки. Тоді всі побачили в абсолютно порожньому від хмар, літаків, зірок, Бога, кольору і пташиних криків безлюдному небі — іграшковий па! рашутик, під яким розгойдувався маятник!цяточка живої плоті. Як іг! рашка на новорічній ялинці. Був у нас до війни такий парашутик зі срібного паперу з позначкою “ОСО! ВІАХІМ” — “общество содействія армії, авіації і морскому флоту”. Я завжди вішав його на самісіньку верхівку на довгій срібній нитці. Ві! шати парашутика був мій, юрковий, привілей. Гарячим низовим вітром від па! лаючого мосту парашут вирвало з мого пасторального жанру, підхопи! ло смердючим крутіжем чаду і потас! кало ігрицем по діагоналі порожньо! го неба, навкіс, пругом униз понад водою, до прилук під цукроварнею. Парашутиста вже перло пекель! ним протягом низько над водою і він швидко наздоганяв нашого паропла! ва. Льотчика протаскало розпече! ним вітром уздовж борта “Надежди Крупської”, за метр над шлюпкою зі свіжими трупами, мені тоді здалося — на відстані їхніх витягнутих рук, що стирчали з!під брезенту. На стропах парашута гойдався мій знайомий. Юрко. Мертвий!мерт! вісінький. Без шапки. Голова його бу! ла перев’язана сліпуче чистими бин! тами. Він посміхнувся мені, коли в аб! солютній тиші, прослизнув повз ле! єрну огорожу, повз шлюпку, повз по! рожній капітанський місток, повз мою старість. А ще він сказав мені мертвими губами, коли пролітав повз мене: — Не обертайся… За кормою біло!білої, сполотні! лої, зблідлої від жаху “Надежди Крупської” згоряли живцем двісті ти! сяч людей. Чи близько того. Чверть мільйона. — Отдать конци!.. Не обертай! ся!.. На цьому самому пароплаві, “На! дежде Крупской”, я повертався, ми повертались — вже без Місі, з еваку! ації з Сибіру в рідні Черкаси. Про це я напишу тобі, святий Петре, якось іншого разу. Зараз писати не можу, чомусь зупиняється серце. Який несмак, серце, зупинятися на півслові… Як жити — ти стукало вправно, а як згадати те життя, так ти відразу в кущі, відразу зупинятися… Я тобі покажу, як зупинятися… Ти б краще зупинилося, коли я писав заяву в партію. Все одно… зу… пи… ня… є… Далі буде.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин