12 “Ранок таки настане. Про це напишуть в газеті”. Поетичний автограф · с. 12сторінка оригіналу ↗
Два слова
Слово Просвіти, №13 за 2019 рік
Нещодавно один харківський поет пожалкував, що я, витиснувши із себе лірика, займаюся літературознавством й літературною історіографією. Він висловив поширене уявлення, мовляв, для вченого віршування — своєрідна “гімнастика”
*** кожен сізіф затято котить себе мов камінь під гору круту речення свого життя кожен камінь випорскує з руку долину кожен сізіф над ним горбатіє знаком питання знову котить камінь під гору круту навряд чи докотить обірветься речення крапка загублена серед крапок пилинок речень розвіяних може осяде на марне чоло нового сізіфа затято котить мов камінь під гору круту речення свого скільки сізіфів навкруг і кожен котить себе мов камінь під гору круту скільки сізіфів було скільки ще буде але жодному ще не судилось зійти на вершину і не горбатіти знаком питання над каменем свого життя знає Господь
*** на тебе дивиться безталанна голова козача побусурманена знайдена у кураю може та сама що її здіймаючи плаче Сірко неначе здіймає свою літопис мовчить ні ради йому ні досади нічого не чув нічого не бачив і край а німець тим часом картопельку садить і садить перекопавши Сіркову сльозу і курай
*** Каштани щезли з Хрещатика... Тепер хоч ридай, хоч смійся Поміж скелетів камінних, що Києвом називалися. В пополотніле небо впивається синій місяць І біле отруйне світло стікає в утробу звалищ. Дніпра не питай. Немає. Витік, мов кров, з артерії. Нині він схожий на Стікса в розщепленому античасі. Тусується вурдалаччя, ламаючи стіни і двері, І ціпеніє Лавра у сатанинській рясі.
*** Сьогодні опоночі місяць місить глизяве тісто. Вони обростають шерстю, кігті відточені в них. Задки сідають і виють по-вовчи на ціле місто І місто від жаху чмаріє, забите у чорний сніг.
Тіні шугають чорніші. Плями криваві на площах. Не дай Бог, сюди заб’ється напівпритомне авто,
інтелекту в перервах між науковими студіями, тому не здатного на художні осяяння. Літературна практика спростовує такі твердження. Три роки тому я на замовлення Укрдержтелерадіо впорядкував антологію українських поетів-вчених (на жаль, досі не надрукована не з моєї вини), що охоплює творчість близько 50-ти авторів, одночасно поетів і вчених, які проживають в Україні і поза її межами: Віра Вовк, Ю. Тарнавський, Ольга Башкирова, Б. Бунчук, Олена Галета, Оксана Забужко, М. Ільницький, Р. Чілачава, Оксана Пахльовська, Ольга Пресіч, Валентина Коваленко, О. Астаф’єв, Р. Мельників, Галина Яструбецька, Ольга Слоньовська, Галина Крук, В. Неборак, Тетяна Ліхтей, І. Лучук, Олена О’Лір, І. Павлюк, П. Білоус, Ірина Старовойт, Г. Штонь, Тетяна Нечай, А. Мойсієнко, Тетяна Яковенко, Мар’яна Комариця, О. Ушкалов та багато ін. Для переважної більшості лірика стала життєвим покликанням, екзистенційним сенсом. Серед них — чимало провідних письменників сучасності. Вони, своєю творчістю формуючи й осмислюючи її визначальні тенденції, продовжують традиції Юрія Котермака, Павла Русина з Кросна, Хоми Євлевича, Софронія Почаського,
Лазаря Барановича, Івана Максимовича, Стефана Яворського, Феофана Прокоповича, Митрофана Довгалевського, Григорія Сковороди та ін., які своїм віршуванням не ілюстрували власні концепції, а трактували їх проявом поетики — наукової дисципліни, як пізніше М. Костомаров або І. Франко. Потім випадає говорити про І. Стешенка, Б. Лепкого, М. Рудницького, М. Зерова, П. Филиповича, М. Драй- Хмару, М. Рильського, О. Ольжича, Юрія Клена, О. Бабія, І. Качуровського, І. Світличного, Є. Сверстюка та інших. Маючи наукові звання, поети-науковці викладають або працюють в наукових установах, збагачуючи — поряд і разом з рефлексійними, часом схильними до інтелектуальної пристрасті поетами-автодидактами (тут не може бути жодних протиставлень) — українську лірику власними поезіями, концептуалізують її, осмислюють жанрово-стильову специфіку, версифікаційні й тропаїчні закономірності, обґрунтовують теоретичну основу поетики (ars poetica). Перекодування з наукових алгоритмів на поетичну образну систему — і навпаки не складає для них особливої проблеми, знають літературний процес як власний досвід, ізсередини. Це не парадокс, а закономірність. Здається, я пояснив мотиви власної поетичної творчості, синхронної науковим студіям, зу-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
