З блокнота письменника · “Жодним законом чиновник державного рівня в Україні не зобов’язаний розмовляти російською”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Листи до приятеля (або про що не можна мовчати)
Слово Просвіти, №13 за 2019 рік
Пропонуємо вашій увазі фрагменти публіцистично-документальної книжки, працю над якою завершує наш автор — публіцист Мирослав Левицький. Це аналіз ментальності нинішнього українського політичного класу та розповідь про його оцінку українських спільнот поза Україною. Ідея праці народилося від, на перший погляд, банального запитання приятеля зі США, журналіста Ігоря Гулявого: “Хто буде наступним президентом України?”
Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ Друже Ігоре, як Ти, сподіваюся, уже помітив, то питання стосовно май! бутнього Президента України, про що Ти в кількох листах запитуєш, нині на! лежить до складних. У світі з великим зди! вуванням кажуть: коли б нація була твере! зою та відповідальною, то нині Петру По! рошенкові не було б альтернативи, і вже нині могли б сказати, хто буде наступним Президентом України. І хоч Україна вже не Росія, проте Кремль і через агентуру — так званих “нашіптувачів” та різних “про! років”, і за допомогою телевізора й інтер! нету зробив все можливе, аби велика час! тина українців відкидала свого Президен! та, який є непохитним державником.
(…) Мій перший редактор — добре Тобі ві! домий пан Мирослав Вербовий, котрий у Варшаві зробив з мене — львівського тех! наря — людину, яка пристрасно закохана у слово, що під його вправною рукою стало сенсом мого життя, пише у листах про пе! реживання за Україну на надзвичайно складному етапі її буття: “З відстані аналі! зую події в Україні. Дуже часто розмовляю про них з іншими. Ми тут, у Варшаві, вва! жаємо, що попри людські похибки (а хто ж з нас, смертних, їх не має?!) Петро Поро! шенко єдиний нині український політик (а не політик України!), який може відсто! ювати українські інтереси, тримати на вуз! дечці Ахметових, Коломойських, Ярослав! ських, зручно розігрувати у Харкові пози! цію Генадія Кернеса, тримати у шаху одеського жуліка Генадія Труханова, під! стьобувати галицьких цванциґерів1”. В одному з листів мій перший редактор розповів маловідому в Україні деталь про нинішнього Президента України: “У Поль! щі Петра Порошенка спочатку намагалися легковажити, сприймати як Леоніда Крав! чука чи Леоніда Кучму, але швидко зорієн! тувалися, що це людина на кілька політич! них рівнів переростає бельведерсько!но! вогродзький2 бомонд, політик найвищого формату. Він бо зумів вивести українську закордонну політику, в тому особливо ук! раїнсько!польський контекст, на такий рі! вень, який бентежить Варшаву та обезкри! лює її провокативні замашки. Це, за моєю оцінкою, друга людина українського дер! жавного політикуму, яка зуміла, як і ко! лишній посол України у Варшаві Геннадій Удовенко, поставити варшавських зарозу! мілих політиканів на свої місця. Його, пре! зидента Петра Порошенка, приїзд до Саг! риня — цьому найкращий приклад. Це був прояв не лише відваги, а й доказ того, що нинішня Україна не є похилим деревом, на яке кожному посіпаці можна було б скака! ти і обгризати. І так повинні поводитися ті з українських політиків, котрі навідуються до Варшави, от хоча би як останнім часом Оксана Сироїд, Іванна Климпуш!Цинцад! зе, Микола Княжицький... Президент Петро Порошенко свій дипломатичний клас показав і у контексті т. зв. Тримор’я, на яке в обхід Києва замах! нулися Варшава і Будапешт. Це також була спроба створення антиукраїнського фрон! ту. Причому, не так Дуда, як Качинський з Орбаном пробували грати антиукраїн! ською картою. Аналізуючи з відстані події в Україні, з прикрістю констатую, що в Україні багато хто цього не розуміє. І таких людей відно! шу до групи політичних невігласів. Проте, крім них є ті, котрі усе це прекрасно розу! міють, однак усе, що робить цей унікаль!
ний політик світового масштабу, назива! ють зрадою українських інтересів. А це найвищої проби цинізм. Політику президента Петра Порошен! ка слід оцінювати крізь призму аналізу до! конаного ним, а не через викривлені чи косоокі злісно!завидющі фантазії. А укра! їнським виборцям треба не дати звестися лжепатріотами в оману і зробити все для перемоги чинного глави держави у берез! невих виборах. У цьому величезну роль мала б відіграти українська преса. Не заро! бітчани, які “пасуться” на усіх виборчих кампаніях, а, вірю, переважна більшість української журналістики, для котрої дер! жава і правда — найвищі цінності”. В іншому з листів мій перший редак! тор, ділячись варшавськими враженнями про Україну, написав: “Стосовно прези! дента Петра Порошенка коротко можу сказати одне: Україна досі не мала і довго не матиме політика такого формату як са! ме він. А вже напевно такого капітального оратора, якого виступи і за змістом, і за ло! гічно побудованою структурою викладу теми не можуть не вражати! Так собі інко! ли думаю — коли б його напарником на посту прем’єра й досі був Арсеній Яценюк, то цим дуетом політиків Україна могла б не лише гордитися перед зовнішнім світом, ай вчитися розуміння того, чим є держав! ність. Яка ж велика спорідненість їхнього амплуа — і ерудиція, і широчінь політич! них обріїв, і ораторство, і, врешті, знання мов. Вірю у перемогу Порошенка, хоч гір! котою обливаюся від жахіття українських ЗМІ. Отут би навести порядок і лад! А щодо Юлії Тимошенко, то, на мою гадку, це вже зіграна карта, хоч крові може напсувати чимало. Дивує і “президент! ський” Львів. Чи ж би хлопці надалі не ви! росли з коротких штанців? Мирославе, друже, не угавай, а надалі промивай заяложені московщиною голови”.
**** “Друже Ігоре, прикро читати, що за кордоном усі розмови українських політи! ків про “нову мораль” викликають, м’яко кажучи, велике здивування. А особливо то! ді, коли про це говорить Юлія Тимошенко. Гойність, з якою вона “розкидалася” вели! кими сумами під час її грудневої минуло! річної поїздки до Америки ставить під сум! нів усі заяви про нову мораль, про бороть! бу з корупцією. Її гойність не відчинила дверей, у які вона прагнула в США увійти, а дала протилежний наслідок. Українська спільнота у цій країні, де нині проживає Павло Лазаренко, згадала, що українська корупція мала не лише тата!Павла, а й ма! му!Юлю. Оскільки звички до розкоші і гойність не дуже то вдалося приховати від сторонніх очей, тому там, у вас, ставиться питання про моральність цієї персони з ук! раїнського політичного олімпу. Воно ставиться також і в Україні. І не лише у контексті “гойності” у час поїздки Ю. Тимошенко до США. Українців куди більше шокував інший “американський” нюанс політики цієї персони. Презентую! чи у Кривому Розі 23 жовтня 2018 року свій “Новий курс України”, Юля Тимо! шенко не упустила нагоди, аби вкотре ущипнути в. о. міністра охорони здоров’я Уляну Супрун. Вона, як краще від мене знаєш, нащадок у першому поколінні емігрантів з України. Здобувши у США ос! віту, досвід і визнання, вона з чоловіком принесли своє вміння і серце в Україну. Проте в житті так часто буває (знаю про це і з власного досвіду), що за добро і посвяту отримуєш невдячність. Стосовно У. Суп! рун це підкреслено демонструє Ю. Тимо! шенко та її “Батьківщина”.
(…) Яскравим свідченням цього є криво! різькі “претензії” до Уляни Супрун, які вважаю за потрібне прокоментувати. Юлія Тимошенко сказала перед запорізькою ау! диторією: “…у нас міністр охорони здо! ров’я спущений з НЛО сюди, на своє кріс! ло. Людина, яка, по суті, не має ні досвіду, нічого, і до того ж погано говорить україн! ською мовою, і зовсім не говорить по!ро! сійськи. Ну да, говорить своєю рідною мо! вою... Це означає, що нам просто спустили цю (медичну) реформу для того, щоб наші (люди) не змогли лікуватися. І щоб це лі! кування призводило до того, що українців з кожним разом ставало все менше”. Твердження про “спущеного з НЛО” міністра аж ніяк не смішне. Це свідчення невисокого польоту думки і примітивної злосливості. Людина з такими “даруван! нями” запросто може встругнути якусь дурницю і ще й хихотати при цьому, як це трапилося 2009 року під час підписання скандальних газових угод з Путіним. На саму згадку, що щось подібне знов може повторися, стає страшно… Твердження “людина, яка, по суті, не має ні досвіду, нічого” є черговою брехнею Юлії Тимошенко. Чи це її власна видумка, чи запозичення від крикунів з опозиційно! го блоку — не так уже й важливо. Навіть якщо й запозичення, то це не знімає з Ю. Тимошенко моральної відповідальнос! ті за брехню. І не так!то вже й складно бу! ло її виявити. У вільному доступі є архів української газети “Свобода”, який вихо! дить у США. А там чорним по білому на! писано (тут узагальнюю згадки в газеті про Уляну Супрун): “Наша славна доктор!ра! діолог, якою пишається українська Амери! ка”. І це, виявляється, має бути “по суті, ні досвіду, [ні] нічого”… З такою логікою можна дуже далеко зайти… Тут зупинюся на ще одному моменті “ні досвіду, [ні] нічого” Ю. Тимошенко. Можливо, пам’ятаєш, бо тоді працював у Києві, який на початку і в середині 1990!х років був в Україні крик, що політики!по! літв’язні, які фактично розбудили у нації прагнення незалежності, не мають “ні досвіду, [ні] нічого”. Їм на заміну прийшли люди на кшталт Юлії Тимошенко “і з дос! відом, і з чимось”… І де нині є Україна у соціально!економічному плані з Юлиним, як кажуть у народі, досвідом? А де нині є Чехія, якою у відповідальні роки тран! сформації керував драматург “без досвіду” Вацлав Гавел?
(…) Зміна моралі є нині однією з ключових тез Ю. Тимошенко. Яка це буде мораль, побачимо, коли зіставимо один нюанс ма! ленького криворізького “послання” Ю. Ти! мошенко до У. Супрун. Парламентарка за! кидає урядовцеві, що та “до того ж погано
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
