Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Просвіта” сьогодні · “Бути єдиними, солідарними, коли йдеться про нашу державу і нашу культуру, яка є основою нашої інакшості, нашої ідентичності”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

Журналіст, видавець, письменник… Отже, просвітянин

Слово Просвіти, №13 за 2023 рік

Зустрівся я знову з Євгеном Хотимчуком у своєму рідному селі Набережне тепер уже Дубенського району Рівненської області. Далеченько моїм односельцям добиратися зараз до нового районного центру – здається, 45 км, а то й більше. Ближче до Луцька. Тому так багато лучан приїздять порибалити на широкому плесі зупиненого Хрінницькою гідроелектростанцією стрімкого Стиру. Та й краєвиди – дух захоплює! Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік НАН України От і Євген Хотимчук заякорився в моєму рідному селі, яке втратило в час адміністративних реформ Микити Хрущова свою первісну назву Новосілки і отримало “оригінальну” назву Набережне. Купив Євген стареньку хату, до якої я колись і сам приглядався, але куди мені – з Києва не наїздишся. А енергійний, діловий журналіст і видавець вдало розпорядився цією земелькою: вибудував ошатний будиночок, облаштував подвір’я, виклав доріжку ген аж до Стиру… Минуло відтоді два чи більше років, коли я відвідав у “новосільському” будиночку Євгена Хотимчука. Посиділи, погомоніли, Євген надарував мені чималенько примірників газети “Вісник+К”, додатків до “Вісника” під назвою “Люди і долі”, свої власні книжки “Лід на пательні”, “Малиновий щем”, “Рідна мати моя”, “Слово гаряче та щире”, “Байструк” – всі ці книжки видані в серії “Бібліотечка Вісника”. Думаю, Євген Хотимчук, даруючи ці газетні й книжкові видання, не сподівався, що я їх читатиму, тим більше, відгукнуся в пресі. Я ж раз у раз брав у руки то одну книжечку, то другу, гортав примірники додатка “Люди і долі”, почитував оповідання, романи й повісті… Читав і дивувався, коли Євген встигає все це робити: готує до друку щомісячні видання “Від села до села”, “Між нами бабами”, створює видавництво “Вісника+К”, де друкує не тільки свої твори, а й волинських журналістів і письменників, видає газету “Програма- Панорама”… А який ще огром громадської роботи невтомний Євген Хотимчук охоче звалив на свої плечі! Започаткував акцію “Знайди могилу повстанця”, закликаючи своїх читачів віднаходити забуті поховання бійців Української Повстанської Армії; заснував патріотичний дитячий конкурс повстанської пісні “Складем хоч пізнії вінці”, який проходить щороку на свято Покрови на Волині; підготував і видавав книжку “Волинський небесний батальйон” про загиблих в АТО волинських героїв; допоміг збудувати в рідному селі храм Святого Духа (ПЦУ)… А також оперативно реагує публіцистичним пером на все, що відбувається на рідній Волині та в Україні, пише художні твори… І хату гарну побудував. Творча продуктивність Євгена Хотимчука вражає. І головне – не пригасає ні на мить. Як же довго триває ця видавнича, журналістська і суто письменницька, творча праця, яку я б назвав національним просвітництвом? Розгортаю якось примірник всеукраїнської газети “Вісник+К” за 22 квітня 2021 року і читаю звернення шеф-редактора Євгена Хотимчука до читачів: “Ми вдячні читачам, які пишуть нам листи, дзвонять, підказують теми. Вони допомагають нам творити газету”. Виявляється, газеті виповнилося 25 літ. Це рідкість у наших драматичних, бурхливих обставинах життя. Газети то з’являються, то зникають, наклади мізерні, поліграфія дорога, конкуренція жахлива і цинічна до непристойності… Втриматись так довго на плаву – це варте подиву й захоплення. Головна запорука тривалої життєздатності “Вісника+К” – у винятково уважному відчутті й сприйнятті жадань і запитів читача на цікаву і потрібну йому інформацію, у прицільній співпереживаючій увазі до щоденних турбот, тривог і потреб звичайної, передусім сільської людини, у вмінні говорити з читачем його ж мовою, бути максимально щирим у діалозі з ним, засвідчуючи, що саме персонально до нього звертається автор. Завдяки цьому така стабільна прихильна увага читацької аудиторії до газети “Вісник+К” та інших видань, шеф-редактором яких є Євген Хотимчук, зокрема до художньо-документального додатка “Люди і долі”, це й дозволило заповнити важливу інформаційну нішу. Роль шеф-редактора й ініціатора цих видань Євгена Хотимчука непересічна. Він добре знає настрої, думки і сподівання своїх потенційних читачів, а секрет володіння художнім словом, умінням створити точні і психологічні портрети стали дієвим інструментом творчого пошуку. Поряд із простими, але яскравими й зрозумілими повідомленнями, редакція “Вісника” подає знакові факти, що безпосередньо стосуються історії рідного краю. Так, з ювілейного квітневого номера дізнаємося, що в Почаєві на Тернопільщині майже сорок років працює музей космонавтики. У ньому близько пів тисячі експонатів. Серед оригіналів – скафандр українського космонавта Володимира Ляхова. Євген Хотимчук не обмежується “чистим журналізмом”. Наприклад, “Вісник+К” допоміг збудувати в селі Мульчицях школу. Будівництво стало рекордним за своїми темпами – за три місяці школа з дитячим та спортивними майданчиками вже приймала школярів. А ось історія бразильця Рожеріо Мелло, який приїхав у Чорнобиль стажуватися в лікуванні онкологічних хвороб. Згодом він потрапив на Тернопільщину, вступив до педагогічного університету, за пів року вивчив українську мову. Перебуваючи в гущі народного життя, Євген Хотимчук зумів перейти грань від простої фіксації факту до художнього осмислення, узагальнення. З’являються книги, які засвідчують, що Волинський край має ще одну непересічну творчу особистість. Це збірки оповідань і повістей “Батькова хата” (1989 р.), “Спокута” (1991 р.). Згодом з’являються романи “Суд” та “Іду до тебе”. У творчості Євгена Хотимчука переплітаються документальна вивіреність факту і художньо-емоційне узагальнення. Наприклад, у повісті “Байструк”. У палаті важкохворих лежить Іван і пригадує події свого життя. Зовні непримітні, але перед лицем смерті вони переростають у вузлові моменти його життя. Іван “роззирається” у своїй душі, як у хаті, яку скоро доведеться покидати. І кожна подія, кожна річ починає виражати для нього свою внутрішню суть. Лаконізм, сувора графіка почуттів раптом починають вияскравлювати внутрішню суть речей, достеменну цінність. У 2017 році в Луцьку виходить знакова для Євгена Хотимчука книга “Слово гаряче та щире”. Це, по суті, журналістський і літературний літопис, сформований автором на основі публікацій у бібліотеці “Вісник+К”. Тут представлені майже всі жанри художньої публіцистики – від психологічного есею до яскравих і гострих памфлетів. Стосовно гостроти й драматизму публіцистики Хотимчука в її кращих проявах можна сказати про подібність пошуків автора публіцистики Дмитра Павличка: та ж відверта позиція, біль і щем оголеного серця. Про це свідчать заголовки роздумів, памфлетів, іронічних замальовок: “Розікрали Україну, тепер хочуть вкрасти й мову”, “Наш землячок переплюнув усіх запроданців”… Волинь багата талантами, її історія – це історія національних змагань. Творчість Євгена Хотимчука – яскраве свідчення закоріненості творчого начала митців цього краю в народне життя, яке дає щедрі можливості для духовного поступу.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин