Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Прем’єра · “Театр – це живий процес, і театральний актор мусить змінюватися та вдосконалюватися”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Життєдайна сила комедії

Слово Просвіти, №13 за 2023 рік

Аби підняти настрій глядачам у цей важкий час, Київський академічний драматичний театр на Подолі нещодавно представив нову комедію – “Декоратор” за п’єсою Дональ% да Черчілля, яку глядачі можуть знати під назвою “Право на Ліво”. Едуард ОВЧАРЕНКО Фото автора За сюжетом, відрядження чоловіка для досвідчених дружин – це час чудово розважитися, зробити ремонт у квартирі та… познайомитися з дружиною свого коханця. Виявляється, шлюб всетаки можливо зберегти, якщо вдатися до невеликої афери. Про це та ще багато чого цікавого можна дізнатися, переглянувши нову виставу. – Ще до війни ми готували виставу до ювілею Марії Рудковської. Хотілося потішити глядачів чимось веселим, – згадує режисер-постановник Ігор Матіїв. – Обрали для постановки досить популярний твір. Мене він зацікавив тим, що це п’єса не тільки про адюльтер, а й про актора, тобто наша театральна тема. Особисто мені ця історія подобається ідеєю: якщо ти чесно служиш своїй справі, то завжди отримаєш винагороду, на тебе чекатиме успіх, цього й досягає наш герой. Такою є моя тема в цій виставі. А кожен глядач, напевно, знайде якусь свою. Закінчували репетиційний процес, навіть світло поставили, залишилися тільки прогони. 23 лютого 2022 року робили фото для афіші, а наступного дня почалася велика війна… Повернулися до роботи над постановкою лише в січні цього року. Коли подивилися на костюми і декорації, то зрозуміли: двічі в одну річку не увійти. Почали все змінювати, по суті, вдруге поставили цю виставу. З огляду на матеріальне питання намагаємося робити з чого є, щось перероблюємо, перешиваємо... У цьому є й свої плюси, адже в жорстких рамках у людини активніше працює фантазія. Хотілося попрацювати саме з цими акторами. Вже багато вистав було з Ларисою Трояновською, маю дві спільні роботи з Марією Рудковською. А от із Сергієм Бойком раніше не працював. Деякі актори бережуть сили до прем’єри, поступово долучаються де репетиційного процесу. А Сергій Бойко інший: на кожній репетиції викладається по повній. І це чудово, бо під час роботи над виставою з’являється багато цікавих творчих знахідок. Отже, від початкового сценографічного рішення ми відмовилися, а друге зробила художниця нашого театру Марія Погрібняк. Це п’єса з перевдяганням і удаванням. Персонажі намагаються показати себе не тими, ким є насправді. І через костюми ми прагнули підкреслити, що така історія може трапитися з будь-ким. Багато працювали і над психологічними нюансами, нам хотілося добитися достовірності. Ми вже показали нову комедію кілька разів. Проаналізували покази, зрозуміли, що працює, а що ні. Будемо й надалі перевіряти її на публіці, шліфувати. Сподіваюсь, що до десятого показу все буде як по нотах. Але найголовніше, що зустріч із глядачем відбулася, і ми цьому дуже раді. Маю кілька варіантів постановок на великій і малій сценах нашого театру. Ще не можу сказати, роботу над чим почну в першу чергу. Хотів би продовжити досвід з інтерактивною виставою, який започаткував у “Ножицях”. І, звісно, дуже хочеться попрацювати з сучасною українською драматургією. У нас багато гідних авторів, які мають прекрасні тексти. Сподіваюсь, незабаром зможу назвати імена. Паралельно займаюся зі своїми студентами в Інституті кіно і телебачення Національного університету культури та мистецтв. Зараз працюємо над “Лісовою піснею” Лесі Українки. Мій друг Олександр Тетерін під час війни звернувся до цього твору, написав гарні образи лісових істот. У Музеї Лесі Українки відкрилася його персональна виставка, на якій Олександр запропонував нам зробити перформанс про “Лісову пісню”. Це буде не постановка всієї вистави, а наші фантазії з приводу п’єси. Прем’єра запланована на 22 квітня, гратиме щосуботи до закінчення виставки 22 травня. Згадуючи минулий рік, скажу, що я поставив в Івано-Франківську “Академію сміху” за твором Кокі Мітані, на малій сцені нашого театру – “Марлені” з Аллою Сергійко та Іриною Грищенко, де ми разом із Марлен Дітріх та Лені Ріфеншталь розмірковуємо над тим, чи існує мистецтво без політики. Думаю, ця тема стане актуальнішою згодом, коли ми переможемо у війні й постане питання, що робити з пропагандистами. Потім було “Барбер-шоу” у Дніпрі. Враженнями від вистави і роботи над нею діляться актори. Лариса Трояновська, заслужена артистка України, виконавиця ролі Джейн: – Режисер Ігор Матіїв завжди змушує акторів рости, розвиватися, незалежно від їхнього статусу й віку. Що б не було навколо тебе – мирний час чи війна, веселі дні чи сумні, але професія залишається професією, і ти мусиш в ній бути. Ігор – людина нової формації, належить до молодих українських режисерів-інтелектуалів. Він завжди в пошуку, разом з акторами творчо зростає й сам. Подібним був і засновник та багаторічний керівник нашого театру Віталій Малахов. Напередодні прем’єри він міг повністю змінити фінал, а актору перед виходом на сцену – дати абсолютне інше завдання. Віталій Юхимович міг весь час переробляти виставу, поки вона йде. В Ігоря теж є така здатність. Театр – це живий процес, і театральний актор мусить змінюватися та вдосконалюватися. Не люблю вистави-маски, які просто задані режисерами. Це фігури, що практично не мають можливості для імпровізації. До речі, мій колега, Сергій Бойко, чудово володіє даром імпровізації. Важко знайти молодого актора, який би імпровізував на такому рівні, як він. Щодо моєї героїні. Зізнаюся, у мене до неї неоднозначне ставлення. Це жінка в усіх своїх проявах, яка бореться за щастя, шукає його в цьому шаленому світі. Автор п’єси – англієць. Звісно, ми різні, але під час роботи над виставою зрозуміла, що між нашими народами багато спільного. Особисто я присвятила свою нову роботу великому другові України Борису Джонсону, ці п’єса та вистава асоціюються у мене саме з ним. Як і у виставі, так і практично в кожній українській родині є сцени ревнощів, але є також бажання любити і бути коханими. Під час війни ці почуття не зникають, а лише загострюються. Кожен глядач вирішує сам, чи закохалася моя героїня в декоратора, чи це лише її вдячність за подарований перстень. Але головне, що вона отримала увагу, якої потребує кожна людина. Люди продовжують бути вдячними чи невдячними, знов ізнов потрапляють у комічні ситуації. Якщо ми можемо побачити себе в таких ситуаціях і посміятися над собою, значить, ми не розучилися мислити, адекватно реагувати на те, що відбувається поруч. Отже, життя триває. А сьогодні надзвичайно важливо залишатися при здоровому глузді, твердій пам’яті і бути здоровими фізично та психічно, наскільки це можливо. Думаю, у нашого режисера тисячі варіантів фіналу цієї комедії, а схожі події могли б відбутися в реальному житті. І всі, хто прийшов на виставу, самі можуть вигадати, яке продовження могла б мати ця історія. Здавалось би, зробити веселу виставу легко. Але насправді це складна робота, аби вийшла комедія на грані фолу. Тут важливо знати міру. Ми вдячні новому художньому керівникові нашого театру Богдану Бенюку, який був на всіх прем’єрних показах вистави, дав нам багато корисних порад. Сергій Бойко, заслужений артист України, виконавець ролі Волтера, декоратора: – Свого часу я пройшов Афганістан. Не можу всидіти вдома, тягне до хлопців, які нині нас захищають. Завжди з ними подумки. Але вже не можу бути на фронті, мені 65 років. Я переконаний, що сьогодні кожен має робити те, що в нього виходить найкраще. Ми, актори, у цей важкий час повинні робити все для того, аби люди хоч ненадовго могли забути про страшну реальність війни. А комедія – це найкраще, що може захопити людей, і якщо вона добре зіграна, то глядачі годину чи дві просто відпочивають. Думаю, що це для нашої професії нині головне. Якщо говорити про мого пер-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин