Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Добрі новини · “Автор зробив титанічну роботу, яка залишиться як пам’ятка майбутнім поколінням про наше непросте трагічне сьогодення”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

На межі світла і пітьми

Слово Просвіти, №13 за 2024 рік

27 березня в Національному музеї літератури України відбулася презентація публіцистичної книги Михайла Сидоржевського “На межі світла і пітьми” (Київ, видавництво “Ліра-К”, 2024), до якої ввійшла публіцистика 2015–2023 рр. Привітати митця прийшли колеги-письменники, журналісти, політики, громадські діячі, науковці, шанувальники творчості письменника, зокрема Василь Василашко, Микола Владзімірський, Євгенія Гайдай, Валерій Герасимчук, Микола Гриценко, В’ячеслав Гук, Олександр Гунько, Микола Дудар, Віталій Зарицький, Петро Засенко, Ігор Зоц, Анатолій Качан, Алла Кобинець, Інна Ковальчук, Володимир Корнійчук, Василь Куйбіда, Віктор Кучерук, Василь Кушерець, Світлана Пастушенко, Борис Пономаренко, Максим Рильський-молодший, Віра Саламаха, Раїса Сеннікова, Леонід Соколов, Сергій Тримбач, Василь Трубай, Тетяна Фольварочна, Раїса Царьова-Форост, Богдан Червак, Дмитро Чистяк, Ярослав Чорногуз, Анатолій Чубинський, Валерій Ясиновський, студенти Київського столичного університету імені Бориса Грінченка та інші. Вечір відбувався у формі довільного спілкування, під час якого автор розповідав про роботу над презентованою ним книжкою та іншими своїми творами, а також відповідав на численні запитання присутніх. Михайло Сидоржевський зазначив, що ця книжка – про на© ше сьогодення, про нашу історію, мову, культуру в контексті сучас© ності, з огляду на ті загрози, які постали перед усією українською нацією. Він також зауважив, що намагався сформувати книгу так, щоб вона мала якісне конструк© тивне наповнення, де не було б зайвих пустопорожніх слів. Кни© га складається з трьох розділів: “Боже, бережи Україну!”, де висвітлюється непроста тема полі© тики, геополітики і культури; другий розділ – “Пам’ять”, в якому зафіксовані авторські мір© кування про тих новочасних ти© танів духовного життя України, які вже відійшли у вічність і які мали свій непростий світогляд, свою ідеологію тощо; і третій роз© діл – це “Інтерв’ю” із самим письменником. У ході зустрічі М. Сидоржевський підкреслив, що Захід у новітні часи програв своїм опонентам і ворогам як “наглядач” (у хорошому розумінні цього слова) за порядком у світі. США впродовж останніх десятиліть фактично вигодували “вісь зла”, трьох агресивних монстрів: Іран, Росію і Китай, безуспішно намагаючись зіштовхнути їх лобами. Зараз “вісь зла” об’єдналася і намагається “перевернути стіл” сучасної цивілізації, змінити світовий порядок. Якщо це вдасться зробити, в світі пануватиме хаос і право сильного. Фактично доля не лише України і Європи, а й усього світу тепер залежить від результатів російсько-української війни. Також письменник наголосив, що бачить майбутнє України тільки в НАТО і в ЄС, але підкреслив, що, на жаль, тепер західний світ не однорідний, він руйнується, розмивається зсередини численними агентами “вісі зла”, що маскуються під виглядом різних фондів, партій і союзів, а також лівоі праворадикалами і корисними ідіотами. Тому ситуація дуже тривожна. М. Сидоржевський також багато розповів про свою журналістську роботу в Житомирі і Києві, із теплом згадав своїх навчителів – академіка, доктора філологічних наук, професора Анатолія Погрібного (1942–2007), громадсько-політичного діяча, журналіста і письменника Якова Зайка (1940–2014), а ще – відомого українського письменника Сергія Плачинду (1928–2013), які допомогли журналісту й письменнику сформуватися і дали ті важливі життєві настанови й орієнтири, які й заклали потужний підмурівок його творчості. На зустрічі М. Сидоржевський розповідав про роботу над образами, як учився опановувати письмо у багатьох відомих письменників, серед яких Юрій Яновський, Григір Тютюнник, Валерій Шевчук, Томас Манн, Ернест Гемінґвей, Габрієль Гарсія Маркес, Маріо Варгас Льйоса, Милорад Павич, Клод Сімон, Кобо Абе, Кендзабуро Ое та багато інших. Зізнався, що в прозі його вабить формат “потоку свідомості”, а ще підтекст, сатирична мова, прийоми іронії і сарказму. Також М. Сидоржевський висловив думку, що якби при владі залишився П. Порошенко, то війни у такому масштабі, ймовірно, в Україні не було б. Адже рашистський диктатор справді увірував, що його тут чекають з караваями і гопаками. Українська політика трьох десятиліть, за незначними винятками, підштовхувала нашого споконвічного ворога до таких висновків. І велика кількість наших громадян, особливо на східних і південних територіях, теж вірили в це. Адже нам казали згори: “какая разніца”, під яким пам’ятником цілуватися – Бандері чи Сталіну? Нам казали, що ми – маргінальне збіговисько в шароварах і під солом’яними стріхами, і наша культура – “маленька”, загумінкова, на відміну від “великої російської культури”, а наша література – деструктивна писанина “плачів і голосінь”. Нам казали, що варто тільки перестати стріляти і подивитися в очі сатані – і наступить “мир і дружба”… Тим часом, ми не будували своєї потужної демократичної держави – з конкурентною економікою, сучасним військом, ефективними спецслужбами, в якій всі були би рівними перед законом. Ми розплодили нечувану корупцію. Ми навипередки бігали на поклон до кремлівського диявола, випрошуючи в нього ярлика на княжіння. Ми заганяли нашу унікальну національну культуру – нашу основу, нашу генетичну матрицю, наш фундамент – у резервацію під солом’яними стріхами. Ми у більшості своїй зневажали нашу рідну мову, паплюжили нашу історію, наших національних героїв, натомість клали поклони чужим фальшивим ідолам. Ми плювали у наші криниці. І ми сподівалися якось пропетляти… А ще розповів про нечувану у світовій історії деструктивну пропаганду впливу на громадську

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин