Арт#калейдоскоп · “Щиро радію, що можу працювати над своїми задумами, над реалізацією своїх творчих ідей”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Створював красу на полотні
Слово Просвіти, №13 за 2024 рік
Світлана ПРУГЛО, завідувачка інформаційної служби Національного музею гончарства
Усе своє життя заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Григорій Петрович Гринь (10.02.1939 – 18.03.2024) присвятив вишивці, витонченому ремеслу, що ввібрало в себе багато народних казок, легенд, переказів, історичних подій і людських доль. Він народився в селі Бухалівка Зіньківського району Полтавської області. Батько Петро Власович та мати Галина Василівна були селянами, чиє життя було пов’язане з тяжкою працею на землі. Любов до малювання маленький Григорій перейняв від дядька Дмитра – материного брата. Дядько дуже гарно малював, а Григорій із захопленням спостерігав, як на чистому аркуші паперу з’являється малюнок. Згодом і сам почав малювати. У вісім років Грицька віддали навчатися в Бухалівську початкову школу, а 1957 року він закінчив 8 класів Опішнянської середньої школи. Після навчання на курсах водіїв працював водієм у колгоспі імені Панаса Мирного. Але вдома продовжував постійно малювати, відчував неабиякий потяг до мистецтва. Здавалося б, зовсім випадково він натрапив на оголошення в газеті про набір учнів до Решетилівського художнього училища. Одне тільки слово “художнє” викликало нестримне бажання навчатися саме там, бо мріяв стати художником. 1958 року він вступив до училища на відділ килимарства. Серед студентів вирізнявся надзвичайним умінням малювати. Викладачем малюнка в училищі був Іван Павлович Тригуб, композиції – його дружина Тамара Петрівна, фарбування прядива та композиції викладала Надія Несторівна Бабенко – професійна художницякилимарниця, членкиня Спілки художників України, згодом лавреатка Державної премії України імені Тараса Шевченка. Після закінчення училища взяв направлення до Опішного, ав серпні 1960 року вийшов на роботу в художньо-промислову артіль, згодом переіменовану у Виробничо-художнє об’єднання “Полтавчанка”. Тут не лише вишивали, а й шили жіночі сукні, блузи, чоловічі сорочки, ткали килими, доріжки. Спершу юнак був приголомшений: у колективі 500 жінок і лише три чоловіки. Дівчата бігали дивитися на дивину – чорнявого красеня за килимарським станком. На той час майстром працювала Марія Степанівна Гаврась, яка підтримала й надавала всіляку допомогу початківцю. Працював він поруч із такими талановитими майстринями, як Катерина Стасюк, Софія Перепелиця, Віра Галаган, Галина Каніболоцька, Любов Мелешко. Після року праці на підприємстві Григорія призначили головним художником. Саме тоді він почав створювати малюнки для килимів та композиції традиційних вишивок, аби урізноманітнити асортимент виробів. І коли став возити свої ескізи на затвердження в Київ, зрозумів, як непросто створити щось оригінальне і красиве, адже роботи спершу бракували – говорили, що не вистачає колориту, притаманного Полтавщині. Згодом самобутній художник відчув, що потрібно робити. Григорій Гринь став їздити по селах, де бабусі охоче витягували зі скринь своє придане й демонстрували істинно народні вишивки й мережки. Вивчаючи їх, Григорій пізнав душу свого народу і почав формувати близький до традицій, але власний стиль. І невдовзі на художній раді його зразки ставили вже в приклад іншим. У свої роботи Григорій Гринь вклав багато тепла, любові, терпіння, смаку. Його неймовірні орнаменти розлетілися світом. За успіхи, досягнуті в розвитку де-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
