Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Сімовичів “Кобзарь” у важкі повоєнні роки став живим пам’ятником Тарасу Шевченку, цілющим ліком на поранені та зболені народні душі”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

“Кобзарь” видання Василя Сімовича

Слово Просвіти, №13 за 2025 рік

українців російської армії в австрійських таборах. Румуни, окупувавши Північну Буковину, звільнили Василя Сімовича з Чернівецької учительської семінарії, пізніше заборонили займати професорську посаду у Чернівецькому університеті. Через що він змушений був емігрувати до Німеччини, де працював редактором “Української Накладні” (друкарні). На цій посаді (1920- 1923) видав твори багатьох письменників – Ю. Федьковича, П. Мирного, І. Тобілевича, І. Нечуя-Левицького та інших. Від 1923 року Василь Сімович – професор української слов’янської філології Українського педагогічного інституту імені Драгоманова у Празі, в 1926—1923 роках обирався ректором цього університету. Як відомий лінгвіст брав участь у роботі державної правописної комісії в Харкові, згодом міжнародних славістичних з’їздах. 1933 року, як відомий вчений переїздить до Львова на посаду редактора видань товариства “Просвіта”, бере активну участь у видавництві першої “Української Загальної Енциклопедії”. Що спонукало Василя Сімовича приступити до народного видання “Кобзаря” Тараса Шевченка? Відповідь знаходимо у його вступі до книги, де вчений цитує Бориса Грінченка із статті “Перед широким світом”: “Нема чого нам тішитися, – пише він, – що ось ми маємо вже такого великого поета, що його в кожній селянській хаті розуміють і що на йому може виховуватись народ. Ми справді маємо великого поета, але в селянській хаті його мало розуміють. Зробімо ж, щоб люди з тієї хати піднялися духовно стільки, щоб справді, могли його зрозуміти”. На превеликий жаль, ці рядки Бориса Грінченка залишаються злободенними сьогодні. Чи став Тарасів “Кобзар” для нас Євангелієм душі, чи так часто-густо ми подумки звертаємось до “Кобзаря”, звіряючи по ньому свої справи? Василь Сімович, працюючи на педагогічній ниві на Буковині, не раз споглядав, як давався “Кобзар” і учням, і їхнім батькам. Тому думка про нове всебічне видання “Кобзаря” з поясненнями і примітками для народу не покидала В. Сімовича. Його задуму сприяв і хід історичних подій в Україні. 10 березня 1919 року у Проскурові (Хмельницький) з нагоди народження Тараса Шевченка відбулося святкове засідання культурно-просвітньої комісії Трудового Конгресу України за участю всіх його членів. Серед різних постанов Трудовий Конгрес, бажаючи виявити пошану до імені Кобзаря ухвалив доручити культурно-просвітній комісії видати популярне видання творів Шевченка і надіслати його до всіх народних шкіл, бібліотек і читалень. Але незабаром комісії Трудового Конгресу з огляду на політичні події перестали існувати. Видавництво “Кобзаря” особистими заходами взявся довести до завершення голова культурно-просвітньої комісії Євген Вировий. Жодних коштів із державних джерел для видавництва не було. Спочатку використовувались гроші товариства “Українське видавництво у Катеринославі” та деякі громадські пожертвування. Підготувати видання до друку доручили Василю Сімовичу, який давно мріяв взятися за нього і мав неабиякі матеріали. Перше повне народне видання “Кобзаря” Т. Шевченка в його редакції вийшло у Лейпцигу 1921 року, напередодні 60-ї річниці смерті великого поета. До кожного твору “Кобзаря” В. Сімович написав велику кількість приміток і пояснень. Наприклад, до поеми “Кавказ” – 31, “Єретик” – 73, “Великий Льох” – 83, “Гайдамаки – 190. А всього понад дві тисячі приміток і пояснень. Перед кожною поемою учений у доступній формі дає пояснення політичних, психологічних, історичних мотивів написання тво-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин