Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “Нехай кожен із нас навчиться того, як розділити з людиною, яка втратила когось на фронті, її душевний біль”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Медуніверситет пам’ятає своїх героїв

Слово Просвіти, №13 за 2025 рік

Іван ГАВРИЛОВИЧ, заступник голови Івано-Франківського міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, член НСПУ, НСЖУ і НСКУ, м. Івано-Франківськ Він, доцент кафедри мовознавства Івано-Франківського національного медичного університету, який викладав студентам латинь, спонукуваний тривожним передчуттям масштабування московської агресії, що тривала з 2014-го на сході України, за два роки до великої війни з одвічним нашим ворогом став добровольцемконтрактником. Заступник командира мінометної батареї 80 окремої десантноштурмової бригади Ю. Чопик разом із бойовими побратимами прийняв на себе перші удари рашистської мілітарної армади після її вторгнення в Україну. Кандидат педагогічних наук героїчно загинув 26 лютого 2022 року на Херсонщині. За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, його посмертно нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня. На фасаді ліцею №17, де навчався Юрій, встановили анотаційну таблицю героєві. Позаторік йому було присвоєно звання Почесного громадянина м. Івано- Франківська. А в день сумної для рідних і близьких героя третьої річниці його загибелі в читальній залі бібліотеки медуніверситету відбулося неординарне дійство з фіналом конкурсу імені Юрія Чопика “Герої не вмирають”. До організації дійства і конкурсу були безпосередньо причетні ректорат ІФНМУ, первинний просвітянський осередок вишу, Івано-Франківська міська “Просвіта”, департамент освіти та науки міської ради. Воно об’єднало під знаком пам’яті запрошених на цей патріотичний захід рідних та близьких полеглих у московсько-українській війні 14 студентів, викладачів та випускників вишу. Це Ярослав Чомко (20.09.1984–12.01.2015), Богдан Ризанич (17.11.1961–03.04.2017), Дмитро Бут (30.09.1982–11.06.2020), Юлія Огієнко (23.02.1976–16.05.2022), Василь Федоришин (14.04.1970–23.10.2022), Олег Сютрик (09.10.1983–12.05.2024), Андрій Музика (30.08.1989–30.06.2024), Олександр Ковч (24.10.1978–26.07.2024), Юрій Максимчук (15.05.1974–30.07.2024), Андрій Котик (14.06.1993–23.08.2024), Богдан Власій (03.03.2001–11.09.2024), Мирослав Дебенко (27.04.1986–14.10.2024), Антон Шевчук (12.04.1988–28.10.2024). Благословив дійство отець-капелан, заступник голови міської “Просвіти” Орест Путько. Ведучі заходу – студентки Юлія Семків і Христина Семенюк – коротко охарактеризували Юрія Чопика: “Він був не просто викладачем, а наставником, патріотом, людиною невичерпної енергії. Він надихав студентів до пізнання наук, до творчості, до служіння Україні”. – Наш університет, – сказав проректор з науково-педагогічної роботи, стратегічного розвитку та інновацій ІФНМУ, доцент Олександр Бульбук, – теж платить дорогу ціну за участь працівників вишу у московсько-українській війні ще з 2014 року. Юрій Чопик став першим серед викладачів, хто поліг на цій війні в обороні України. Окрім нього, на жаль, є ще 13 прізвищу скорботному списку викладачів, студентів та випускників вишу, котрі загинули у збройному протистоянні з рашистами. Дай Боже, щоб пантеон героїв, пам’ять про яких ми свято бережемо, не збільшувався. Бо, власне, вони, вирушаючи на війну, не мали за мету стати героями. Вони, як і всі ми, хотіли жити, ростити дітей. Заступник директора департаменту інтеграції громад, внутрішньої політики та роботи з внутрішньо переміщеними особами міської ради Ігор Кінаш наголосив: – Проведенням в Івано-Франківській міській територіальній громаді таких заходів, як сьогоднішній у бібліотеці медуніверситету, ми стараємося віддати данину шани полеглим героям. Проявом пам’яті про тих, хто віддав своє життя за рідну Вітчизну, є і це дійство в читальній залі книгозбірні. Адже неспроста мовлять: герої не вмирають доти, поки люди пам’ятають про них. Тут, у залі, є рідні наших героїв. Тож велике спасибі матері Юрія Чопика, яка подала ідею проведення патріотичного конкурсу і цього заходу, керівництву вишу, просвітянам, усім, хто підтримав і готував його. За дорученням міського голови Руслана Марцінківа хочу вручити квіти і сувеніри родичам загиблих воїнів. Вони також отримали з рук проректорки з виховної роботи ІФНМУ, доцентки кафедри мовознавства, кандидатки філологічних наук, голови Івано-Франківського міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка Марії Гуцол виданий університетом разом із цим об’єднанням “Альманах пам’яті”, де подано розповіді про всіх 14 викладачів, студентів та випускників ІФНМУ, які поклали свої життя на вівтар свободи й волі України. Пані Марія звернулася до їхніх рідних: – Ви знайдете вкладений поміж сторінками альманаху білий аркуш зі словами вдячності батькам за виховання українськими патріотами своїх синів – героїв війни з московським агресором. Ті слова мають нагадувати вам про те, що сьогодні вперше зустрілися на такому заході пам’яті рідні полеглих на війні працівників, студентів та випускників нашого університету. Вміщені у книжці розповіді про них ви можете доповнити. Марія Гуцол вручила дочці Юрія Чопика Анні та синові Степану портрет їхнього батька, створений учасницею конкурсу “Герої не вмирають” у жанрі “Малюнок” студенткою ІФНМУ Софією Псюк. Зворушена цим заходом пам’яті, мати героя Галина Степанівна, держслужбовець, поділилася спогадами про їхнього зі Степаном Юрійовичем, підприємцем, єдиного сина. Вони прищеплювали хлопцеві ще змалку любов до ближніх, повагу до праці, тож Юрко старався завжди і в усьому допомагати батькам. Хлопчина багато читав. Морально-етичні принципи, закладені в ньому родиною, віра в Бога й молитва були визначальними для високоінтелектуальної і високодуховної особистості Юрія Чопика впродовж усього життя. Юнак з відзнакою закінчив Львівський національний університет ім. І. Франка, отримавши ступінь магістра, володів латинською, старогрецькою, німецькою та англійською мовами, був знавцем античної літератури, відтак успішно захистив дисертацію і став кандидатом наук. Міг би, звісно, Юрій Степанович і далі спокійно займатися викладацькою роботою, але відчув, що в час московсько-української війни він потрібен ще більше – як офіцер українського війська – на лінії зіткнення з ворогом. На очах Галини Степанівни бриніли сльози, коли оповідала, як наприкінці лютого 2022 р. вони з чоловіком місця собі не знаходили, тяжко переживаючи, бо не мали впродовж трьох днів зв’язку із сином, аж поки їм не повідомили про загибель Юрія – найімовірніше, на території Бериславського району Херсонської області. Гіркими були і спогади матері Ярослава Чомка пані Ольги про свого сина. Він, 30-річний, відкрив першим серед випускників медуніверситету скорботний відлік полеглих на московсько-українській війні. Активний учасник Майдану, доброволець Національної гвардії, медик-воїн на псевдо “Білий Ангел” загинув 12 січня 2015 р. вм. Артемівську на Донеччині під час АТО. Про це інформує меморіальна таблиця героєві, яку свого часу встановили на фасаді центрального корпусу ІФНМУ й урочисто відкрили. – Мій син Ярослав і його бойові побратими, – розповіла Ольга Чомко, – тримали фронт на сході України від самого початку війни – з 20 лютого 2014 року. Тим самим вони дали нашій державі змогу хоч якоюсь мірою підготуватися до повномасштабного вторгнення московитів. Хоча – на погляд не тільки мій як матері військовослужбовця – українську армію належало вже тоді озброювати, як мовлять, до зубів, – тоді б нині їй було легше, вона могла б дати значно сильнішу відсіч рашистській орді й не допустити захоплення нею українських територій. Серед рідних 14 героїв на захід пам’яті про них прийшла в бібліотеку ІФНМУ і Олеся Овчар, мама полеглого під час великої війни з ерефією студента Богдана Власія. – Така морально-психологічна підтримка, – сказала вона, – для нас неймовірно важлива, тож щиро дякую керівництву медуніверситету та “Просвіті” за пам’ять про мого сина. Пані Олеся прочитала свій вірш про війну, першим слухачем і читачем якого був її син, Богдан його і відредагував. Також ознайомила присутніх на заході з рядками своїх поезій і прозових замальовок, написаних як ще за життя сина. – Мені так уявляється, що наші загиблі на війні сини, – сказала Олеся Овчар, – стають небесними янголами, повертаються на землю і проходять тут шлях із нами, їхніми рідними, й зі своїми бойовими побратимами. Через два тижні після того, як мій син Богдан відійшов у кращі світи, на тому самому місці зазнав поранення його товариш по військовій службі Ілля Корнійчук. Так він представився мені, зателефонувавши вночі, одразу після того, як повернувся із фронту до Івано-Франківська – приїхав лікуватися: “Я вам дзвоню першим із побратимів вашого сина Богдана. Всіх нас боляче вразила його смерть…”. І, знаєте, сьогодні зі мною та Іллею трапилася якась воістину незбагненна “випадковість”. Я вже була біля медуніверситетської бібліотеки, аж тут зустріла цього юнака – виявляється, йшов кудись у своїх справах. Та ось він, Ілля, – він теж прийшов зі мною на цей захід пам’яті. Виступ І. Корнійчука був лаконічним і пристрасно-емоційним: – Пам’ятаймо загиблих, цінуймо живих і нехай кожен із нас навчиться того, як розділити з людиною, яка втратила когось на фронті, її душевний біль. У мене склалося враження, що тут, у тилу, є, на жаль, і немало таких наших співгромадян, хто на третьому році кровопролитної війни з рашистами чомусь перестав відчувати біль ближнього, відгороджується від нього всілякими прагматичними, а то й егоїстичними міркуваннями… Завершився захід пам’яті проведенням фіналу всеукраїнського конкурсу ім. Ю. Чопика “Герої не вмирають” у жанрі “Художнє читання” (загалом у шістьох жанрах конкурсу, що тривав від початку нинішнього року, взяв участь онлайн та офлайн 61 учасник). Журі вирішило, що в цьому жанрі заслуговують на дипломи від організаторів конкурсу всі його учасники, зокрема ті, хто надіслав відео зі своїми виступами, – учениці 10-х класів Новосілківського академічного ліцею “Ерудит” Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області, які декламували патріотичний вірш десятикласниці Аліни Хаджинової, та 20-річна Софія Малеш із гуртка івано-франківського Центру патріотичного виховання учнівської молоді ім. С. Бандери (керівниця Софія Павлишин), котра прочитала вірш “А ви знаєте, що таке війна?”. Надіслано відзнаку за участь онлайн у конкурсі і Олені Поліщук із Торонто (Канада). Найбільше лавреатів з Івано-Франківська. Це студенти ІФНМУ – Роман Чомко, Богдана Левицька, Дмитро Шерхунов, Анастасія Пашко, Аліна Кондрин та фахового медичного коледжу університету – Аліна Семків, Анастасія Шишкарьова, Юлія Ільків, Антоніна Стековська і Вікторія Сорохманюк, учні Дмитро Тисяк, Василь Друшко із ліцею №1, Злата Руденко, Денис Приходько та Віталіна Фуштей із ліцею №17. А поки підбивали підсумки конкурсу в номінації “Художнє читання”, члени журі в інших жанрах стисло проаналізували перед присутніми рівень робіт, поданих на це творче змагання, і вручили відзнаки переможцям та дипломантам конкурсу. У жанрі “Поезія” це Дмитро Бордусь, студент Київського національного університету імені Т. Шевченка, Злата Нездойминога і Вікторія Хмелівська, учениці івано-франківських ліцеїв відповідно №13 і №17; “Проза” – та ж Вікторія Хмелівська, учениці ліцею №3 Кароліна Петрів і Марта Романюк; “Публіцистика” – студент Одеської юридичної академії Євген Жураковський та учениця ліцею №17 м. Івано-Франківська Вероніка Хмелівська; “Малюнок” – Анастасія Тронь із ліцею №3, Яна Овсянецька і Марія Зборовська із ліцею №17; “Фотографія” – Вікторія Хмелівська (ліцей №17). Хвилюючими були завершальні миті дійства. Найголовнішу нагороду – “Кубок переможця” від матері героя Галини Чопик отримали вже згадані наймолодша учасниця конкурсу – другокласниця Злата Руденко, дев’ятикласник Дмитро Тисяк і десятикласник Василь Друшко, які натхненно і зворушливо продекламували свої вірші, присвячені пам’яті Юрія Чопика, студент Андрій Витвицький, а також Марія Гуцол. Конкурс неодмінно матиме продовження. Є люди, імена яких після їхнього відходу в засвіти стають для нас символами. Таким символом відваги й самопожертви в ім’я свободи й незалежності України є Юрій Чопик (18.09.1984–26.02.2022), уродженець Івано-Франківська, ветеран АТО, капітан ЗСУ.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин