Суспільство · “Усе в цьому зримому світі – з єдиного коріння, глибокого й міцно перевитого”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Вдячні меценатам
Слово Просвіти, №13 за 2026 рік
Глядацька зала Сумської обласної філармонії вшановує пам'ять полеглих Героїв місця п’ять кілометрів, ми ще на позиціях, нас не замінили, і я йшов п’ять кілометрів, бо тобі пообіцяв (авт. – зателефонува' ти). Бо ж ти піднімеш тут усіх, аби зрозуміти, що зі мною все добре”. Зінаїда Опанасенко – мати загиблого Володимира Сокири: “Він 12-го в автобусі отримав повістку… Прибіг щасливий, бо цілий рік рвався на війну. Тільки казав, що “у мене немає дити' ни”, “у мене немає дитини”... Йому всі військові працівники говорили про те, що ми тебе за' беремо, тільки почекай”. Валентина Шевченко – дру' жина загиблого Сергія Шевчен' ка (позивний “Малиш”): “Знає' те, як кажуть, я була за чолові' ком, я була така… Я знала, що він все вирішить. Для родини він, як мовиться, гори зверне. Я була впевнена в ньому настіль' ки, що, напевно, у собі не була так впевнена. Знала, що він з будь-якої ситуації знайде вихід, з будь-якої ситуації, як би там тяжко не було”. Ніколи, ніколи не запитуймо, по кому подзвін… Бо ж не буває “чужої” біди, бо ж усе в цьому зримому світі – з єдиного коріння, глибокого й міцно перевитого. Христина Голод – дружина загиблого Дениса Голода: “Ми зараз повісили банери в Сумах і кожного дня ходимо. Кажу: “Та'-то”, – і вона махає (авт.– донеч' ка), повітряні поцілунки робить. На кладовище її поки що не беру, бо вона ще маленька, а так фо' тографії завжди показую”. Анастасія Сухенко – дружина загиблого Вадима Сухенка (по' зивний “Діджей”): “Менша донька, якій тільки чотири. Зна' єте, я розумію, що йти на кладо' вище до тата ще завчасно, але вона, незважаючи на маленький вік, йде… Для мене було, правда, дивиною: там вона з маленькою дівчинкою познайомилась. Дів' чинка говорить їй: “Це твоя ма' ма?”. Вона: “Так”. “А тато твій де?”. Я думаю: “Боже, вона ж зовсім маленька, хоча я їй сказа' ла, що тата немає, він на небі”. І моя маленька доня каже: “А в мене немає тата. Він разом із зі' рочками високо-високо…”. Вікторія Медяник – дружина загиблого Сергія Медяника (по' зивний “Тихий”): “Коли я їхала 10 липня 2022 року до Сергія в Одесу, у лікарню, мені Марина (маленька донечка. – авт.) ска' зала: “Мамо, ти мене обманю'
Я так розумію, що в багатогранних відблисках калейдоскопу різноманітних свят одне співробітники заповідника “Трипільська культура” вже точно долучать до свого пантеону. І це – Міжнародний день мецената. Ми б і без меценатів ходили на роботу, любили свою справу, але от чи розвивалися, змінювалися та перетворювали колись занедбану будівлю в сучасний музейний простір? Точно, що ні. Ми не були створені з “нормальним” штатом у новому чи пристосованому під музей приміщенні. Наш старт – це великий сільський ФАП без каналізації і води, в тріщинах, із цвіллю в підвалі. Вже мовчу про зупинку державного фінансування археологічних розкопок унікальних трипільських поселень-гігантів ще в 1994 році (де брати експонати?). Я можу перераховувати десятки людей і організацій, які допомагали нам від самого початку, з 2003 року. Ви ж пам’ятаєте, у чому різниця між спонсором і меценатом (хоча тут будьяка підтримка важлива)? Останній допомагає безкорисливо, не сподіваючись на фінансову чи репутаційну вигоду в перспективі. Інколи такі меценати навіть не вважають за необхідне вказувати їх як благодійників. Нещодавно ми для своєї археологічної роботи придбали бус (вперше за два десятиліття), і людина, яка дала на це кошти, попросила: “Не пишіть про мене, допоміг –
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
