Пошта “СП” “Життя людське, як той пух”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
Піра
Слово Просвіти, №13 за 2026 рік
Сергій ФАЙФУРА
То ше тра добре приловчитися, шоби зарубати качку, та ше й зарубати правильно. Особливо, коли ти жиєш на сім світі ше йно вісім років. Се вже тобі дорослому страшно дивитися, як колят, наприклад, свиню і коли вона верещит так, шо аж вуха закладає. Або коли телятко мають зарізати, то ти тікаєш аж в садок, шоб не видіти, як його за задні ніжки підвішуют до крепкої гіляґи на горісі. Хоч воно і не кричит, не мекає, а тільки сопе, звісивши свою, пахучу молоком голову. Шоправда теля пресильно вилуплює на сей сьвіт здивовані свої вочи, з гарним таким, синим відблиском. І дивитися в такі вочи, ох, не просто. Але коли ти ше малий, але вже хочеш робитися як тато, хочеш бути як всі дядьки, то нема-нема, ти і за здорову косу хапаєшся, шоби вже косити, або лапнеш своїми рученятами молоток і ґлендзаєш ним по наковальні і вдаєш таку міну, ніби ти шось там тяжко важне виклепуєш, ага. А ше, коли дурна курка всралася на порозі коло шопи, ти проганяєш її ногов, крепко сплюнувши десь убік і приговорюєш як натуральний дядько: “Ану, марш звідси! А дивино ся яка задріпанка!” Тож в юному своєму віці качок рубати, було зовсім не шкода. Ну, правда страшновато все ж якось робилося та і серденько калатало, але то не від шкодування за качками, а від того, що ти такою хоч і кровавою роботою, але стверджуєшся, як молодий хадзяїн на обістю. Бо ж, люби боже правду, ти усім чим можеш, допомагаєш мамі з татом, ти ж бачиш як вони тяжечко трудяться, аби нас трох дітей прогодувати. Під вечір табун криволапих наших качок причалапує з річки додому. А шуму, а тріскотні від них на всьо подвіра. Заганяю кілька качок в курник, там лапаю якусь одну з них, решту випускаю до компанії. Мама чи тато тим часом насипают в довге корито їм качачого їдла, мілко насіченого бурачиння з ґрисом або з кукурудзянов муков. Всьой табун накидається на їдло, голодна тріскотня враз припиняється і починається тріскотня тими ж дзьобами, але вже тріскотня насичення смакотою. Тільки чути специфічне їхнє
Лілія ПОЛКОВНИЧЕНКО, завідувачка Бібліотеки-філії №18 ЦМБ ім. М. Л. Кропивницького, м. Миколаєва
У Бібліотеці-філії №18 ЦМБ ім. М. Л. Кропивницького м. Миколаєва відбувся теплий та натхненний майстер-клас з писанкарства, присвячений Великодню, який провела мисткиня, інспекторка з питань культури відділу освіти, культури, молоді та спорту Мішково-Погорілівської громади Наталія Феник. Учасники зустрічі – просвітяни Корабельного району міста Миколаєва, члени ГО “Вітовське українське товариство”, яке віддавна є колективним членом ГО “Українське товариство “Просвіта” Миколаївщини”, – мали чудову нагоду доторкнутися до українських традицій, дізнатися більше про символіку якесь увакання. Талуют так, шо аж вОла на їхніх шиях надуваються. І тих веселих качок ніц не цікавит, що вже лапи і крила, одної з них у мене в їдній руці, а в другій востра сокира. Тра сказати, шо курку рубати простіше, бо вона лекша, але, зараза, сильно пазурами царапається , чогось. Краще всього рубати гусака. Ооо, там шия довга, як ковбаса, там не промахнешся. А от білесеньку качку, добре викупану на річці, тра цюкнути таки правильно. І все ж хвилюєшся не менше як та качка, але в тому дійстві є ніби якась важлива місія. Як то пояснити не знаю, вірніше тоді не знав. Крепко стиснувши в лівій руці качині лапи і крила, кладу її білу голівоньку на дровітню. Якусь мить бачу, як в її маленькому блискучому оці відображаються рожеві хмарки надвечір”я, кілька раз тихо погладжую її по гладенькій голівонці, переводжу своє дихання і… занісши над качкою сокиру, вся рожевість надвечір”я для качки зникає назавжди. З цього моменту вона вже не птаха, вона вже їдло. А крім їдзеня, вона ще і – піра. Десь серед зими, коли надворі робіт мало, починається особливе дійство. Гуп-гуп, попід хату, починают сходитися цьотки. Хто в битих валянках, хто в шитих, але на порозі всі ретельно віничком обмітают з валянок скрипучий сніг, який випадав тоді по пояс і вже в сінях скинувши і рівненько склавши коло драбини свої галоші, входять до хати. А в хаті теплота, в грубі добре напалено, всі цьотки червонощокі після морозу, всі якісь веселі, здорові і зично галдят про всіляку всілячину на всю хату. На сю подію мама скликала жінок по вісім, а то і десять. Нашу хату тато вибудував високу і гарну, великими своїми вочимавікнами вона дивиться саме наполудне, тож світлом хата вся аж заливається. Роздягаючись, знімают цьотки з натруджених своїх плечей шуби, пальта, дохи, а хто і ватні куфайки. Розкрутив-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
