Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “Сильна держава – це не лише кордони. Це – пам’ять. Це – мова. Це – люди, які не бояться називати себе українцями”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Право на ідентичність – не злочин, а основа держави

Слово Просвіти, №13 за 2026 рік

До уваги читачів – стаття члена Головної ради ВУТ “Просвіта” Миколи Голомші, яку він запропонував до теми круглого столу “Українська історична пам’ять”. Микола ГОЛОМША Сьогодні проти України ведеться не лише війна зброєю. Проти нас системно розгорнута інформаційно-психологічна операція – ІПСО, ініційована режимом путіна. Її мета – спотворення історії України, заперечення української ідентичності та знецінення самого права українців бути українцями. У цьому контексті особливо показовою є агресивна реакція російського середовища на будь-які згадки про історичні українські території, які в різні періоди відійшли до рф. Йдеться не про “територіальні претензії”, а про історичну правду і про людей – українців, які там жили і продовжують жити. Географія цього питання добре відома. Хочу представити систематизований і максимально повний перелік українських територій, які в різні історичні періоди опинилися під контролем росії (у формі російської імперії, срср або сучасної росії). Я структурував їх за історико-географічними регіонами та “клинами”. 1. Етнічні українські “клини” на території сучасної рф Це найважливіша категорія – компактні території розселення українців. Зелений Клин (Далекий Схід): - Приморський край, - Хабаровський край, - Амурська область, Юрій ДОРОШЕНКО 22 серпня 1998 року в синодальній залі Патріаршої резиденції на нинішній вул. Євгена Чикаленка вперше в історії незалежної помісної Української православної церкви Київського патріархату відбулося урочисте нагородження достойників церковними орденами. Це була подія. Бо в незалежній помісній патріаршій Православній церкві України ще не було своїх орденів. Були в Московській патріархії, але ж то не наша історія. Першим і головним орденом, встановленим Церквою, став Орден Святого рівноапостольного князя Володимира Великого. Ця висока нагорода встановлена для відзначення заслуг у відродженні української духовності та Церкви. Нагороду вручали єпископату, духовенству, мирянам, державним і громадським діячам за благословенням Предстоятеля УПЦ Київського патріархату. Орден мав три ступені, складався з мальтійського козацького хреста, усередині якого коло із зображенням пам’ятника князю Володимиру в Києві (скульптор Петро Клодт), навколо – гасло “З нами Бог і Україна”. У першому та другому ступенях навколо хреста були відповідно золоті та срібні промені. Виготовлявся зі сплаву міді, срібла, позолоти, - Сахалін. Центри: Владивосток, Хабаровськ. Масове переселення українців у XIX–XX ст. У 1917–1922 рр. існували спроби створення української автономії. Жовтий Клин (Поволжя, Нижнє Поволжя): - Саратовська область - Самарська область - Волгоградська область - Астраханська область Українці – одна з найбільших груп переселенців у XVIII–XIX ст. Малиновий Клин (Кубань): - Краснодарський край. Центр: Кубань. Заселений запорозькими козаками після зруйнування Запорозької Січі. До 1920-х – домінування української мови. Сірий Клин (Слобожанщина за межами України): - Бєлгородська область, - Курська область, - Воронезька область, - частково Ростовська область. Історично – частина Слобідської України. 2. Історичні українські землі, що увійшли до рф Східна Слобожанщина (за сучасним кордоном): - Бєлгородщина, - частина Курщини, - частина Вороніжчини. Були заселені українцями у XVII ст. Стародубщина: - нині Брянська область. Частина Гетьманщини до XVIII ст. Північна Чернігівщина (за межами сучасної України): - південна частина Брянської області. Таганрозький округ: - Таганрог і прилеглі території, переданий рсфрр у 1925 році, до того – у складі усрр. Східний Донбас (частково): - частини сучасної Ростовської області. Історично входили до українського економічного і етнічного простору 3. Козацькі та українські коло' нізаційні території. Донщина (частково українська). - Території Війська Донського – значна частка українського населення. Території Тверського козацтва: - Північний Кавказ. Українці були серед переселенців. Кубанська Народна Республіка (1918–1920): - територія сучасного Краснодарського краю – намагалась об’єднатись з Україною. 4. Території, втрати яких відбу' лися у ХХ столітті. Передані або закріплені за ррфср: - Таганрозький округ (1925); - частини Донбасу (адміністративні зміни); - прикордонні райони Слобожанщини. Українські землі, що залишились у складі рф після розпаду срср: - всі “клини”; - Слобожанщина за межами кордону; - Стародубщина. 5. Сучасні тимчасово окуповані території (це вже не “відійшли”, а окуповані) - Крим, - частина Донецької обл., - частина Луганської обл., - частина Запорізької обл., - частина Херсонської обл. Пов’язано з російською агресією проти України Важливе уточнення. Не всі ці території були державними кордонами України. Частина – це: - етнічні землі - колонізаційні території - зони компактного проживання українців І що ми бачимо сьогодні? На цих територіях відбувається не просто унеможливлення збереження ідентичності – відбувається її системне знищення. Українська мова витіснена з освіти. Діти позбавлені права навчатися рідною мовою. Культурні ініціативи блокуються або ліквідовуються. Громадські організації піддаються тиску. Активісти – переслідуються. Будь-яка спроба провести культурний захід, популяризувати українську мову чи традиції, заявити про свою ідентичність – може завершитися викликами до спецслужб, адміністративним або кримінальним переслідуванням, тавруванням як “екстремізм”. Людей фактично змушують мовчати. Це вже не асиміляція. Це – репресивна політика стирання національної присутності. Саме тому питання захисту українців за межами держави, зокрема на території рф, є питанням не політики, а справедливості і прав людини. Водночас важливо: Україна вже почала діяти. У січні цього року Володимир Зеленський підписав указ, спрямований на захист прав осіб, які належать до українського народу за межами держави. Документ визначає необхідність підтримки української мови, культури, освіти та збереження ідентичності українців у світі. Це правильний і необхідний крок. Але відповідь на виклики має бути сильнішою. Україна потребує системної політики захисту українців – як у світі, так і всередині держави. Бо парадоксально, але факт: інколи й в самій Україні відстоювання української мови, культури, історії може ставати підставою для стигматизації. Патріотизм починають підозрювати. Державницьку позицію – трактувати як радикалізм. Ми вже бачимо ситуації, коли свідома, патріотична позиція стає перешкодою для участі у державних процесах, навіть у конкурсах до найвищих інституцій, таких як Конституційний Суд. Це неприйнятно. Держава не має права боятися власних громадян, які її захищають – і на фронті, і в культурі, і в ідентичності. Саме тому сьогодні необхідні чіткі рішення: - закон про захист прав українців як титульної нації(саме так звучить правильно, і не має за мету зробити це вищою кастою, як це буде видавати ІПСО) – в Україні та за її межами - гарантії недопущення дискримінації за мовною та ідентичнісною ознакою - реальні механізми протидії ІПСО та інформаційній агресії - припинення практик, які блокують доступ до влади для патріотичної, державницької частини суспільства Бо сильна держава – це не лише кордони. Це – пам’ять. Це – мова. Це – люди, які не бояться називати себе українцями. І якщо за це карають – значить, ми маємо справу не просто з ворожою політикою. А із системною спробою знищення. Україна вже зробила перший крок. Тепер час – діяти рішучіше.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин