Без мови немає нації · slovoprosvity.com.ua · с. 1сторінка оригіналу ↗
УКРАЇНА ПОТРЕБУЄ ЗАМІНИ ЕЛІТ
Слово Просвіти, №14 за 2006 рік
Леонід Кравчук і Віктор Медведчук, Володимир Литвин і Віталій Кононов, Олександр Зінченко і Валерій Пустовойтенко, Владислав Каськів і Віктор Пинзеник, Петро Симоненко і Наталія Вітренко результати останніх виборів можуть вважати власною поразкою. Кілька десятків політичних “авторитетів” розвалилися, як карткові будиночки. Це чіткий сигнал, що українське суспільство потребує зміни еліт.
ВТРАТА ДОВІРИ
Офіційні результати виборів усе ще не оголошені, а судові процеси щодо їх оскарження ще й не розпочалися, але чимало ще вчора авторитетних україн! ських політиків уже змирилися з дум! кою, що це “крапка”. Іншим доведеться змиритися з цим за якийсь час. Про те, що “процес пішов”, свідчать кілька гучних відставок і їхніх анонсів, зроблених за останні дні. Голова політ! ради Партії “Пора” Владислав Каськів першим із політиків під час прес!кон! ференції взяв на себе частину вини за неподолання партією трипроцентного бар’єра й пообіцяв подати у відставку після оголошення офіційних результа! тів виборів. Того ж дня, не очікуючи офі! ційного оголошення виборчої поразки, подав у відставку з посади голови пар! тії СДПУ(о) Віктор Медведчук. У четвер голова виконкому СДПУ(о) і заступник голови партії Юрій Загородній подав заяву про відставку з займаних посад. Згодом у пресі з’явилася інформація про те, що 29 березня політрада Партії Зелених усунула Віталія Кононова від керівництва партією, яку той очолював із 1992 року. Хто буде наступним, — покажуть найближчі дні. Про те, що процес внутрішньої бо! ротьби проходить у таких, здавалося б, авторитетних лідерів політичних сил, як Володимир Литвин (учорашній Голова Верховної Ради і лідер блоку свого іме! ні), Олександр Зінченко (розвінчувач корупції в оточенні Президента Ющен! ка і лідер Партії патріотичних сил) чи Валерій Пустовойтенко (улюблений прем’єр Кучми, лідер блоку НДП) — говорить той факт, що з моменту оголо! шення даних екзит!полів вони упро! довж тижня практично не з’являлися на телеекранах і нічого не коментували. Інша категорія “опущених” автори! тетів — це ті, що відмовляються визна! ти свою поразку, а піднімають галас про фальсифікацію виборів. Наприк! лад, Вітренко, котрій так і не вдалося подолати 3 % бар’єр, чи лідер колись найчисленнішої парламентської фрак! ції комуніст Петро Симоненко. У принципі, на цей момент практич! но вже всі партії — і ті, що перемогли на виборах, і ті, що програли, — встигли заявити про підкрадання конкурентами голосів їхніх виборців. Усі звинувачу! ють усіх: Партія реґіонів України — БЮТ і НСНУ, НСНУ — БЮТ і ПРУ, БЮТ — НСНУ і ПРУ. Соціалісти й комуністи зви! нувачують у виборчому злодійстві всі три великі партії і блоки. Однак справжнє обурення і рішу! чість боротися за повернення вкраде! них голосів виявляють ті політичні си! ли, які не подолали виборчого бар’єра. Про своє невизнання леґітимності виборів уже заявили дві групи партій і блоків. В один і той самий час у Києві на одній прес!конференції зібралися представники партій “Віче”, НДП та блоків Литвина й Пора!ПРП, а на іншій — представники ще близько десяти політичних сил, серед яких Блок Кар! мазіна, “НРУ за Єдність” Бойка, партії “Патріоти України” і т. ін. На обох прес! конференціях звучали однакові звину! вачення на адресу влади й поки що не! формальних переможців виборів. Представники політичних сил, які прог! рали на виборах, вважають, що великі партії ще до проведення змовилися за! пустити механізми фальсифікації ви! борів — кожен у тому реґіоні, хто де контролює адмінресурс. Цілком можливо, що “агентура” ве! ликих партій на виборчих дільницях та! ки “общипала” малі партії, але це не за! перечує головної тенденції — ради! кального спаду їхнього авторитету в суспільстві. Спад авторитету в суспільстві — проблема не лише малих політичних сил. Адже неповних 6 відсотків Олек! сандра Мороза означає, що, незважаю! чи на залучення ним нового ресурсу у вигляді кількох “червоних директорів” великих підприємств із тисячами робіт! ників, підтримка в суспільстві соціалістів практично не зросла. Юлія Тимошенко може пишатися, що довіра до неї серед українців вища, ніж до “любих друзів”, але разом із тим нижча, ніж у “проффе! сора”. Та й сам “переможець” парла!
ментських перегонів — Віктор Янукович — не може не бачити, що віддані йому голоси — це далеко не те “посполите ополчення” сходу і півдня країни, яке бу! ло ще півтора роки тому. Їх усіх може тішити в цій ситуації єдине, що лідером у втраті народної довіри став Президент Ющенко, кот! рий із “героя революції” все впевнені! ше перетворюється на “героя анекдо! тів”. Адже тільки дурень не розуміє, що оті неповні 14 відсотків, набрані прав! дами й неправдами “Нашою Украї! ною”, — показник популярності Прези! дента, котрий на старті цього процесу користувався довірою майже 80 від! сотків громадян. Отже, висновок, який можна зро! бити з результатів цих виборів, досить очевидний — українці не хочуть уже слухати тих політиків (і лівих, і правих), яких вони чують уже майже 15 років. Сам факт того, що вони з однаковими гаслами беруть участь у всіх виборах і що блокують доступ до сфери політики молодим чи новим постатям, дратує виборця щораз більше. Та й тих, хто називає себе “новими”, але не пропонує якихось нових ідей, на! род вважає просто “вискочками”. У середовищі інтелігенції, інтелек! туалів усе популярнішою стає фраза про те, що українське суспільство пере! росло українську еліту. Чим і коли це за! кінчиться для тих, хто нині офіційно зак! ріпив свій “елітарний статус” теоретич! но на найближчі п’ять років, прогнозу! вати поки що не береться ніхто. Натомість можна спрогнозувати, що будь!яка політична сила, котра хоті! ла б не тільки “дожити” до наступних виборів, а й мати на них хоча б якісь шанси на перемогу, повинна якнай! швидше запропонувати суспільству нові підходи до питань державного розвитку, а також нові “голоси”, котрі б ці підходи публічно озвучили.
Володимир ПАВЛІВ
z
Стор. 8
Клейноди Богдана
Стор. 9 “...а ймення зорі тій Полин”
Стор. 10 Благовіщення
Стор. 12
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
