Мова єдина 9 · с. 9сторінка оригіналу ↗
ЛИПОВА АЛЕЯ ЯК СПОМИН
Слово Просвіти, №14 за 2006 рік
Як і дуби, липи також досягають поважного віку тривалістю кілька століть. Були вони очевидцями бойових звитяг наших предків, свідками важливих історичних подій. Усі знають про Підгорецький замок на Брідщині. Поблизу нього росте старезна липа з могутніми кронами, а товщина стовбура така, що кілька людей можуть його обхопити. Кажуть, під цим деревом відпочивав Богдан Хмельницький, коли штурмував старовинний замок. Коли 1848 року в Галичині було ліквідоване кріпосне право, то для увічнення цієї події селяни споруджували хрести Свободи. Стоять вони й донині біля церков, при в’їзді в села, обабіч доріг. У багатьох населених пунктах ці пам’ятники обсаджені липами. Але поговорімо про липові алеї, які навіюють лірично-інтимний настрій і зберігають спомин людських почуттів — щиросердних і палких. У селі Куткорі, що неподалік вузлової залізничної станції Красне, росте липова алея, посаджена ще наприкінці XIX століття. Росте як спомин про кохання польської графині Вероніки Лончинської і 23-річного офіцера цісарської армії Станіслава Міцевського. Кохання пристрасне, драматичне і, на жаль, трагічне. Тодішній власник Куткора — польський граф Генріх Лончинський — спорудив для сім’ї добротний палац, заклав парк із рідкісними породами дерев, захоплювався полюванням. Часто гостювали в нього шляхтичі. І хоча маєток не був основним місцем проживання родини графа, але Вероніка, його дружина, дуже полюбляла відпочивати у цьому мальовничому куточку. Неподалік їхнього маєтку, де австро-угорські вояки проходили військовий вишкіл, вона і зустріла Станіслава. Однак щастя тривало недовго.
Довідавшись про зраду дружини, розгніваний граф Генріх викликав молодого офіцера на дуель, яка відбулася біля лісу 14 квітня 1877 року. Були і секунданти з Буська. За правилами стріляли із зав’язаними очима. Кидали жереб: право першого пострілу випало графу. Куля, яка влучила в Станіслава, була смертельною. Стікаючого кров’ю офіцера привезли до палацу Лончинських. Його поховали на місцевому цвинтарі, у графській каплиці. Такою була воля Вероніки. Невдовзі вона розлучилася з чоловіком, а на спомин про кохання до Станіслава звеліла посадити по обидва боки дороги з лісу до маєтку липову алею. Місцеві мешканці й досі називають її алеєю кохання.
Ігор БІДЮК, с. Йосипівка на Львівщині
z
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
