Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

ВИБОРИ ЗАВЕРШИЛИСЯ, БОРОТЬБА ТРИВАЄ

Слово Просвіти, №14 за 2006 рік

ПОПЕРЕДНІ РЕЗУЛЬТАТИ Під час нинішніх парламентських виборів, на противагу тому, що було під час минулих президентських перегонів, Центральна виборча комісія спрацювала, попри незалежні від неї складнощі нинішньої кампанії, відмінно: попередні (в електронному варіанті) результати були підбиті чітко, прозоро й демократично. Журналісти могли стежити за ходом підрахування голосів на електронному табло буквально посекундно. Уже на вечір 30 березня країна знала повністю, що відбулося на виборчих дільницях 26 березня, хоча поєднання виборів до Верховної Ради й місцевого самоврядування, довжелезні списки суб’єктів виборів створювали небувалі труднощі при підрахунку голосів. Нижче — попередні результати голосування за електронною версією ЦВК і дані Національного екзит-полу (попереднього анонімного опитування на виході з виборчих дільниць), що його провели три солідні соціологічні структури: Фонд “Демократичні ініціативи”, Київський міжнародний інститут соціології й Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова (було опитано 18 тис. осіб на 300 виборчих дільницях. Похибка від 0,5 % до 3,2 %). Суб’єкти виборчого процесу Звичайно, ні дані ЦВК, ні результати екзит-полу не можуть замінити остаточних офіційних підсумків голосування: вони будуть оголошені після отримання й обробки ЦВК усіх протоколів територіальних виборчих комісій, завірених мокрою печаткою. Однак вони навряд чи суттєво змінять наведену таблицю й розташування суб’єктів виборів за ранжиром. Отож можна робити попередні висновки. По-перше, як відзначають майже в один голос вітчизняні й зарубіжні спостерігачі (навіть із СНД), а також усі блоки й партії, які брали участь у кампанії, вибори в Україні відбулися демократично. Уперше за всі роки Незалежності. На користь цього твердження свідчать і дані екзит-полу, які відрізняються від результатів ЦВК у межах задекларованої похибки. Екзитпол засвідчив, що цього разу соціологи реабілітували себе, провівши опитування об’єктивно, грамотно й чітко. Отже, загалом нова влада й Президент особисто зробили все можливе, щоб не допустити тих масових зловживань і фальсифікацій, якими були позначені минулі президентські вибори. По-друге, як і передбачалося за соціологічними опитуваннями, на перше місце вийшла Партія реґіонів на чолі з Януковичем та Ахметовим, здобувши майже третину голосів українських виборців східно-південних зросійщених реґіонів. Її лідери вважають цей результат великою перемогою, та коли вийти за формальні межі й порівняти з результатами президентських перегонів, на яких ті ж сили згуртувалися навколо того ж таки Януковича-кандидата, то побачимо, що вони отримали значно менше голосів виборців. Дані попереднього остаточного підрахунку голосів ( %) По-третє, найпотужніші сили Майдану — блоки “Наша Україна” та БЮТ — сумарно мають 36,21 %, а коли додати до цього ще й голоси близьких політичних сил, блоків Костенка—Плюща (1,87 %) та ПРП-Пора (1,47 %), то разом за “помаранчевих” віддано 39,55 % голосів виборців, і перевага над реґіоналами становитиме понад 7 відсотків. По-четверте, нищівної поразки — й це вельми прикметно — зазнали комуністи, які ледь-ледь подолали тривідсотковий бар’єр, хоча свого часу мали тверду підтримку третини українського електорату. Навіть порівняно з президентськими виборами, на яких кандидував компартійний лідер Симоненко, нинішній результат майже вдвічі менший. Це пояснюється не тільки тим, що фізично зменшується комуністичний електорат, а й тим, що значну частку голосів у комуністів відібрали реґіонали, які так само використовували сумнозвісну мовну карту, орієнтацію на Росію й соціальну демагогію, але напористіше й енергійніше провели кампанію. НЕСПОДІВАНКИ ПЕРЕГОНІВ Найперша і прикра несподіванка, безумовно, — це третє місце “Нашої України”, якій соціологи Кількість здобутих депутатських мандатів Дані Національного екзит!полу ( %) пророкували принаймні друге, і досить вагома перевага над нашоукраїнцями блоку Юлії Тимошенко. Прикро, що сили, які були серцевиною Майдану, розколовшись, так і не зуміли об’єднатися в процесі кампанії і пішли нарізно. До того ж нашоукраїнці штучно, не зовсім демократичними методами створили нову партію з громіздкою назвою “Народний союз “Наша Україна”, в яку безуспішно намагалися загнати партнерів по Майдану. Багато хто з відомих політиків був розчарований такими діями. Тож коли постало питання формування партійного списку, виявився дефіцит відомих постатей, тим більше, що Ющенко відмовився очолювати список, цілком слушно вважаючи себе Президентом усієї країни, а не однієї партії. Щоб виправити становище, в першу п’ятірку вирішили включити не політиків, а просто популярних осіб, упізнаваних в обличчя, — переможницю Євробачення Руслану й телеведучу Ольгу Герасим’юк. Однак це, як бачимо, не допомогло. Тим більше, що й сам список ряснів пересічними, невідомими загалові постатями, а деякі були відомі з негативного боку й викликали цілком зрозуміле несприйняття у виборців. До того ж нашоукраїнці мляво і невиразно вели агітаційну роботу: перший номер списку прем’єр Єхануров, боячись звинувачень у використанні адмінресурсу, самоусунувся від ведення кампанії, інші виявили свою нездатність. Додаймо до цього значні помилки, яких припустилася нова влада, сумнівні газові угоди з Росією, інфляцію та зростання цін на продукти — і матимемо те несприятливе тло, на якому розгорталася передвиборна боротьба “Нашої України”. На противагу нашоукраїнцям, Юлія Тимошенко і її прихильники провели кампанію енергійно й винахідливо, зосередившись на нищівній критиці промахів своїх колишніх друзів по Майдану. Сама лідерка блоку, харизматична Юлія Тимошенко, створила собі імідж розумної, ділової й активної поборниці інтересів простих людей, яку незаслужено звільнили з поста прем’єр-міністра й не дали довести до логічного завершення її добрі справи. Вона обрала безпомильну тактику: на словах декларуючи підтримку Президента Ющенка і перекладаючи всю вину на його оточення, насправді ж усією логікою публічних виступів і фактажем підводила слухачів до висновку: в усьому винен ніхто інший, а Ющенко. Невинні очі, схвильований тембр голосу, а де треба — ледве стримувана артистична сльоза довершували справу. У такій ситуації нелегко було відділити правду від звичайнісінької демагогії, і люди вірили навіть у неймовірні речі. Та хоча б як там, а бютівці домоглися першості в перегонах серед “помаранчевих”: спільні симпатії та голоси перерозподілилися на користь блоку Юлії Тимошенко. Друга несподіванка — провал блоків “Народна опозиція” Н. Вітренко й “Народного блоку Литвина “Ми”, які, за прогнозами соціологів, мали б бути прохідними. Не виключено, що прогресивна соціалістка ще подолає тривідсотковий бар’єр, якщо при офіційному підбитті підсумків набереться додаткових 0,07 % (17 тисяч голосів) до її результату. “Народна опозиціонерка” своєрідно провела кампанію, обрушуючи на межі лайки нищівну критику на голову “антинародної” влади, та істерично кричачи про міжнародну змову проти неї (кляті американці стали впоперек дороги, навіть із Китаю телефонували). І майже докричалася свого — якоїсь мізерії забракло, щоб прорватися до парламенту. Що ж до блоку Литвина, в якому зібрано чи не найбільше кучмістів, то, до честі виборців, вони зуміли розібратися в сутності і блоку, і його лідера. Певно, фатальну роль тут зіграла діяльність Спікера у Верховній Раді, коли, попри награний образ миротворця, він нерідко виконував роль руйнівника стабільності. Вочевидь, не додали популярності Литвинові звинувачення його, згідно з записами Мельниченка, в причетності до справи Ґонґадзе, а також оприлюднення сумнівного факту здобуття ним статусу учасника бойових дій. Повного краху зазнав опозиційний блок “Не так!” із колись провладною Соціал-демократичною партією України(о) Віктора Медведчука й Леоніда Кравчука. Тут, як мовиться, вийшло так, як мало вийти: блок ледь набрав один відсоток голосів, тобто за нього проголосувало майже удвічі менше людей, ніж задекларовано членів СДПУ(о). Третя, навіть не несподіванка, а прикрість — провал націонал-демократів і націонал-патріотів, які — уже вкотре! — замість об’єднати сили вирішили пробиватися до парламенту дрібненькими групками. У результаті — чи не вперше — у Верховні Раді ці сили не будуть представлені. ПОРАЗКА ОБ’ЄДНУЄ, ПЕРЕМОГА — НАВПАКИ Поки ЦВК підбиває остаточні офіційні підсумки виборів, український політикум обговорює можливості створення коаліційної парламентської більшості, оскільки жоден із переможців не має для цього достатньої кількості мандатів. За новою Конституцією, для створення більшості й формування уряду відводиться два місяці: якщо за цей час депутати не зможуть упоратися із завданням, Президент має право розпустити парламент і призначити нові вибори. Найлогічнішою була б більшість, створена силами Майдану — бютівцями, нашоукраїнцями й соціалістами, які сумарно мали б 243 мандати. Це була б більшість, що ґрунтувалася б на близьких, якщо не спільних, ідеологічних засадах. У цьому випадку реґіонали й комуністи мали б піти в опозицію — разом це 207 депутатів. Та реґіонали, які стали фактичними переможцями перегонів, претендують стати серцевиною створення більшості, залучивши до цього “Нашу Україну” — разом 267 можливих голосів у парламенті. Настрої у “Нашій Україні” розділилися. Значна частина згодна єднатися з БЮТ на умовах, що саме бютівці, які набрали найбільше голосів серед “помаранчевих”, пропонують свою кандидатуру на прем’єра. Зрозуміло, що цією кандидатурою має бути Юлія Тимошенко, яка спить і бачить себе на цьому посту, власне й кампанію проводила під лозунгом — народ обирає прем’єра. Інша частина нашоукраїнців не проти єднатися з БЮТ, але категорично проти прем’єрства Тимошенко. Президент, схоже, також не в захопленні Фото Г. Оборської Фото Г. Оборської бачити прем’єром Юлію Тимошенко, уряд якої він не так давно відправив у відставку. Тому з уст деяких лідерів “Нашої України” чути обережні натяки, що блокування з реґіоналами можливе заради єдності (не-розколу) України, звичайно, за певних поступок останніх. Це ще більше “заводить” Юлію Тимошенко, й вона, піддаючи різкій критиці можливість створення блоку “Наша Україна”—Партія реґіонів, усе гучніше, переходячи межу політичної культури, вимагає для себе прем’єрського крісла. Отже, ситуація склалася напружена: з одного боку, переможці не можуть добитися єдності, створення більшості під загрозою; з другого — Президентові зовсім не хочеться розпускати парламент: ще одних виборів бюджет країни не витримає без кризових наслідків. Поки що “Наша Україна” зволікає з підписанням об’єднавчого меморандуму, мотивуючи тим, що ще немає остаточних офіційних результатів виборів. БЮТ же навпаки — прагне негайного підписання. Це ще один парадокс нашого політичного життя: ті, що розкололи “помаранчеві” сили, тепер стали палкими адептами їхнього об’єднання. Реальність така, що “помаранчева” парламентська більшість має бути створена, що, попри небажання декого бачити Юлію Тимошенко у прем’єрському кріслі, доведеться з цим змиритися. Звичайно, волюнтаристські замашки й непередбачуваність леді Ю можуть завдати великої шкоди, та через це треба пройти. Гірший варіант — блокування з реґіоналами. Навряд чи це сприятиме єдності України: Україну може об’єднати тільки ефективна соціальна політика. А як поєднати з українськими інтересами сепаратизм під машкарою федералізації, надання російській мові статусу другої державної, орієнтацію на “старшого брата” — все те, що обстоюють реґіонали? Якби таке об’єднання відбулося, багато хто розцінив би це як зраду Майдану і, звичайно ж, такий крок передусім ударив би по позиції Президента. А поки переможці не можуть об’єднатися в парламентську більшість, аутсайдери виборів, які не змогли подолати 3-відсотковий поріг, об’єднуються. Спочатку чотири блоки та партії, а згодом уже шістнадцять заявили, що їхні голоси украдені, що вибори сфальшовані і що треба негайно перерахувати всі бюлетені заново. Такі вимоги не ґрунтуються на правових засадах і свідчать про надзвичайно низьку політичну культуру українського політикуму, який не спроможний вигравати і не вміє гідно програвати виборчі бої. Ці вимоги риторичним запитанням прокоментував голова ЦВК Ярослав Давидович: “Як перераховувати те, що ще не пораховане?” Що ж, до театру політичного абсурду українцям не звикати. z Віталій КАРПЕНКО Партія реґіонів 32,12 31 186 БЮТ 22,27 23,9 129 Блок “Наша Україна” 13,94 15,5 81 СПУ 5,67 5,4 33 КПУ 3,66 3,3 21 Блок Вітренко 2,93 2,9 0 Блок Литвина 2,43 2,7 0

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин