Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Під зорею Полин · с. 10сторінка оригіналу ↗

(Уривок сценарію)

Слово Просвіти, №14 за 2006 рік

ДО 20-РІЧЧЯ ТРАГЕДІЇ …З усіх атомних станцій до Чорнобиля стягувалися найкращі фахівці. Щоденно виникали не! стандартні (нештатні) ситуації, і ці небезпечні головоломки могли розв’язувати найдосвідченіші в атомній галузі спеціалісти. Інженер Прянишников приле! тів із Далекого Сходу. Йому нале! жала ідея контролю за станом зруйнованого реактора. Він за! пропонував у бетонне днище реак! тора вставити датчик, щоб вимі! рювати рівень температурних змін, які коливалися у структурі незгасаючої радіоактивної руїни. Небезпека полягала в тому, що ніхто не знав, що насправді коїло! ся у реакторі після вибуху. А чим могла закінчитися для світу ця тех! нологічна невідомість — добре ро! зуміли всі, але тільки Прянишни! ков додумався лізти під реактор зі своїми приладами. Для того в бе! тонній товщі днища реактора гі! гантськими електродами випекли довгий трубоподібний отвір. У ту тісну дірку, мов у пастку, мусила залізти людина й установити дат! чики, якомога ближче до серцеви! ни розпеченого реактора. І тією людиною, хто поліз у бетонну п’ятиметрову діру, виявився сам Прянишников. Юрій Бордаков знімав цей епі! зод. Час перебування там ліміту! вався на секунди. Тому вони (Пря! нишников і Бордаков), важко диха! ючи, бігли підземними коридора! ми до днища реактора, спустилися драбиною в барбат’єр, де Пря! нишников швидко вдягнув захис! ний скафандр. Юрій усе те ретельно знімав. Раптом Прянишников згадав, що забув узяти секундомір… І Бор! даков одразу вимкнув камеру, зняв із!під зашнурованого рукава спеціального комбінезона свій го! динник і натягнув його на зап’ястя Прянишникову. Годинник на руці мав бути неприкритий, аби можна було стежити за часом, який ка! тастрофічно скорочувався там до таких масштабів, коли секунда ва! жила більше, ніж у звичайних умо! вах година чи навіть цілий день. Бордаков того годинника не вики! нув… Із Зони забрав його додому й іноді навіть носив. До речі, кілька разів нашу відео! камеру не хотіли випускати із Зо! ни. Але наші аргументи щоразу беззаперечно діяли на свідомість дозиметристів: “А чим же тоді зні! мати?” — дивувалися ми щиро, уявивши, як нас обеззброять і за! копають у радіоактивному могиль! нику найдорожче знаряддя нашої праці… Не було тоді в Україні відеока! мер такого класу, як наша. Опромі! нена до такого рівня, що підходити до неї було навіть небезпечно. Як її “не мили” дезактиватори, але вона “світилася” по!чорному й надійно далі знімала. Де вона тепер? Я свідомо поки не цікавився у Юрія, де він дів той історичний го! динник. Ця деталь нині психологіч! но важлива, як правдива реліквія часу… * * * Червона квітнева дорога до мертвого українського села… Чого на цій гранітній гойдалці тільки не згадаєш. І все — стосу! ється Чорнобиля. А хіба ні? Червона дорога біжить поміж лісами. Що ж нам покаже її фі! нал?.. * * * Чорнобиль спіймав мою душу, по кількох днях після аварії. Як і всі українці, я теж нічого суттєвого не знав про катастрофу до кінця квітня. трубу я добре пам’ятав, бо осо! бисто бачив, як у сімдесяті роки її будували. Групу кінематографістів допус! тили колись на те секретне будів! ництво, аби народу показали, що будують під Києвом. Той перший кіносюжет Укр! кінохроніки про будівництво ЧАЕС має назву “Від першого кілка”. Колись, вихваляючись безпеч! ністю реактора чорнобильського типу, його “батько” — академік Александров, кажуть, десь кинув на якусь авторитетну наукову пуб! ліку лаконічну репліку: “Такий ре! актор не страшно й на Красній площі поставити!” До речі, коли ми знімали під! сумковий етап ліквідації аварії, — коли згадані в першому спогаді батальйони “добровольців!резер! вістів” нарешті розчистили “під! борними” лопатами засмічені ра! діаційними викидами дахи станції, то нашим знайомим хлопцям із дозрозвідки заманулося вилізти на ту трубу… Щоб виставити на ній червоний прапор. Як символ… Хай не великої, але перемоги. Іншого кольору прапорів у тодішній нашій державі не було й не могло бути. Ми тоді, в Зоні, всі поміж со! бою обережно жартували: мовляв, думаймо, що цей прапор перемо! ги майорить над Красною площею. Урешті, для мене й для всіх мо! їх знайомих чорнобильців той кон! кретний червоний прапор на тій

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин