Гаряча тема 11 · с. 11сторінка оригіналу ↗
ГОСТРІ КУТИ КОМПАКТ-ДИСКІВ
Слово Просвіти, №14 за 2006 рік
— Юрію Михайловичу, Ваша продукція — українська? — Судіть самі: 2002 року “Атлантик” дав життя серії “Класичний джаз”, — п’ятнадцять дводискових проектів, і вона була визнана кращою в світі. А українські проекти — “Етнічна музика” з автентичним виконанням, рок-гурти, попсові проекти привернули до компанії увагу тих, хто воліє збирати колекцію національної музики на сучасних носіях. Це музичні серії “Рок-легенди України” в подарунковому виданні — 19 дисків, серія “Українські народні пісні”, яка вже містить 8 дисків, а також сучасна інтерпретація національної традиційної музики, — вже готові 6 проектів. Почалося успішне життя проектів “Українські пісні 70-х”. Сподіваюся, що видамо літопис української естрадної пісні аж до XXI століття. Користується попитом “Музика для релаксації”, “Голоси птахів”, “Звуки природи”, серія “Музика народів світу”, всі інструментальні хіти, — це десятки проектів. — Три роки тому компанія “Атлантик” почала співпрацювати з ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка, благословивши в світ серію “Українська колекція. Етнічна музика України”. — Це п’ятнадцять дисків із записами автентичних виконавців, вони — справжній подарунок для вчителів народознавства, шкіл, музичних закладів, просто меломанів. Разом із “Просвітою” ми організували експедиції в різні куточки України, йдуть нові записи, — час вимагає, аби, не гаючись, ми встигли записати все те, що збереглося в народі, аби народна музика кожного етнічного реґіону була зафіксована на дисках, зберігаючи мистецтво наших прадідів. Етномузикологи України включилися в цю роботу. Є речі просто унікальні: півтора року тому Львівська консерваторія дозволила компанії “Атлантик” використати воскові валики Едісона із колекцією Роздольського початку XX сторіччя, записами, зробленими Лесею Українкою та Климентом Квіткою. Зняти звук із цих валиків нам допомогли в Інституті реєстрації інформації. Ми розробили спеціальний якісний лазерний пристрій, безконтактний, ощадливий до валиків Едісона. Нині зі знятим матеріалом уже працюємо ми. Сподіваємося успішно донести його до сучасників. — Автентична музика має свою специфіку, градацію — навіть не уявляю, як у всій повноті її можна зібрати… — Ми спочатку планували видати 25 дисків — за кількістю областей, але нині бачимо, що дисків буде значно більше. Адже, наприклад, лише Івано-Франківщина має такі збережені багатства, що хочеться зафіксувати кожен район, кожне село… У дев’яності роки я викладав у Політехнічному інституті, читав лекції, захистив докторську дисертацію. Потім поїхав в Америку, де закінчив бізнес-школу. Повернувшись додому, ми створили перший в Україні завод із виробництва компакт-дисків, я деякий час був його директором. Потім був головою Всеукраїнської спілки користувачів об’єктами авторських і суміжних прав, а паралельно займався видавничою справою й виданням переважно українського продукту. Чому? Я зрозумів, що цього немає, і якщо ми цього не зробимо, — ніхто не зробить. Росія просто задавить своїм продуктом: це й російська естрада, й авторське виконання російських колективів і тому подібне. У такій ситуації українські виконавці не можуть конкурувати з росіянами. І п’ять років тому я прийняв таке вольове рішення: видавати українські диски. Це стало справою життя. Я багато їжджу Україною, бачу — рік—два— три, — і все: автентичного фольклору вже не буде, якщо ми не запишемо сьогодні носіїв фольклору, не звершимо цього проекту, який, до речі, з часом стане безцінним. — Скажімо, наше інтерв’ю прочитають у Львові, Чернівцях, Тернополі й захочуть приєднатися до проекту… — По-перше, треба, аби вони виходили на контакт із “Просвітою” або з нами. Адже в супроводжувальному прес-релізі, а фактично — брошурі до проекту “Етнічна музика України” ми описали всі свої проекти. Ми роздавали цю інформацію в Дніпропетровську, Харкові, Одесі, у Верховній Раді, на Форумі видавців… І звідти можна багато взяти. — Час від часу по телевізору ми бачимо, як бульдозер нищить піратські диски… Ці закони, які нині на сторожі авторського права, вони діють? — До речі, про закон, — я був співавтором його. Перший закон прийняли 2000 року — закон про розповсюдження аудіовізуальних творів і фонограм, зараз його доповнено, він має назву “Закон про розповсюдження аудіовізуальних творів — фонограм, відеограм та комп’ютерних програм”. За кордоном один закон — Закон про авторське право та суміжне право, і цей закон треба виконувати. У нас має бути теж один закон про авторське право. І якби ми його виконували, не потрібно було б законів про ліцензування оптичних носіїв, про розповсюдження і таке інше. До речі, якщо б це відслідковувалося, то російський продукт, який використовує сьогодні 300 мільйонів людей, не мав би такого поширення. Недавно був у Львові, запитав у директора магазину Петра Мацкевича: “Чому у вас мало українських дисків?” А він відповідає: “Хочуть слухати “совок”, тому й мало”. Ось чому український проект — це максимум 25 мільйонів покупців. 25 проти 300, ось така співвідносність. — І ще варто додати, що російські диски виготовляють в Україні, тут же поширюють… — Ось у чому річ! Якщо ми зробимо запит: яка кількість мас-медіа була зареєстрована в 2005 році, то побачимо, що 20 % — українських, а 80 % — російських, російськомовних. — Тут доречно поговорити про піратство та боротьбу з ним. — Що таке “піратство”? Звичайно ж, ідеться не про буквальне значення цього слова, а про діяльність поза законом у сфері, пов’язаній зі створенням, поширенням і використанням прав інтелектуальної власності: незаконне копіювання та поширення звукових носіїв без дозволу правовласників у промислових масштабах. Сфера піратства охоплює весь музичний бізнес і фонограмну індустрію України. Так, зокрема для України, за оцінками IIPA (Internatio- nal Intellektual Propert Alliance), втрати від піратства в фонографічній галузі становлять близько 120 млн. доларів на рік, а в галузі відео — понад 40 млн. Усе це оцінки ймовірних втрат, які понесли американські правовласники в Україні, а не загальні оцінки впливу піратства на економіку нашої держави. З огляду на неможливість у більшості випадків отримати прямі достовірні дані (адже самі “пірати” не квапляться подавати інформацію про свою діяльність ані до статистичних, ані до податкових органів), методи оцінки втрат від піратства нагадують способи, що застосовуються для оцінки масштабів тіньової економіки загалом, з урахуванням специфіки галузі. За нашою оцінкою, середній рівень піратства в країні перебуває у межах 60—65 %. Причому в таких містах, як Київ, Одеса, Львів, піратських CD продається приблизно 50 % від загальної кількості, у Донецьку, Луганську, Краматорську — 85—90 %. У деяких реґіонах рівень піратства значно вищий за аналогічні показники у містах і сягає 95 %. Ці музичні диски відрізняються від “фірми” якістю поліграфії, пакуванням, штрихкодами та псевдокопірайтами. Останнім часом набули широкого поширення CD-R диски без поліграфії із музичними записами лише в паперовому або поліетиленовому конверті, які пропонують “лоточники” в підземних переходах, біля метро, на парковках та інших місцях. Це, вочевидь, пояснюється тим, що наш вітчизняний споживач у більшості своїй розуміє, що йому про-
Президента В. А. Ющенка зацікавила діяльність директора рекордингової компанії “Атлантик” Юрія Гандзюка
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
