Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Політика 3 · с. 3сторінка оригіналу ↗

ВИЯВ СИЛИ ЧИ ЧЕРГОВЕ СВІДЧЕННЯ СЛАБКОСТІ?

Слово Просвіти, №14 за 2006 рік

КУЛЬТУРНА ЕКСПАНСІЯ Подією, у якій мав чи духовну, чи політичну потребу взяти участь президент Польщі, була реалізація українсько-польського культурного проекту — презентація ораторії “Обіти Яна ІІ Казимира”, які він склав у львівському римо-католицькому соборі 1 квітня 1656 року. Приїзд до Львова 1 квітня з одноденним неофіційним візитом президента Польщі ще осмислюватимуть історики й політологи. Одна з особливостей приїзду — велика увага до нього з боку української преси. І водночас у головних телевізійних новинах Польщі не знайшлося місця для висвітлення цієї події. Це пов’язано з конфліктом між владою і пресою, який існує в Польщі через необачні висловлювання влади на тему преси. І на цьому прикладі бачимо вагу преси у суспільстві та суть громадського телебачення. Для нас цей приклад повчальний тому, що не всі знають, чим були львівські обіти короля Польщі Яна ІІ Казимира. Уважно вчитуючись у сторінки історії, бачимо, що ці обіти — не лише молитва. Це була низка політичних декларацій особи, яка відіграла ключову роль у тому, що Україна за часів Богдана Хмельницького не змогла стати повноправним суб’єктом міжнародного права, себто державою. Тому маю великий сумнів, чи справді презентація ораторії “Обіти Яна ІІ Казимира” за участю першої посадової особи польської держави у Львові сприятиме українсько-польському духовному єднанню й історичному примиренню обох народів, як наголошують організатори заходу. А тому спробуймо поглянути на політичний аспект цієї події, виходячи з українських інтересів. Початок правління короля Яна ІІ Казимира припадає на період визвольної війни українців під проводом Богдана Хмельницького. Унаслідок змови ЄВРОРЕАЛІЇ У лютому 2005 року Україною та ЄС було затверджено спільний три! річний План дій. Щоправда, ані па! ритетністю, ані збалансованою двосторонністю він не позначений: на 90 % передбачені Планом заходи Україна має виконувати в односто! ронньому порядку. Але, відверто ка! жучи, нарікати на ЄС наразі не дово! диться, адже План дій — документ, витворений у рамках так званої Єв! ропейської політики сусідства, що, як відомо, ані членства в ЄС, ані створення зони вільної торгівлі з ЄС без укладення спеціальних угод не ставить собі за мету. У далекому 1994 році ЄС уклав з Україною Угоду про партнерство й співпрацю, яка на сьогодні застаріла і морально, і нор! мативно. Ця Угода, по суті, деталізо! ваний, розгалужений перелік захо! дів і вимог, що мають бути зреалізо! вані в інтересах ЄС у зв’язку з поя! вою на міжнародно!правовій арені нової кволої країни на Сході. Таким чином, успішність та ефек! тивність виконання Україною Плану дій, безперечно, суттєво вплине на переконливість українських євроар! гуметів у 2008 році. Результати уря! дового моніторингу виконання Плану дій у 2005 році полишають непевне враження. З одного боку, українські чиновники прозвітували про вико! нання більш як третини запланованих заходів та ініціатив. З іншого боку, непродуктивність і нерезультатив! ність роботи попереднього україн! ського парламенту просто вражає. Взагалі життєво важливо усвідомлю! вати, що євроінтеграція на рівні здій! снення державної політики — це не кольоровий біг!борд із зірочками й знаками оклику, це копітка, марудна щоденна праця всіх органів держав! ної влади спільно з інституціями гро! мадянського суспільства. Євроінтег! раційний поступ як такий — це тисячі кроків в одному напрямку. поляків із московитами українці програли цю війну. Потім була ще одна змова, яка відбулася також за правління Яна ІІ Казимира — Андрусівське перемир’я 1667 року. Його наслідком було падіння польської держави за 130 років. Про це перемир’я Наталія Полонська-Василенко у своїй історії України пише: “Переповнював чашу терпіння договір, укладений Москвою з Польщею 1667 року в Андрусові без участи українських представників. За цим договором Правобережна Україна переходила до Польщі, а Лівобережна — до Москви. Київ на два роки залишався під владою Москви, а після того також переходив до Польщі”. Звичайно, історії ніхто не може змінити. І сваритися з приводу історії — справа вельми немудра. Однак не можна її не враховувати за сучасної ситуації, при формуванні сучасної політики. Коли російський політик Жириновський уже не вперше заявляє, що “скоро Польща й Росія поділять Україну”, то певні проблеми, які додають йому аргументів, не варто порушувати. І не тільки з огляду на дурниці цього кремлівського спецречника, а на те, що тими дурницями живиться не одна сотня громадян України. Адже ж у нинішній, непростій для України ситуації, помітна частина її мешканців факт возвеличення на українській землі такої негативної в українській історії постаті сприйме негативно. А це ніяк не збільшить прихильників європейської інтеграції нашої країни. І попередній, і нинішній президенти Польщі заявляли, що Польща зацікавлена в європейській інтеграції України і прагне бути речником цього процесу. А чому ж вона робить кроки, які не сприяють ростові в Україні європейських настроїв, сіють у людях сумнів? Міністр закордонних справ України Борис Тарасюк неодноразово за- ПРОЩАННЯ Україна — перша в світі держава, яку двічі за три місяці свого президентства відвідує Президент Польщі. 28 лютого і 1 березня він був з офіційним візитом у Києві, а 1 квітня на один день був у Львові для участі, як наголошує МЗС України, у культурному заході. Хоча відомо, що кожен закордонний візит глави держави завжди — політична подія.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин