Читацьке віче · “Ми часто лаємо суспільство чи владу, не запитуючи себе: що ти вчора чи сьогодні зробив для власної держави?” · с. 3сторінка оригіналу ↗
ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ДО ГАННИ ГЕРМАН (СТЕЦІВ)
Слово Просвіти, №14 за 2011 рік
Зиновій ГАЄЦЬКИЙ, голова Пустомитівського районного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, Львівська обл.
Довго збирався написати Вам, Ганно Миколаївно, і все відкладав. Думалося, а може, все ще складеться, зміниться на кра& ще. Та бачу, що навпаки — все йде до гір& шого.Те, що людина змінюється — явище закономірне. Лише одна людина вдоскона& люється, витискає із себе рабську суть, прогресує, інша, навпаки, — деградує. Ваш інтелектуальний рівень у мене сумнівів не викликає. Щодо морального, то він мене хвилює найбільше, як людину, що знає Вас зі шкільної парти. Так сталося, що в 1969— 1971 роках я вчителював у Колодрубівській СШ і навіть один рік був класним керівни& ком у Вашому класі (щоправда, уроків у ньому мені чомусь не дали). Нещодавно, виступаючи у програмі С. Шустера на Першому національному каналі, Ви чомусь заявили, що 1970 року “я навчалася в одній із львівських шкіл”. Ви що, соромитеся зізнатися, що навча& лись у Колодрубах? Зрештою, то дрібна де& таль і не варто акцентувати на цьому. Я запам’ятав Вас — тендітна, висока, не по літах розвинута дівчина була активістом, справжнім лідером у класі. Імпонували ме& ні і Ваші батьки, особливо батько Микола. Деякий час він працював бульдозеристом у нас у Лісневичах. Коли на вихідні я повер& тався додому, то нерідко зустрічав його на дорозі в начищеному до блиску оранжевого кольору тракторі з охайними і чистими фі& ранками на бокових вікнах. А ще мене вра& жало, що сам тракторист — у краватці, в бі& лосніжній сорочці, як справжній інтелігент — сидить за кермом важкої машини. Таким він мені і запам’ятався, акуратним, інтелі& гентним і, як мені казали, порядним чоло& віком. І дуже жаль, що він так рано покинув цей світ. Мені здається, був би він живим, і Ви були б іншою… Минали роки, Ви стали відомою жур& налісткою. Багато чого про Вас, як і про інших своїх учнів, я не знав, але відомос& ті, які я вичитував, слухав про Вас, мене радували. Ваші репортажі, публічні вис& тупи, заяви, зрештою — діяльність на ра& діо “Свобода”, сповнювали мене, як вчи& теля, почуттям гордощів. Так, так. Може, я не мав права, і не моя то була заслуга, але тішився, що серед моїх вихованців були такі безстрашні, волелюбні й розум& ні учні. Мої переконання в цьому укріпилися, коли випадково зустрівся з Вами 1989 року у видавництві “Вільна Україна”. Справа втому, що мою статтю “Ще раз про мову на& роду, на землі якого живем” ніяк не нава& жувалися друкувати. З “Ленінської моло& ді” мене відфутболили до “Львовской правды”, а ті пропонували перекласти статтю російською, але й після перекладу знову відсилали до редакції “Ленінської молоді”. І тоді за справу взялися Ви і стат& тю опублікували. 12 квітня 1990 р. ми обирали голову об& ласної ради. Пригадую, яку гарячкову ді& яльність Ви розвинули, агітуючи за В. Чорновола. Мене й моїх товаришів від Руху і від Товариства української мови ім. Т. Шевченка не треба було агітувати. Я був переконаний і впевнений у кандидатурі В. Чорновола і без агітації. Але Ваша пози& ція все ж імпонувала. А в перерві, перед го& лосуванням Ви, хоч і не були депутатом, виступили з заявою і розповіли про конфі& денційну розмову з оперуповноваженим МВС УРСР полковником В. Баранцем про наміри “взяти управління Львівською об& ластю під свій контроль”. — Але ж це веде до громадянської вій& ни, — зробили висновок Ви тоді, — і що у відповідь полковник В. Баранець був гото& вий до цього. І знову Ваша громадянська позиція ме& не порадувала. У той час Ви, прогресивна журналістка, ще не були політиком, але у великій політи& ці вже крутилися. Саме як журналістка, Ви про задоволення культурних потреб душі. Моя подруга з двома дітьми вже котрий рік не може приїхати до нас погостювати, бо чоловік працює на “швидкій” за мізерну платню. Ще одна моя подруга зараз живе в Норвегії. Вона спеціаліст у сфері кіноіндустрії (поїхала з країни вже років із п’ять). Але не це найсумніше. Половина моїх друзів також збираються виїздити за кордон. Назавжди. В Австралію, в Чехію, на Кіпр. І це при тому, що вони досвідчені спеціалісти кожен у своїй сфері й отримують нормальні зарплати. Причина — вони не бачать власної перспективи у майбутньому. Це змушує їх шукати щастя в інших соціально стабільних країнах. Багато освічених, працьовитих, по-доброму амбітних українців мусять залишати все і шукати щастя за межами України. Я хотіла б бути оптимісткою, але…
здобули прихильність В. Чорновола і пев& ний авторитет. Не хочу вживати зачовгану фразу “втерлись у довір’я” до нього як Го& лови облради, депутата Верховної Ради і не& забаром одноосібного Голови Руху. Відомо, що В. Чорновіл спочатку не був прихильником перетворення цієї гро& мадської організації в партію, справедливо вважаючи, що “перетворення Руху в пар& тію завдало б непоправної шкоди справі національного визволення”. Бо Рух тоді об’єднував усі опозиційні до влади сили. Але через деякий час В’ячеслав Максимо& вич перетворив Рух на політичну партію. Нині ми можемо тільки здогадуватися, під чиїм впливом і де проходили свій вишкіл особи з найближчого Рухівського оточен& ня. “Крім Ганни Герман, — згадує Грицько Гайовий, — можна згадати й деяких його (В. Ч.) соратників вищого рангу — примі& ром, триразового міністра юстиції в різних урядах, кожен із яких не був рухівським, або компартноменклатурного “міжнарод& ника”. Тож нам залишається тільки здога& дуватися, що нашіптували та до чого спо& нукали ці улесливомовчазні “професіона& ли”… й до якого фінішу довели самого В’ячеслава Максимовича”. Яким же прикрим було моє здивуван& ня, коли побачив Ваше прізвище не серед колишніх, як мені здавалось, однодумців, а в протилежному таборі, вже радником В. Януковича. — Хоч би де я працювала, завжди пра& цювала за великі гроші, — приголомшили Ви своєю відповіддю і колег журналістів, і всіх нас. Годі було оговтатись від потрясін& ня. А подальшу Вашу діяльність інакше як зрадою не назвеш. Ваші публічні виступи, заяви, бурхлива діяльність у період перма& нентних виборів як “адвоката” далеких від національних інтересів осіб примушували задуматися. Коли ж Ви були щирою: тоді, коли захищали Свободу, стояли поряд із
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
