Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пам’ятаємо! · “Автор понад 50 технічних патентів з виробництва кінознімальної апаратури і засобів мобільного зв’язку, зокрема дизайну “Motorоla”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Микола Міщенко: згасло земне життя українського Едісона

Слово Просвіти, №14 за 2025 рік

29 березня 2025 р. у Чикаго на 91-му році життя помер Микола Семенович Міщенко – громадський діяч, фаховий інженер, засновник Фундації українського геноциду (Чикаго, США), козацького духу і високої моралі українець. Він уникав зайвих слів, тому що мав безліч невідкладних справ. Я двічі зустрічався з ним у США (2003 та 2006 р.), відчував його щиру любов до України, яку вимушено покинув 80 років тому разом із батьками. Бог дав Миколі Семеновичу довгого віку для звитяги і щасливого земного життя, але довелося пройти крізь терни й митарства, зберігаючи віру Христову і українську ментальність. Спочивайте з миром. Василь МАРОЧКО, професор, почесний голова Національної асоціації дослідників Голодомору-геноциду українців Народився 23 грудня 1934 р. у селі Малі Будищі Гадяцького району на Полтавщині. Село розкинулося біля річки Псел, аза 2,5 км течією – славетний Гадяч, колишнє полкове містечко козацької держави. Сусідні села – Сари (з протилежного боку річки), а південніше у напрямку Великих Сорочинців – багатостраждальне село Лютенька. На його долю випало чимало випробувань: у 1920 р. більшовики спалили 1100 будівель, придушуючи селянське повстання, у роки Голодомору село мало 2200 дворів (близько 9 тис. осіб), а колгоспникам видавали по 200 грамів хліба. Чверть жителів села померли від штучного голоду. Колгосп імені Шевченка відчув на собі усі застереження Кобзаря стосовно злодіянь московітів. Примусова колективізація, злочинна політика розкуркулення та Голодомор забрали тоді третину сільського населення Гадяцького району, аза деякими підрахунками – майже половину – упродовж 1932–1936 рр. Його батьки були не лише свідками, але й жертвами більшовизму. Вони не могли покинути село в умовах тотальної ізоляції. Сусідня Лютенька була розіп’ята на “чорній дошці”: 6 грудня 1932 р. її жителі опинилися в соціальній резервації, позбавлені хліба, продовольства, промислових товарів (гас, сіль, сірники), а 25 січня 1933 р. ЦК КП(б)У зняв селян з “дошки”, але залишив хлібозаготівлі для індивідуального сектора. Подібний терор голодом торкнувся і селян Малих Будищ, тому батьки Миколи відчули його руйнівний тиск, зачаїли гнів і ненависть до комуністичного режиму. У червні 1941 р. Микола мав піти до школи, але війна перекреслила школярські мрії. Окупація тривала два роки (район було звільнено у вересні 1943 р.), але родина не стала чекати “визволителів”: у 1943 р. вона залишила Україну. Їхали волами, кіньми, потягами, “гоп-стоп”, але досягли Європи. У 1947 р. Микола з батьками перебував у таборі для біженців в Австрії, а трохи згодом виїхали до Бразилії, боячись депортації в СРСР. Освіту здобував за обставинами перебування, тобто в таборі біженців, на еміграції. Працював бібліотекарем у Хліборобсько-освітньому союзі штату Парана. Доводилося важко заробляти на життя, ризикуючи захворіти тропічними недугами у джунглях Бразилії, занурюючись по пояс у багнюку. Обирався членом Українського товариства “Соборність” в місті Сан-Паулу. У 1958 р. виїхав до США, погодився служити у війську, щоб потім мати соціально-політичні права, адже не полишав мрії про навчання. Два роки служби у стратегічному відділі Повітряних сил США (1959–1961). По завершенню здобув технічну освіту, влаштувався інженером-конструктором в компаніях “Zenith”, Bell&Howell, покликав до себе батьків. Кмітливий і винахідливий український юнак, який опанував англійську мову, почав підкорювати Америку. Працював інженером, науково-технічним радником компанії “Motorola”, одружився з українкою, мав родину. Автор понад 50 технічних патентів з виробництва кінознімальної апаратури і засобів мобільного зв’язку. Сотні тисяч власників телефону “Motorоla” не здогадувались, що його технічний дизайн – це винахід Миколи Міщенка. Внутрішні стіни його помешкання прикрашають патенти – поєднання інтелекту, професійної зрілості і житейської мудрості. Справжній український Едісон. Обставини склалися так, що йому вдалося уникнути двох радянських голодоморів: народився в післягеноцидний рік, а в повоєнний голод 1946–1947 рр. не залишився у рідному селі. Перебуваючи у таборах для біженців, 15-річний підліток не знав про існування свого однофамільця – М. Міщенка, який писав у діаспорній пресі про руйнівний вплив голоду на психіку людини, про формулювання у 1949 р. терміна “голод як метод терору”. Наш Міщенко сподівався на батьків і власні сили. Від них довідався про злочини більшовизму, а, ставши “на ноги”, присвятив своє життя увічненню пам’яті жертв Голодомору та політичних репресій в Україні. Микола Міщенко прислужився громадському комітету сприяння Конгресовій комісії США, яку очолював Джеймс Мейс. Американський історик тепло відгукувався про пана Миколу. Громадська активність українців Америки завжди була проявом їхньої національно-патріотичної і морально-християнської позиції. Вона не сприяла їхньому кар’єрному просуванню, а інколи заважала, навіть шкодила, тому що американське суспільство було різнобарвним, не жило проблемами українців. Для пересічного американця Голодомор – щось далеке і чуже. Тому доводилося формувати громадську думку, працювати з конгресменами, сенаторами, щоб привернути їхню увагу до трагедії українського народу, а не лише до Голокосту. Відповідальна і свята меморіальна місія, яку свідомо і наполегливо виконував Микола Семенович. Діяльність Комісії громадських зв’язків з Україною, яку у 1989–1991 рр. він очолював, сприяла демократизації суспільства, культурно-духовному відродженню. Голова парафіяльної управи Українського православного кафедрального собору Святого князя Володимира в Чикаго, обов’язки якого пан Микола виконував у 1991–1993 рр., був довіреною особою усієї громади. Вона обрала його, визнавши моральні якості та заслуги. Українська діаспора – суперечливе об’єднання, представлене різними ідеологічними уподобаннями, поколіннями, але ментально пов’язане з українською культурою та історією. Обрання керівником громадської організації – жест довіри, визнання авторитету і готовності служити національній ідеї. Особисто бачив прояв щирої поваги американських українців до Миколи Семеновича, перебуваючи у храмі Святого князя Володимира у Чикаго, на громадських зібраннях. Символічно, що гадяцького козака обрали отаманом Вільного Козацтва в Чикаго (2000–2004), ніби воскресли славні історичні часи. Насправді йшлося про духовні традиції, ідейні та просвітницькі пріоритети. Пан Микола особисто надавав допомогу школам району, рідному селу, коли вперше повернувся до близьких серцю околиць, переповнених водами Псла у весняну повінь. Людей з інженерним складом мислення вирізняє прагматизм, готовність до конкретних дій задля досягнення мети і завдання. Обраний до складу Українського конгресового комітету штату Іллінойс (2002–2003), пан Микола прагнув поширення правди про Голодомор, просування цієї теми до шкільного курсу з історії в американських школах. У програмах уже діяли уроки з історії Голокосту, тому доводилося переконувати не лише сенаторів штату, а й домагатися визнання Голодомору-геноциду Конгресом США. Він очолював тоді Фундацію українського геноциду (1998–2014), тому зосередився на політично-правових та меморіальних аспектах цієї важливої справи. Асоціація дослідників голоду-геноциду 1932–1933 рр., яку мені доводилося очолювати певний час, тісно співпрацювала з нашою автономною філією у Чикаго. У червні 2003 р. Микола Міщенко запросив мене та мою колегу Олександру Веселову для участі в міжнародній конференції, яка відбулася в Урбана- Шампейн (університет за 200 км від Чикаго). Учасниками зібрання були письменники Іван Драч, Дмитро Павличко, математик, ректор Київського педагогічного інституту Микола Шкіль, відомий мовознавець Павло Гриценко, а також українські, американські, французькі учені. Ми провели секційне засідання, але присутні в залі два Миколи – Міщенко та Кочерга – переймалися конкретною темою: пошуком американських фірм, які в роки Голодомору торгували українським хлібом та сільськогосподарською сировиною, а також реалізували золото-брухт системи “Торгсин” (побутове золото голодних українців). Вони наполегливо просили мене ретельно дослідити означені проблеми. Золото в обмін на хліб, забраний в українських селян сталінськими сатрапами в Україні. Ніхто тоді не підозрював, що минуле повернеться в потворних формах: російська агресія проти України, наслідки позбавлення її ядерного потенціалу у 1994 р., унеможливлення відповідної компенсації за втрату четвертого ядерного потенціалу у світі, торгівля рідкоземельними мінералами в обмін на визнання химерних боргів за американську військову допомогу. Минуле повернулося, але не фарсом, а черговим ошуканством українців. Дивний “лендліз”: плати, якщо хочеш вижити. Тепер розумію усю важливість нашої розмови в Урбана-Шампейн стосовно комерційної діяльності американських фірм у 1932–1933 рр., а також “друга” Леніна – американського бізнесмена Хаммера – довкола радянського антикваріату. Заснована в Чикаго Фундація дослідження Голодомору-геноциду, яку до 2014 р. очолював М. Міщенко, переймалася поширенням історичної правди у США про українську трагедію. Основна увага була зосереджена на кількох пріоритетних напрямках: міжнародне визнання Голодомору геноцидом українського народу, спорудження Меморіалу Голодомору-геноциду у Києві, встановлення меморіального знаку у Вашингтоні. Фундація на чолі з паном Миколою наполегливо вимагала від американського політикуму належного вшанування полеглих українців від штучно організованого голоду: постійні звернення у пресі, зустрічі з сенаторами і конгресменами, громадські заходи. 15 листопада 2005 р. Палата представників Конгресу США, а 29 вересня 2006 р. і Сенат ухвалили рішення про виділення ділянки землі у Вашингтоні для спорудження меморіального знаку. Він мав постати неподалік Капітолія і Верховного суду. 2 грудня 2008 р. відбулося освячення місця за участі української церкви. Будівництво мав профінансувати уряд України, що було цілком логічно і морально, але уряд В. Януковича відмовився. Згодом “президент” з двома “ффе” у науковому званні заперечив акт геноциду українців у промові на сесії ПАРЄ. Завдяки фінансової підтримки Фундації нам вдалося спорудити та встановити 7 серпня 2012 р. пам’ятник жертвам Голодомору у Миргороді. Він розташований біля залізничного вокзалу міста, куди привозили померлих від голоду селян. Батьки Миколи не раз бували на вокзалі у 1933 р., тому фінансування Фундацією

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин