Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Незабутні · “Вони захищали, оберігали, зрощували, творили Україну своєю одержимою працею, відвагою і любов’ю”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Пам’яті просвітянина Ігор Іванович Кравців (24.09.1938 – 12.03.2025)

Слово Просвіти, №14 за 2025 рік

Але Людина такого гарту, яка зазнавала неймовірних поневірянь, репресій і переслідувань, не переставала творити. Є книга М. Горного “Українці Холмщини і Підляшшя. Видатні особи ХХ століття”, присвячена і Борисові Степанишину, в якій зазначається: “Дисиденти у ті часи були цілком беззахисними і політично безправними, їм “не довіряли” навіть посад кочегарів”. Однак попри все, він зберіг особисту й національну гідність, силу поборювати зло, високу інтелігентність, правдивість, творчу снагу і головну життєву якість – любов до України. Завжди вірив у торжество правди і справедливості, жив духом боротьби та протесту проти системи, що зневажає національну культуру, рідну мову, українськість в освіті й науці. Його палке, високої культури слово, патріотична позиція, невтомна дія задля української справи й досі є чутними, коли на порядку денному нині вивищується значимість виховання національної свідомості українства – єдиного, солідарного і незборимого. Бо жив Шевченковим заповітом, що “Та воля та правда одна, і відрізняться тільки імена”. Тому з такою відданістю громадянського обов’язку включився в період українського ренесансу у боротьбу за національні права, свободу, державність рідного Народу. Сотворені Шевченкове Товари# ство Української Мови, “Просвіта” імені Тараса Шевченка, Народний університет, обласна організація Народного Руху України, виборювання права на Українську Церкву, збір коштів на спорудження пам’ятника Тарасові Шевченку та багато інших державницьких справ, в яких була і значима частка ідей Степанишина, його енергії, інтелекту, праці, української любові. У цих благородних діяннях варто згадати багатьох його побратимів по духу, особливо Василя Червонія – високодостойного лицаря в обстоюванні Держави, Рідної Мови, Української Церкви, національної Ідентичности. Відвідавши ці пам’ятні місця, помолились у величному Свято- Покровському соборі в Рівному за Воїнів, за Бориса Степанишина, за Василя Червонія, який похований поруч з Митрополитом Рівненським і Острозьким Даниїлом (Чокалюком), побувавши перед цим на міському кладовищі – місці вічного спочинку Бориса Степанишина. Віддаймо шану цим великим Українцям своєю пам’яттю і повагою. Вони захищали, оберігали, зрощували, творили Україну своєю одержимою працею, відвагою і любов’ю. Слава гідним українським Синам! Слава Україні! З глибоким жалем повідомляємо про смерть нашого заслуженого сподвижника Ігоря Івановича Кравціва, який пішов із життя на 87-му році внаслідок інсульту. Ігор Іванович народився і проживав у Харкові, закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут, досягнув вершин майстерності за фахом, тривалий час працював головним інженером проєктів у харківській філії “УкрНДІпроєктреставрація”, брав участь у відновленні знакових харківських пам’яток, зокрема Успенського Собору, Головпоштамту, Гімназії №6, отримав статус ветерана праці. Тема захисту й утвердження української мови, національної гідності й ідентичності, боротьби за волю України червоною ниткою пройшла через левову частину життя Ігоря Івановича, після того як у 30 років дивом прокинулась і розвинулась тверда і послідовна національна самосвідомість. У цей період, 1968–1972 рр., пан Ігор перевчив себе зі звичної російської й перейшов на повну досконалу україномовність у загалом русифікованому місті, виготовляв і поширював серед знайомих матеріали з критикою національної, соціальної та зовнішньої політики КПРС, вів відповідні розмови й листування, і навіть змінив нав’язане батькам русифіковане закінчення свого прізвища з “-ов” на “-ів”. Не дивно, що ці активні національні та громадянські прояви зрештою не лишились непоміченими КГБ, відтак пана Кравціва арештували й засудили (показо- Людмила ЛОБАЧОВА, м. Житомир Фото авторки Традиційно 28 березня патріотично налаштовані житомиряни приходять із квітами та прапорами до Преображенського Собору, на території якого поховані Омелян Сеник та Микола Сціборський. Так і цьогоріч. Представники Житомирського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта”, ОУН та ветерани з ГО “Житомирська обласна спілка учасників бойових дій та осіб з інвалідністю внаслідок війни “УВО”” вдень народження Миколи Сціборського вшанували пам’ять видатного діяча ОУН, теоретика українського націоналізму, автора “Націократії” та “Нарисів проєкту Основних Законів (Конституції) Української Держави”, почесного громадянина Житомира. Імпровізований мітинг розпочав голова ОУН на Житомирщині Андрій Іванюк, розповівши про життєві дороги Миколи Сціборського, його неоціненні здобутки для української нації та трагічну загибель разом із однодумцем Омеляном Сеником у рідному місті. У 2014 році на території собору, який досі належить московському патріархату, містяни та представники однієї з націоналістичних сил замість скромного дерев’яного хреста встановили ошатний пам’ятник. Спогадами поділився голова Житомирського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта”, заслужений журналіст України Святослав Васильчук: “У часи РУХу ми з однодумцями во, що пан Ігор домігся ведення попереднього слідства і суду українською мовою) за “антирадянську агітацію і пропаганду” до 5 років таборів суворого режиму, які в 1972–1977 рр. відбував як політв’язень на Уралі та в Мордовії. У таборах Ігор Іванович брав участь в акціях протесту і боротьбі за громадянські й національні права, а після звільнення в 1977–1988 рр. запроваджував українську мову в технічну документацію на роботі, за що він і родина зазнавали утисків, конфліктів, принижень, загроз звільнення і ув’язнення за “неробство”. У 1988–1991 і в подальші роки Ігор Іванович брав активну участь у заснуванні й роботі харківських Української Гельсінської Спілки, Народного Руху України за перебудову, Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, “Меморіалу”, Товариства “Спадщина”, Всеукраїнського товариства політв’язнів і репресованих. У 1990 р. був учасником створення, членом Ради і Проводу (1991) Української Республіканської Партії, очолював її Харківську обласну організацію в 1990–1993 рр. Пан Кравців був депутатом Харківської облради 1-го скликання 1990–1994 рр., брав участь у численних ініціативах і акціях на захист українських інтересів. Останнім розділом громадської діяльності пана Ігоря стало

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин