Письменник і час · “Кожен чтить тепер себе патріотом. Коли стало модно, чого б ні. Будьте ласкаві сказати: а де і ким ви були з 80 по 91?”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Художник і Бог
Слово Просвіти, №14 за 2025 рік
Євген ПАШКОВСЬКИЙ
Продовження. Початок у ч. 13 за 2025 р.
Добре пам’ятаю тих двох і себе тоді – нічого особливого зовні. Недолюблювати ту систему у нас було достатньо причин. Ми всі були ізгоями без найменших перспектив; ми всі були не од світу, що й потвердилось життям, за винятком одного, того, кого вже нема. В пізньому віці, вже після Незалежності, він мав сім’ю. Вони всі були дотичні до літератури. Я ніколи не назву цих імен, щоб не творити навколо них ореолу. Нехай думають так, як прийнято. В цьому випадку буде справедливим: блаженні, хто помиляються. Так буде краще. Недолюблювати – це дуже літературно сказано. Ми не мали майбутнього, в тих умовах, в тій системі, жодного місця; ми не найшли себе ні в тій, ні в новій, духовній копії попередньої; вже правлять онуки тих, що відпихали нас тоді і перекрили все. Справа не в ненависті – енергія ненависті, як низька частота не породжує нічого – справа в сильному надбажанні нового, як виходу всім, в здібності лобного мозку формувати мислеобраз, інформу. Справа в дарові творця. Ті двоє також були початкуючими літераторами. Як це відбувається в дійсності, як Енергія Думки, Слова, сильного бажання переростає в реальність, стане зрозуміло в майбутньому. Факт Бога є фактом: все поставало з мислі і акумуляції, а ніяк не інакше. Події є проєкцією уже сформованої інформи16. Безпосередньо перед самою Незалежністю відбулася акція, якій приділили політичну увагу, але вона несла іншу, енергетичну, складову, і стала Іскрою в кімнату з газом. Потім у Незалежності зайшлося сотні батьків – усі самозванці. Нове творилося з творчого середовища, з чистих потенційних творців, як правило, письменників, наділених творчою Енергією. Без неї ніщо нове й значне, в принципі, неможливе. Нове не робиться бухгалтерами й економістами, технарями і науковцями, партфункціонерами мертвої системи; в них неробоча
24 вечором ми обмивали подію в “Півнику” біля стадіону “Динамо”19. Вже було велелюдно й тісно, на вулицях – гуляння. За одним столом, ближче до дороги, були Римарук, Герасим’юк, Соловйов, Цибулько, я. Народ все прибував, яєчні зі шкварками, білими грінками й сардельками все меншало. Ігор курив люльку з ароматним тютюном, набиваючи її з пачки, і був, як завжди, стримано веселим, тільки в очах додавалось блиску. “Наливай, старий”, казав мені. Посада дістати в будь-який час закріпилась за мною надовго. Тоді гроші не значили нічого, значило достати. Знати підхід до грузчиків в гастрономі, барменів, стражників під рестораном. Прийти з пляшкою означало більше, як зараз з мільйоном. Ігор курив і не хмелів. Випити міг багато і ніколи не бути п’яним; чим більше веселилась компанія, тим більше мовчав і дививсь, як з висі, с короткочасності свого життя. Десь по десятій вечора, добряче на газах, ми з Цибульком завалили до Марти на Карла Маркса – передати їй підписану заяву на “Свободу”, вона була кореспонденткою її. Там, вальяжний, в славі опозиціонера, сидів у кріслі Дмитро Понамарчук, тоді наближений до Чорновола. Заява вже була неактуальною. Я стільки потратив часу на пошук і вговорення підписантів. …Ніхто всерйоз не розумів, що сталося. Раділи, що провалився путч, і нам з Цибульком потрібно було валити далі. Щоб десь прибитися на нічліг. Нам там були не вельми раді. Куди б ми не приходили, Цибулько ставав душею компанії. Всі переключались на нього. Його втихомирлива, ведмежа аура всіх примирювала, агресія вивітрювалась, всі починали жартувати і підколювати, він хитро-лагідно посміхався, як гігант-дитя. Та в той вечір ми були лишні. Я забрав з холодильника нами принесену половину півлітри, Володька, вже роздобрілий, не хотів іти; я витяг його з лабет Свободи, злий на неприйняття заяви, на марно потрачений час, і ми пішли в ніч, не знаючи, що вона триватиме подосі. Десь у 85-му, в Інституті літератури, пам’ятаю обговорення прози Микитенка і Медведя. Олексій читав напам’ять своє оповідання “Коли сивіє каміння” – про голод. Страшна крамола тоді. Здається, так і не видане потім. Ті, хто потім стали демократорами, все вислухали, все зрозуміли, всі принишкли, ніхто нічого не сказав. Щоб сказати потім, куди треба. Унікумів, що могли читати напам’ять сторінки прози, поезії, я знав декілька. “Володя, почитай”, казав Загребельний за широким, гостинним столом у Кончі, і Сизоненко, одсвічуючи масивною лисою головою, читав Коцюбинського, Л. Костенко. Було йому тоді за вісімдесят. Суперпам’ять він отримав після поранення в голову й місяця коми в останні дні війни. Зараз молоді, з двома дипломами, здорові, як бугаї, гидують вчитати сторіночку, “гулюва булить”. Гроші в ній підраховувати не болить. Дещо пізніш запам’яталася така сцена в Спілці письменників: на зборах, де висувався кандидатом в депутати Вєрховного Совєта СССР Гончар, Олексій Микитенко знов вискочив, як Пилип з конопель: – Олесю Тегентійовичу! – Дозвольте вам дати доручення на з’їзд. – Будь ласка, Олексію, – прозвучало від Президії. – Олесю Тегентійовичу, поставте, дуругий наш, там питання про керівну роль партії. Чи, може, пора її відмінити? І ввести, врешті-решт, багатопартійність? Тут в залі запала тиша, немов оніміло саме повітря, немов воно стало аміаком і кляпом забило роти. За мить оговтавшись, зірвався в президії Павличко, ще хтось, всі разом щиро і полум’яно заприсягалися в любові до Партії, в одностайному засудженні провокатора. Всі. Ніхто не підтримав відповідної заяви. Це так вони любили волю і незалежність. І фарс, що й дотоді був нудотним фарсом, став карикатурою на фарс. Потім з ЦК КПУ їм була спущена вказівка: заснувати Рух за перебудову комуністичної партії України. Після зборів одного з старших і відомих тоді прозаїків спитали, “ви там були?”, “я в сумнівних акціях участі не приймаю”, голосно, на весь вестибюль Спілки сказав він. Потім за перебудову й за партію скоротили і вийшов Народний Рух. Перші установчі документи я сам бачив, коли після Путчу трусили ЦК Комсомолу, нині МЗС. Так само створювалися інші, керовані КГБ-КПСС структури, партії, банки, все. На з’їзді Руху у 89-му, Павличко в ролі Наполеона, з наглістю старого закладуна трибунив: – Якщо ви будете кричати регламент, то можете вставати і йти додоми. Я хочу вам сказати, що Леонід Макарович телефонував мені і Драчу напередодні, і займався нашими організаційними справами. Мене тут учора звинуватили, що 99% нас за КПСС. Я говорив і зараз скажу: ми за співробітництво з Партією. Цей Секретаріат, який ми обрали, і газету, яку постановили назвати народною, ми без співпраці з Партією, не зможем зрушити. Якщо ви проти, то вже можете йти, або ми підем. Мене з Леонідом Макаровичем ніщо не зв’язує, тільки те, що я йому даю слово, це вже традиція… Товариші, я дякую Леоніду Макаровичу за його виступ. Ми тут зібралися і створили Народний Рух. Ми хочемо співпрацювати з Партією, її кращими силами, і, конкретно, з Леонідом Макаровичем Кравчуком20. Коли я бачу лицемірство нинішнє, цей трагіфарс під личиною свободопатріотизму, я бачу його через призму того, з відстані літ, і цей є найгіршою проекцією. Трагіфарс кривляк не взявся на порожньому місці: його вдобрили своїм лицемірством всі кгбнезалежники, всі комутанти, як добре сказав один із них. Тих, хто не були ними, були одиниці і їхня поодинокість не стала критичною масою. Тих, хто як всі, був легіон і вони, в гризні за владу, за місце у ВР годівниці – інших вже не було – всіх їх відпихнули, роз-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
