З роси й води! · “Перебуваючи в бурхливому потоці суспільних по& дій, здатна долати пороги, крутосхили та водоспа& ди на шляху своєї долі та долі своєї держави”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Людина Висоти
Слово Просвіти, №14 за 2026 рік
Валентина ГАЛИЧ, докторка філологічних наук, професорка
Вершинних висот може досягти далеко не кожен, адже непросто цілеспрямовано, а то й жертовно, прямувати до мети, коли на шляху постають труднощі, коли треба зробити важливий крок, знайти відповіді на запитання, які ставить непросте сьогодення, а часу не вистачає, а завдань так багато… І лише той, хто здатний подолати тернистий життєвий шлях, стає справжньою Людиною — досягає моральної, культурної, інтелектуальної, духовної Висоти. Інні Омелянчук, заслуженій журналістці України, багаторічній власній кореспондентці в Рівненській області всеукраїнських газет “Урядовий кур’єр”, “Сільські вісті”, “Вісті” (Всеукраїнської центральної спілки споживчих товариств), активній “просвітянці”, авторці багатьох публікацій у тижневику “Слово Просвіти”, – це вдалося. У березні Інна Василівна відзначила своє шістдесятиріччя. Нелегка ноша ювілярки, надто коли йдеться про суспільно активну особистість із загостреним почуттям відповідальності, для якої це час підбиття підсумків, переосмислення минулого й планування майбутнього. Напередодні ювілею ми взяли в Інни Омелянчук інтерв’ю, фрагменти якого подаємо в нинішньому числі “СП”. Інна Василівна народилася 11 березня 1966 року в Олександрії на Кіровоградщині, мальовничому місті зі славною козацькою історією, на березі річки Інгулець. Тато – Василь Дем’янович, шахтар, мама – Олександра Іванівна, службовиця Укрзалізниці. Дівчинка росла допитливою, любила читати книги, газети, які передплачували батьки. Друкований текст зачаровував. Тож не дивно, що з 3-го класу Інна почала друкувати в олександрійській міськрайонній газеті замітки про події в школі та місті. Батьки, вчителі та головний редактор газети Христофор Сергійович Соколовський хвалили її й усіляко заохочували. Закінчивши школу, юна кореспонденка вже мала власний журналістський доробок і обрану майбутню професію: “Буду журналісткою!”. Саме це перше портфоліо допомогло Інні вступити до Львівського державного університету ім. Івана Франка на факультет журналістики, куди брали переважно хлопців після служби в армії та тих, хто мав практичний досвід. Вона з вдячністю згадує свій університет і викладачів – професора Володимира Йосиповича Здоровегу, котрий викладав теорію й методику журналістської творчості, Олександру Антонівну Сербенську, чиї мудрі настанови “зберегти самобутність рідної мови, позбутися українсько-російських гібридів” формували обличчя української журналістики; Володимира Михайловича Кибальчича, керівника її дипломної роботи, присвяченої стилістиці преси; доцента кафедри мови ЗМІ Анатолія Олексійовича Капелюшного, декана Йосипа Терентійовича Цьоха. “Уміти слухати і вчитися” — гасло, сформоване Інною-студенткою, наріжним каменем лягло в основу її професіоналізму. У 1988 році Інна Омелянчук з
Інна Омелянчук (Рівне, 2020 р.)
відзнакою закінчила університет. Перше місце її роботи – Дубровицька районна газета “Поліський маяк” на Рівненщині, куди потрапила на запрошення редактора Дмитра Володимировича Тарасюка, нинішнього голови Рівненської обласної організації НСЖУ. І хоча Інна проходила практику на Запоріжчині та Дніпропетровщині і мала можливість отримати направлення на схід, вона дає згоду працювати в регіоні, який зазнав забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. І не тому, що Ігор, її чоловік, теж журналіст, був родом з Рівненщини, а тому, що, на її погляд, саме місцева преса спроможна дати найкращий вишкіл для початківців. До того ж Інні хотілося бути у вирі життя, там, де найважче, щоб загартуватися, набратися сил, навчитися долати труднощі. А потім була робота в рівненській обласній молодіжній газеті “Зміна”. Згадуючи про цей період особистого сходження, Інна Омелянчук відзначає, що робота в районній та обласній газетах була і “найкращою школою”, і “трампліном”, і “метою” – прагненням відшліфувати талант і завоювати симпатії читацької аудиторії, адже “там працюють найкращі, найкреативніші, найвитриваліші люди”. Талант Інни Омелянчук писати й говорити помітили і читачі, і керівники ЗМІ: у 90-х рр. вона стає очільницею пресслужби облдержадміністрації, веде авторську програму “Майдан просвіти 1” (1992) на місцевому телебаченні, готує сюжети для республіканського. Проте любов до друкованого слова перемогла – Інна Василівна остаточно обирає газети і саме там досягає висот особистого сходження. Визнання аудиторії не забарилося: її назвали “золотим пером України”, “газетною письменницею”, “народною журналісткою”. Інна Василівна органічно поєднала ментальність мешканців західного регіону України та її центральної частини, що проявляється у виважених і толерантних оцінках крайових та загальнонаціональних суспільних явищ і процесів та ефективно працює на ідею цілісності молодої держави.
Понад 26 років Інна Омелянчук, працюючи власною кореспонденткою газети Кабміну України “Урядовий кур’єр”, знайомила читачів з рівненськими новинами. Як вона відзначає, слово “щоденна” (газета виходить 5 разів на тиждень) тут ключове, бо зумовлює темп і ритм роботи. З одного боку, на певні події потрібна оперативна реакція, з іншого – газета потребує належної аналітики, адже змагатися з інтернетом в оперативності все одно марно. Тому встигати потрібно чимало. Журналістка активно співпрацює з всеукраїнським періодичним виданням “Сільські вісті”, котре ідентифікує себе як “газета захисту інтересів селян України”. Тут Інна Омелянчук не лише висвітлює життя аграріїв поліського краю, а й охоче пише про сільські проблеми різних регіонів України. На запитання, “ви шукаєте тему чи вона вас”, Інна Василівна відповіла: “У молодості я шукала тему, а сьогодні здебільшого тема знаходить мене. Нещодавно телефонує мені редактор “Сільських вістей” Василь Сподаренко і дає завдання підготувати публікації за листами читачів, бо вони просять, щоб саме Інна Омелянчук взялася за “розслідування” їхніх справ… Тож доводиться працювати з таким джерелом інформації, як фотокопія рукописного листа. І я це роблю, бо кличе мене голос народу”. У 2003 році вийшла книжка Інни Омелянчук “Життя за протоколом не проживеш…”, до якої увійшло 70 різножанрових творів (публіцистичній аналітичні статті, нариси, інтерв’ю, есе), надрукованих у засобах масової інформації. Тут – прагнення авторки створити неординарні портрети сучасників, показати їхню діяльність у нестандартних ситуаціях, на які багате життя краян. Водночас, “читаючи її публікації, ніхто не скаже, що це не типово. За окремою людиною проглядається характерний тип, за фактом – явище”, – відзначає Наталія Колодяжна у передмові до книжки Інни Омелянчук. Це видання остаточно закріпило визнання талановитої авторки з “золотим пером”. Збірка структурована за тематичним принципом: “Під палаючим крилом Чорнобиля”, “Україна починається з родини”, “Цей жорстокий, жорстокий світ…”, “Живе на землі людина”... Вони акцентують на проблемах чорнобильського лиха, що стало великим випробуванням для поліщуків, вказують на осмислення журналісткою нелегких кроків становлення української економіки, прагнення подати закордонні враження в контексті сучасних викликів українського суспільства. Водночас це книга й про саму Інну Омелянчук, з одного боку — матір, дружину, людину, здатну співпереживати, радіти й дивуватися,
“А буде Син, і буде Мати” – портретний нарис, написаний у період повномасштабного нападу росії на Україну, опублікований у газеті “Сільські вісті” 7 березня 2023 року в рубриці “Незламні”. Герой нарису – учасник нинішньої російсько-української війни 2022 року, старший солдат Богдан Гордійчук, що загинув на Харківщині. Тема війни не відпускає журналістку. Нещодавно опубліковані портретні нариси Інни Омелянчук про героїв війни Миколу Стригунова та Ігоря Медведюка. Інна Омелянчук як авторка названих вище і багатьох інших портретних нарисів усвідомлює свою високу місію, наполегливо працює над поетикою своїх творів, широко використовує силу жанру публіцистики, що виявляється у майстерному доборі епізодів і фактів, пошуку промовистих деталей, реконструюванні неповторних фраз, окремих реплік тощо. Біографічні відомості героїв, що виросли на Рівненщині, переплітаються з описами їхніх вчинків на фронті, озвучуються мелодикою говірки рідного поліського краю, пов’язуються з роздумами авторки – так створюється цілісний образ мудрого і мужнього українського народу. Публікації Інни Омелянчук викликають громадський резонанс. Її творчість увійшла яскравою сторінкою до історії Рівненщини та її культурного фонду, стала здобутком української журналістки, високо оцінена в державі та області. Вона була переможницею низки журналістських конкурсів, у тому числі міжнародних. У 2001 році рівненська журналістка була нагороджена поїздкою до штаб-квартири ЄС та НАТО в Брюсселі, а у 2004 році одержала почесне звання заслуженої журналістки України, має й високу відзнаку НСЖУ – “Золоту медаль української журналістики” В останні роки Інна Василівна Омелянчук одержала Подяку Прем’єр-міністра України (за висвітлення реформи децентралізації за поданням Асоціації міст України); здобула перемогу в конкурсі на кращий журналістський твір на тему децентралізації (ініціатор офіс Ради Європи в Україні), винагорода – поїздка в Раду Європи до Страсбурга; стала лавреаткою Національної премії “Media etc.” для мас-медійників, які пишуть на економічну тематику. 60 років тому батьки Інни Омелянчук, радіючи народженню донечки, обрали для неї ім’я “Інна”, навряд чи знаючи, що воно означає, мабуть, орієнтувалися на його милозвучність. Науковці стверджують, що ім’я Інна має латинське коріння, походить від “inno”, що означає “плавати” або “текти”, “бурхливий потік” або “сильна вода”. Інна Василівна уже в дорослому віці дізналася про значення свого наймення. Магія його очевидна: носійка сформувалася як сильна, енергійна, рішуча особистість, що володіє гострим розумом; перебуваючи в бурхливому потоці суспільних подій, здатна долати пороги, крутосхили та водоспади на шляху своєї долі та долі своєї держави, досягаючи вершинних Висот у журналістській діяльності, означених трьома “П” — порядність, професіоналізм, патріотизм.
У кожної людини передбачена долею своя Висота, яку можна досягти, якщо невтомно працювати над собою і мати чисту душу, яка дозволить тобі розгледіти і відчути найважливішу місію свого життя.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
