Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Національна еліта · “Нескорені сини і дочки України будуть тим прапором гідності і честі, що його українська нація нестиме крізь віки”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

У пам’ять про нескорених

Слово Просвіти, №14 за 2026 рік

Декілька слів з приводу нового видання полтавської “Просвіти” із серії “Просвітниць# ка Книгозбірня”, що його макет ми щойно здали до друкарні, і незабаром воно побачить світ. Сподіваюсь, що читачі прочитають його з цікавістю, а прочитане викличе у них і під# несення, і біль, і вдячність, і роздуми над нашим українським шляхом. Микола КУЛЬЧИНСЬКИЙ, голова ПОО ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Називається книга “Нескорені” і присвячена століттю з дня смерті відданого сина України Симона Петлюри. Його постать височіє над усіма дійовими особами Великої Української Революції 1917–1921 років як найбільш послідовного і непримиренного борця з російським імперіалізмом червоного і білого зразків. Тому і йшли за ним козаки, старшини і генерали Армії УНР. Сьогодні, коли ми знову воюємо з тим самим озвірілим агресором, дуже важливо знати про жертовний приклад наших дідів і прадідів. Їм тоді було набагато складніше. У суспільстві розгардіяш. Частина його більше вірить московським агітаторам, ніж своїм провідникам, хоча провідники віддані рідному народові кожною клітиною свого єства. Найбільше вірять більшовикам спільноти у зрусифікованих містах. Варто сказати, що московський царизм дуже дбав, аби на фабриках і заводах українських міст працювали вихідці з Московщини, яких масово туди завозили, заманюючи пільгами, і, навпаки, відмовляючи українцям, вихідцям з українських сіл. Так само робили і більшовицькі загарбники і роблять московити сьогодні, заселяючи окуповані території одноплемінниками та піддаючи шаленій насильницькій русифікації українських дітей, батьки яких через різні причини не змогли евакуюватися. В українському селі після лютневої революції в Росії найбільшу підтримку мала Українська Партія Соціалістів Революціонерів, що входила до Центральної Ради і стояла на позиції влади Рад у самостійній соціалістичній українській державі. Більшовиків підтримували одиниці. Невелику підтримку, як правило, серед заможніших селян мали і білі загарбники-денікінці, але на початку 1917 року майже всі селяни підтримували УНР. Хоча у кожній соціальній групі були винятки, коли, приміром, діти заможних батьків підтримували більшовицьких окупантів, проте частіше – рідну Василь ВЕЛИМЧИЙ Випадково – хоча чи є щось випадкове у сьому невипадковому світі? – у бібліотеці Остапа Вишні надибав енцикльопедичний довідник “Тарас Шевченко і Крим”, Сімферополь, Таврія, 2001. Авторський колектив: Григорій Рудницький (він же упорядник а автор передмови), Микола Андрусенко, Леонід Большаков, Григорій Зленко, Петро Вольвач, Данило Кононенко та инші. У довіднику є три шари життєписів: кримці (1 коляборант) українські діячі, московитські діячі. Критеріїв два: достосунок УНР. Сільська інтелігенція – учителі, священники, фельдшери, працівники земств, агрономи – заходилися біля праці, спрямованої на створення “Просвіт”, аматорських театрів, бібліотек, селянських спілок, що засвідчило одвічне прагнення українців до освіти, до порядкування на своїй землі “без пана і хлопа”. Як наслідок, більшість селянства підтримала Центральну Раду з її вимогами до Тимчасового уряду Росії широкої автономії України – зі власними військом, освітою рідною мовою, незалежною церквою, поділом панських земель та інших фундаментальних інтересів української нації. Без погодження почалася державотворча праця української влади, оскільки московська революційна влада і не збиралася надавати Україні автономію. Почалася праця над земельною реформою, Конституцією УНР, запрацювали різні міністерства, ішла організація українського війська, у Києві відкривалися посольства держав, що визнали УНР. А поруч велася руйнівна робота нової московської влади. Тисячі більшовицьких агітаторів заслали в Україну Лєнін з Троцьким, щоб підготувати українське суспільство до військового вторгнення. Воно не змусило себе довго чекати. Закликаю майбутніх читачів, коли візьмуть до рук наше видання, прочитати уважно кожне слово – “…від титли до титли,/ ніже тії коми”, як писав Кобзар, бо тут у кожному слові велич українського духу і біль поразки, жертовна любов до України, її волі, рідного народу і так звана “нейтральність” стягнутих до Києва вже українізованих військових частин, що дала можливість московським більшовицьким бандитам під керівництвом колишнього жандармського полковника Муравйова захопити Київ. Муравйов, і не тільки він, дуже швидко узрів у більшовиках таких самих імперіалістів, якими були й царські жандарми, і таку ж сатанинську ненависть до українців, тому й пристав до них на службу. Бачачи такий стан розагітованих більшовицькими посіпаками українських частин через відсутність міцної національної свідомости внаслідок 250-річного панування московського самодержавства, Симон Петлюра подався на центральну Україну. Мета – організовувати військові частини із добровольців, що отримали назву “Гайдамацький Кіш”, для захисту України від московської навали. Петлюрівські “Гайдамаки”, що якраз вчасно прибули до столиці, та Січові Стрільці під проводом Євгена Коновальця і очистили Київ від учасників більшовицького збройного заколоту, що почався на “Арсеналі” з наміром допомогти Муравйову захопити Київ. Проте українській владі перед переважаючими силами ворога довелося покинути Київ... Після Брестського Договору між УЦР та Німеччиною і її союзниками Армія УНР, за якою йшли німці, вигнала московських більшовиків за межі України і ЦР відновила свою державотворчу працю. Та недовго німці, що сприяли зміцненню Української держави, були нашими союзниками. Німці поставили на чолі Гетьмана Павла Скоропадського, здійснивши державний переворот. І якщо командувач німецькими військами в Україні Герман фон Айхгорн був досить прихильний до Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського і сприяв зміцненню українського війська, то після його вбивства московським агентом, з приїздом нового головнокомандувача, союзники перетворилися на звичайних окупантів. Конституція України, прийнята Центральною Радою, не діяла, земельна реформа не відбулася, замість праві свобод громадянина УНР, замість омріяної землі – каральні загони та розстріли, замість свідомого війська – московська офіцерня, що десятками тисяч тікала з більшовицької росії. Тут вона скупчилася навколо рідного їм царського генерала і розглядала свою присутність у війську Української Держави як перехідний етап до встановлення самодержавної імперії. Ненависні до всього українського, вони й очолювали більшість полків та дивізій Армії Української Держави замість патріотичних старшин та генералів. Повстання було неминуче, і коли полетіла звістка про те, що повстання очолив Симон Петлюра, з ним піднялася вся Україна. Насправді очолила повстання Директорія з 5-ти осіб, та ім’я Симона Петлюри стало для українців символом правди і волі. Але Україна 1918 року була вже інша, аніж у 1917-ому. Хто знає, якби ЦР не тягнула із земельною реформою і селяни отримали від УНР землю, то більшовикам, які вже створювали свої ревкоми на противагу органам влади УНР, не вдалося б посилити агітацію серед широких селянських мас гаслами про “землю – селянам”, “фабрики – робітникам”. І українське село масово потяглося б в Армію Директорії УНР воювати за свою землю. Можливо, і ліві соціал-революціонери, які мали переважний вплив на селі навіть у 1918 році, не відкликали б з Армії УНР підпорядковані їм повстанські з’єднання і не переходили бна бік більшовиків, повіривши обіцянкам Лєніна про створення самостійної соціалістичної радянської республіки. І отаман Волох, який разом з Петлюрою організовував “Гайдамацький кіш”, не перейшов би, розагітований українськими комуністами, на бік загарбників під вивіскою УССР разом із частиною свого корпусу. У спогадах Михайла Крата можна прочитати як він вирвався з-під арешту, бо за наказом Волоха був заарештований і прорвався до своєї дивізії і зберіг її від зради Вітчизни. Закінчилося все це трагічно і для українського селянства, і для соціалістів-революціонерів, пізніших комуністів, які, по суті, в очах селянства на якийсь час легалізували російську більшовицьку окупацію України, хоча повстання під гаслом самостійної Української держави у різних областях України від тривали ще довший час з надією, що вернеться з військом Симон Петлюра. “Настрій селян петлюрівський”, – писали чекісти у доповідних Сталіну. На мою думку, саме такі очікування українського селянства і спонукали Сталіна до рішення організувати вбивство Головного Отамана військ Директорії УНР, що й здійснив Шварцбард, ще й з підґрунтям помсти за організацію Симоном Петлюрою єврейських погромів. А їх насправді здійснювали червоні та білі москалі. Москва через свою агентуру, корисних ідіотів-комуністів і лівої інтелігенції Франції організувала таку широку кампанію дискредитації вірного сина Укський, Євген Іваницький, Григорій Караулов, Грицько Кернеренко, Павло Козар, Василь Кравченко, Василь Кулик, Василь Латанський, Федір Матушевський, Володимир Мовчанюк, Леонід Никоненко, Олексій Нирко, Микола Павлюк, Орест Попович, Євген Реґушевський, Володимир Різниченко, Петро Ротач, Микола Сарма- Соколовський, Іван Севера, Юрій Семенко, Роман Сердюк, Антін Синявський, Василь Сімович, Аполлон Скальковський, Карпо Соленик, Сергій Стаханов, Юрій Тищенко, Карпо Трохименко, Феоктист Хартахай,

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин