Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “Під час презентації говорили не лише про художню вартість книги, а й про її документальну силу”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

У серці з українським Луганськом

Слово Просвіти, №14 за 2026 рік

У Національному музеї літератури України ще взимку відбулася презентація роману Тетяни Дейнегіної “Аглофабрика”, а зміст книги болить і не відпускає. Про це свідчать відгуки небайдужих читачів, які з’являються в соціальних мережах до пам’ятних дат у нашій новітній кривавій історії. Ось, наприклад, допис Парасковії Нечаєвої: “Сьогодні надто пам’ятний день, щоб його забувати: Зодіак пройшов усе своє коло. 12 років минуло з того дня лютого 2014 року, коли на Майдані й на Інститутській під кулями беркутівців Януковича гинув цвіт нашої нації за наше право жити вільно. Ми, правда, сподівалися, що це остаточна перемога, але ворог виявився більш сильним, набагато хитрішим і надто підступним. День Небесної Сотні... Ні, ми не забули. Вічна пам’ять вам, хто стояв проти озброєних до зубів захисників влади! І саме 20 лютого 2014 року луганська студентка Софія Марченко починає своє літературне життя в романі Тетяни Дейнегіної “Аглофабрика”. За останні кілька років мені пощастило прочитати чимало книг, зокрема, й “багатоформатних” – обсягом за 800 сторінок. Насамперед, це “Букова земля” Марії Матіос – там події тривають далеко за 200 літ.”Вернон Крес. Життя під прикриттям” Юрія Чорнея – про складне й неймовірне життя чернівчанина Пітера Деманта, котрий все ж переміг совок, навіть за умов перебування на Колимі. Події роману “Аглофабрика” тривають всього три тижні – з 20 лютого до 9 березня 2014 року, в Луганську. Коли “на допомогу” луганцям “визволитися” від України прибули тисячі “братів” з півночі. Для луганців, таких, як Софія Марченко, її батьки й друзі, це були найстрашніші дні й тижні, бо руйнувалося все, що було найкращого в їхньому житті. У них забирали любов до України, топтали її ногами, залякували й купували людей. Авторка Тетяна Дейнегіна зуміла передати настрої й відчуття своїх земляків, адже була очевидицею тих страшних подій. Твір багатовимірний, має складну композицію, в ньому кілька важливих сюжетних ліній. Але найважливіша – як головна героїня проходить шлях до істини, як відчуває глибинну неправду тих, хто кидає Луганщину в обійми Росії. І хоч у неї на це було всього три тижні, бо дівчина-студентка, донька викладачів, ніколи не замислювалась над складними питаннями життя, знала й повторювала улюблене “розсмокчеться!”, все ж подолала політичний дальтонізм. Відчула, де істина. Коли я читала, іноді здавалося, що читаю “Альбертину” Пруста, настільки асоціативне письмо у Дейнегіної. Вона наситила книжку важливою історичною інформацією, доречною завжди. Вона відверто глумилася над “освободітелямі”, які не мають, чим носа витерти, а вважають себе месіями. Створила прекрасні образи Софії, її подруг, її викладачів. А коли читала деякі сторінки, не могла повірити, що Тетяна так досконало знає українську мову, хоча народилася в Сибіру й усе життя прожила в Луганську, переважно російськомовному. Ось тільки один приклад синонімічного ряду про враження від виступу дівочого ансамблю: витончено, гарно, гоже, дивовижно, круто, прекрасно, розкішно, славно, бомбезно. Важливо, що в центр українського світу авторка ставить Шевченка, – саме його “освободітелі” ненавидять найсильніше. Вони прагнуть знищити пам’ятник йому, але не вдалося! І вони пишуть, що це “рускій поет”. Час в романі стискається, але вміщує дуже багато, зокрема, й історію роду самої авторки, яка сягає часів Голодомору. Дейнегіна шукає й знаходить причини, чому так сталося в Донбасі. Цьому допомагають вже згадані екскурси в далеку йне дуже історію. Сама назва роману – “Аглофабрика” – символічна: на цьому підприємстві з багатьох матеріалів шляхом перемелювання створювали надтвердий матеріал, який допомагає в металургійному виробництві. Це приблизне пояснення, точніше прочитаєте в романі, але ж і справді усіх нас стіль- Михайлом Сидоржевським у передмові “болючим прологом до страшних подій”, художньо й безжально точно показує, як роками, майже непомітно в українську реальність уповзав так званий “руzzкий мір”. Під час презентації говорили не лише про художню вартість книги, а й про її документальну силу – про імена реальних луганців, чиї голоси звучали в соцмережах ще тоді, коли Україна не до кінця усвідомлювала масштаб небезпеки. На запитання “чому?” і “як так сталося?” ми досі шукаємо відповіді. “Аглофабрика” – це роман-застереження, роман-пам’ять і роман-біль. Книга, що змушує дивитися правді в очі й не дозволяє забути, з чого починалася ця війна”, – зазначається на сторінці у Фейсбук Національного музею літератури України. І з цим важко не погодитись. Підготував Ігор ЗОЦ жив щось своє. Зараз дехто починає це забувати, а забувати не можна. Захотілося розповісти ці дев’ять історій. Спочатку ми довго репетирували онлайн. Як з’ясувалося, в аматорів більше бажання працювати, ніж у професійних акторів. Спершу планували прем’єру у Київській академічній майстерні театрального мистецтва “Сузір’я”. А потім я подумав: навіщо кудись їхати. Адже тут такий прекрасний простір. Не випадково через усю виставу проходить образ нитки. У п’єсі також є нитки і станок. Це людські долі, які переплітаються і сходяться в один верстак. Під час роботи над виставою мені показали малюнок однієї дівчини. Я був вражений. Виникла ідея, аби вона намалювала малюнки до кожної сцени. Ми змогли ці картинки “оживити” – і вийшло емоційне тематичне відео. Вистава змінюється, а виконавиці стають набагато сміливішими. Сценографія, відео і музика лише для того, аби підтримувати акторів. Бо головний у театрі саме актор. Зізнаюся, я вперше працював з аматорами і дуже хвилювався… Зовсім скоро у мене буде прем’єра в Миколаївському національному академічному театрі драми та музичної комедії про Фредді Мерк’юрі. Також працюю над “Сорочинським ярмарком” у Полтаві, “Вієм” у Кам’янському, “Сватанням на Гончарівці” у Запоріжжі та “Тіткою Чарлеєю” у Миколаєві.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин