Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Очевидець і літописець · “Книги якось непомітно заповнювали її внутрішній світ. Ставали і сенсом буття, і своєрідним мірилом вірності ”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Від “Зради” до “Еміграції” Як донька героя УПА Михайла Кавки Галина Кавка,Прохна виконує на чужині запо, віти своїх батьків. До виходу в світ у львівсько, му видавництві “Сполом” книги “Еміграція”*.

Слово Просвіти, №14 за 2026 рік

Микола ТИМОШИК Родини бандерівців московити знищували до кореня У середині серпня 1947 року озвірілі московські сатрапи увірвалися до хати Михайла Кавки. Його молоду дружину Марію витягнули за коси, заштовхали на воза й повезли в район на допити. Марію Кавку мордували в застінках районного НКВД кілька днів. Із сатанинською люттю вимагали вказати стежку до головної криївки району, звідки Михайло зі своїми побратимами здійснював свої рейди. Не видала, не назвала… Її привезли до хати через кілька днів напівживою і німою. За пару днів вона померла в нелюдських муках. Біля неї плакали троє діток Кавок: десятимісячний Миколка, чотирирічна Галинка та дев’ятирічна Оксанка. Цих трьох напівсиріт взяла до себе бабуся Анна Козак. Заради світлої пам’яти доньки і тримання в таємниці криївки зятя Михайла та його побратимів бабуся тоді поклялася: будь-що вберегти життя внуків від розправи нової московитської влади. Адже малих бандерівців та влада не терпіла особливо: або безжально знищувала на місці або відправляла в сибірські табори на перевиховання та довічне поселення. Криївка УПА в цьому селі була чи не найбільшою в окрузі й сильно замаскованою. Успішні рейди повстанців на Сколівщині змусили новітню владу пильніше приглянутися до околиць віддавна вільнолюбного Верхнього Синьовидного аби вичислити місце головного осідку повстанців. Видали таємні ходи до криївки “свої гниди” – через рік після смерті Марії Кавки. Негайно прислані зі Львова кілька загонів озброєних до зубів “яструбів” враз оточили її. Бій тривав кілька годин. На заклики через гучномовець добровільно здатися й обіцянки про помилування ніхто з 12-ти повстанців не відгукнувся і не вийшов зі схрону. Вірні сини свого краю і України в останні миті молодечого життя, під спів національного гімну, підірвали себе, свідомо обравши смерть, але не рабство під російськими зайдами… Серед тих дванадцяти героїв-повстанців був і батько Галини Кавки – Михайло. Доля відміряла йому всього 36 літ. Він так і не став свідком розвою житейських доль своїх трьох маленьких діток. Чорнявка, яку “загубили” цигани Від народження вона була чорнявенька. Ця обставина дала підказку бабусі Анні придумати історію про походження гарненької дівчинки у Верхньому Синьовидному. Її, мовляв, підкинули в наше село цигани, тому батьків не знаємо. Бабуся вчинила передбачливо. Галинці йшов тоді четвертий рочок, вона починала розуміти розмови дорослих. Отож, могла проговоритися комусь із незнайомців, що її сильного, сміливого й красивого татка “вбили нелюди-москалі”, а за рік до того замучили її матір. У селі Анна Козак була знана як знахарка, багатьох людей лікувала травами, була побожною, читала напам’ять Біблію, була доброю і шанованою в громаді. Свою улюбленицю Галинку вона завше називала Царівною. З таким іменем дівчинка й до школи пішла. Мовчала й терпіла до часу Змалку життя навчило Галину Михайлівну мовчати. Навіть там, де мовчати було вже сила. І це за умов, що мала від народження вразливу душу, добре серце й осібний, кольоровий, погляд на світ. А ще – гостре відчуття до несправедливости, жалісливість до слабших і обділених долею. Таке властиве здебільше для людей творчих, обдарованих талантами до слова. Після школи студіювала медицину, працювала за фахом у Львові. Будувала, як інші ровесниці, плани на самостійне життя. Важко до знемоги було терпіти повсюдно толеровану подвійну мораль, нахабно насаджувану зверху політичну полову про щасливе життя трудящих під квітучою радянською зорею, про життєдайні плоди “віковічної дружби двох народів-братів”. Нестерпно було постійно контролювати свої кроки і дії, пропускати через внутрішнього цензора свої висловлювання, а здебільшого тамувати їх. Особливо в миті, коли виривалися від серця зболені-переболені запитання, на які не знаходила простих відповідей: За що знищила батька? Чи заслужила такої кари від нової влади мама? Чому ціна любові до рідного краю багатьох родин рідного села – сибірські табори ГУЛАГу? У пору юних мрій-сподівань і дала клятву: зберегти світлу пам’ять про родину, зафіксувати для історії безстрашний подвиг батька та його побратимів, усіма способами й можливостями боротися за поґвалтовану на найвищих рівнях українську правду. Талант до слова проявився на еміграції У коротку добу горбачовської відлиги їй випав посланий з неба шанс опинитися у вільному західному світі – у США. Там і проявилися сповна її вимушено приховані таланти. Вірність обраній професії, набуті у Львові медичні навички, щире ставлення до тих, хто потребував допомоги, – ці високо ціновані повсюди якості сприяли швидкому доланню перших перешкод на чужині – мовного бар’єру та постсовєтської затурканости. Вона швидко стала своєю у добре згуртованій патріотичній громаді українського Клівленда. Жодна помітна культурноосвітня, релігійна, наукова чи мистецька імпреза, а то й просто збір коштів на потреби ЗСУ не обходиться без харизматичної Галини Михайлівни Кавки. Талант писати – і поезію, і прозу – це в неї з дитинства. Але сповна вдалося втілити давно задумане на письмі саме на чужині. Тут, далеко від рідного краю, усе перемучене й переосмислене сотні-тисячі разів – набирає особливого звучання. Такі тексти зазвичай важко пишуться, але легко читаються й надовго запам’ятовуються. Книги якось непомітно заповнювали її внутрішній світ. Ставали і сенсом буття, і своєрідним мірилом вірності даній ще в Україні клятві – повернути правду про героїв УПА і прозвітувати перед Батьком і Матір’ю. Бо їхні голоси чує, їхню присутність бачить зримо і тепер. І це помітно у багатьох її віршах. Ось як у цьому, під назвою “Мати”: Вранці до нестями Пахне світ вербою. Чую голос мами – Він завжди зі мною. Саме голос матері, її понівечена окупантами трагічна доля і ледь пам’ятні дорогі обриси батька не давали можливости ні схибити з назавше обраного шляху, ні зневіритися від випробувань долі, ні впасти у безпам’ятство. “Зрада” як початок діяспоріанки Кавки Найбільш відомі в діяспорі й Україні її книги “Струни серця емігрантки”, “Добро славить людину”, “Медична служба ОУН-УПА на Бойківщині”, “Обличчя української історії”, “Зрада”. Найновіша книжка вийшла друком у львівському видавництві “Сполом” у 2024 році. На основі зібраного і значного за обсягом документального матеріалу й публіцистичних роздумів авторка закликає читача осмислити феномен національної зради, яка дамокловим мечем століттями висить над нашою українською долею. Пізнаємо це болісне й часто повторюване явище національної історії через зраду Івана Мазепи і Симона Петлюри, Євгена Коновальця і Степана Бандери, В’ячеслава Чорновола й нинішньої непохитної борчині за українську правду – в поки що не українській Україні Ірини Фаріон… Книга ця вже має добрий розголос та рясну пресу. І ось свіжа новинка від Галини Кавки – шляхетно видана в тому ж львівському “Споломі” книга з ємкою, глибинною і промовистою назвою “Еміграція”. Я чужиною Пішла між Люди – Мимо Страждання, Мимо Огуди. І босі ноги Об камінь била – Шукала Долю, Ламала крила. Це – рядки із заголовного вірша нової книги відомої в західній українській діяспорі громадської діячки, поетки і письменниці, засновниці благодійного фонду “Glory to Ukraine” (Слава Україні) Галини Кавки-Прохни. Головна мета цього фонду – підтримка в Україні просвітніх проєктів, спрямованих на повернення історичної правди про героїв ОУН-УПА та захист від фальсифікаторів бандерівської ідеї “Україна понад усе!”. Вірш “Я – емігрантка” у цій книзі слугує прологом, своєрідним поетичним поясненням творчого задуму авторки. Наве-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин