Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пишуться вірші · “Душа, як флешка. Грамів два. Та скільки в ній живого…” · с. 11сторінка оригіналу ↗

З нових поезій

Слово Просвіти, №14 за 2026 рік

Юрій КОВАЛІВ ТІЛЬКИ ТАК *** Спинись. Оговтайся від шоку. Це був нокаут. Гострий біль. Ти опинився за пів кроку Від пастки. І яких зусиль Ще треба: звестися на ноги, Всю волю втиснути в кулак І сподіватися на Бога. …бій не скінчився. Тільки так! *** Коли ще дерева, як птахи, літали, Каміння співало самo, без Орфея, Джерела тоді загорталися в трави, Земля була небом, а небо – землею. Адам жив у глині, відкритий, як двері, – Ступали крізь нього і боги, і гноми, І скриптор, який щось писав на папері... Та де той папір? Не питай. Невідомо. ПРО СЕБЕ І НЕ ТІЛЬКИ... Вже вирій на часі. Сороки зостались. І гостро запахли навкруг чорнобривці. Не втямив, як тихо підкралася старість Й шепоче на вухо, щоб я впокорився. Непрохана госте, ходи-но до столу. Тут шкварка і чарка – є все, чим багатий: Частуйся-шануйся, хвора і квола, Тільки мене не раджу чіпати. Я ще нівроку, ще дам собі раду. Скажи: яким дивом ти дзеркалом стала, Втискаєш мене в приголомшливу правду... Ти рацію маєш: не брешуть дзеркала. *** Душа, як флешка. Грамів два. Та скільки в ній живого… Тут і страждання, і дива, Зневіра й шлях до Бога. А міражі чи муляжі – Все фейкове, нестерпне… Немає тіла без душі. Воно без неї – мертве. *** Кулясті, трикутні, ромбічні дерева, Квадратні кущі і… важлива деталь: Затятий геометр каже – “так треба!”, Хоч дозволу він у дерев не питав. Він твердить: “Природа недосконала”. Він циркулем, метром природу затис. Та час промайнув. Геомeтра не стало. І знову свобода вернулася в ліс. *** Сотня небесних очей тебе пропече до п’ят. Душу столочать твою непрохані голоси, Надто голос отой, що каптур на себе нап’яв, Волю твою відбере – проси його не проси! Станеш голосом тим, щоб занедбати свій, Ніби з чужого плеча одягнеш сіре пальто, Та не помітиш, коли стисне лукавий змій В обіймах своїх міцних — а звати його Ніхто. Це вже не просто чіп і не клінічні сни. Тебе поглинатиме він, доки тебе не вб’є. ...врешті отямся і голос той прожени. Завжди з тобою Господь! “...святиться ім’я Твоє”. *** Птахів залізна зграя Вирва замість небес Янгол вже не літає Янгол рипить протез Хижий ранок розпався Стиснутий до “нуля” Кулі тонкі мов пальці Кожна для москаля Кожна й для сучого сина Здатного в чорну ніч Підступно бійцеві в спину Загородити ніж *** Ти кажеш: ведуть на розстріл, На розстріл ведуть... хоча Холодний байдужий простір Все бачив, але мовчав. Цей “вирок” завершить куля. Ти кажеш: така дурня ... Не закує зозуля, Закаркає вороння. *** В довжелецькім плащі І при парасолі Він пильнує дощі Крізь тополі прозорі. Він виходить з води, Він заходить у води, І приносить завжди Чистий присмак свободи. Переповняться ним Всі шляхи й непомітно. Він розтане, як дим, Наче птах перелітний. *** Щоб полічити кільця у дереві, Треба його спиляти. Але тоді не стане дерева. Щоб пізнати смак яблука, Треба його з’їсти. Але тоді не стане яблука. Щоб дізнатися, як пташка співає, Треба скрутити їй горло. Але тоді не стане пташки. Чи варто шукати смерті, Коли вона в тобі. *** Чи ти вже – не ти, а суцільний блекаут Із чорними вирвами замість очей. Напомацки тіні навколо блукають І ти поміж них, недонищений ще. Бредемо в пітьмі невигойної рани. Шугають залізні ворони крізь нас. Та ми не одні: бовваніє над нами Як поглум — лайна золотий унітаз, Щурячі мідаси жирують на крові, Бо що їм двохсоті, трьохсоті, пітьма… Давити мідасів будьмо готові: Попереду — люта, безжальна зима. *** Зблідли міста безборонні. Скапують зорі кров’ю. Бійся китайських драконів. Згадуй сплюндровану Трою. Світ вже ні мертвий, ні живий, Схиблений на парадоксі, Бо без війни неможливий Так і не скаже: “Досить”. *** Відчуваєш плече і стаєш тим плечем, Бачиш погляд невгнутий і стаєш ним одразу, Повен гідності й чину, рішучим ключем Відкриваєш в собі непідкорену расу, Відкриваєш свободу, без якої – ніяк: Воля Божа у ній – Його Слова і мислі. Ти не маса, не натовп, а потужний кулак, Що не палець у ньому – міцна особистість. Начувайтесь, цинічні, лукаві спрути, Не поставити вам бунтаря на коліна: Він у нашій крові, кожен Я, кожен Ти, Й називається він – Україна! *** Скоро осінь. Не за горою. Тільки всохнуть в степах кураї, Як земля захлинеться кров’ю І Господь не врятує її. 4 серпня 2021 р. *** Це небо блазенське там ігрища анциболота Затіпаний лайнер давно він з радарів пропав В петлі турбулентній шоумен замість пілота Затято викручує напівпритомний штурвал *** Зависли сходи без перил Над порожнечею під’їзду. Поміж скелетами квартир Гасає вітер. Цьому місту Не стало місця в жодній з мап. Лиш місяць посмішку гноїсту Розмазує у ніч нечисту, Неначе шкіриться кацап. *** Замість яблук – зграя ворон… Бензопили ревуть щосили… З кожної гілки капає кров І в коріння підтяті жили. Замість яблунь – каліччя, проте На рубцях, на порубанім тілі Очайдушне пагіння росте І тому дроворуби безсилі. *** Чи то світлиця, чи корчма – – Яка різниця поміж ними? Коли цей світ летить сторчма І вже його не зупинити, Коли не годен Божий Син Вернути глузд людському роду... Один закляк серед руїн, Ступивши на нову Голготу. *** Ржею взялися трави. Дронів антитіла. Небо горить криваве І вигорає до тла. Попіл на землю сиву Сиплеться звідусіль. ...в розпуці Божого гніву Приховано Божий біль. ТАКЕ ПРИВЕРЗЛОСЯ... Кожне завтра буде вчора... Кожне – скрізь... чи хто не знає... Поглинає хмара чорна Сполотнілі небокраї, Шеретує тітушнею Уцілілі зойки світла, Навіть – зав’язь черешневу, Щоб ніколи не розквітла. Переплутані дороги Зашморгами забуяють... Марно там шукати Бога, Де збиткується диявол. РОЗДУМИ НАД СЬОГОДЕННЯМ... сіра печатка більма озер ані шелесне як в домовині жив собі вітер жив та й помер і не залишив жодної тіні тільки й по ньому хто біг не добіг заціпенів хто ішов не дійшовши марно чекати на дощ або сніг з хмари під товщею пилу і жовчі в пастку бездонну зсипаний час до мікросекунди нині і всує… Досить! Хто вигадав цей парафраз? Тільки не вітер. Він здетонує. *** Гойдалка зблизька, Надто сумна: Вчора – колиска, Завтра – труна. Що там сьогодні? Щебетно... от Шляхи незворотні, Марнота марнот.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин