Суспільство · “Ворог повинен боятися наступу ЗСУ на всіх фронтах”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «Все буде в слушний час», с. 1
Все буде в слушний час
Слово Просвіти, №15 за 2023 рік
Закінчення. Поч. на стор. 1
Якщо утриматись у західній частині Бахмута, то надалі, коли прийде час, можна перейти в контрнаступ, який має гарні перспективи, оскільки згори легше не тільки оборонятися, а й атакувати. Тут ще варто ось що зауважити: щоб пройти історичний центр міста, ворог – з відчаю і через люту ординську вдачу – вдався до тактики випаленої землі, в результаті чого тепер весь центр міста лежить повністю в руїнах, а це не дасть можливості оборонятися окупантам, якщо наше військо тут перейде у наступ, бо все зруйновано, їм ніде буде ховатися від справедливого покарання смертю. До того ж утримання міста не дає розвинути ворогу наступ на Слов’янськ та Краматорськ, на Часів Яр та Костянтинівку, позбавляє його можливості здобути не тільки військові дивіденди, а й спричиняє психологічні втрати – як для нацистського війська, так і для всього ординського люду. Бо “за трі дня вазьмьом Кієв”, але після того за 7 місяців не здолати опір в районному центрі – Бахмуті, – це може поки що й не смертельний удар по пиці імперського держиморди-нациста, але дуже болючий копняк, який вельми інвалідизує пиху і віру в свою могутність ординців. Це виснажує їхню боєздатність і спричиняє зневіру до себе і до свого фюрера. На решті напрямків на Донеччині ситуація майже не змінилася. Це результат майстерності наших бійців та тактичної успішності командирів. Слід зауважити, що на всіх цих напрямках на Донеччині (окрім Бахмутського) фронт сформувався вже кілька років тому, а отже великі фортифікаційні роботи були проведені раніше, місцини пристріляні, був набутий великий досвід, що й дає
Василь ЛИЗАНЧУК, доктор філологічних наук, заслужений професор ЛНУ ім. І. Франка
Гірко писати про антиукраїнізм в Україні, але Правда волає до справедливого осмислення фактів, подій, явищ. Кожний із нас може побачити, відчути, що антиукраїнізм лицемірно гніздиться в багатьох сферах життєдіяльності. Є непоодинокі факти глумливого, зневажливого, навіть зловорожого ставлення цивільних істот до українських військовослужбовців. Нещодавній приклад із Буковелю: захисник України, який перебуває на реабілітації, справедливо нагадав бізнесовцю та його дружині, що в Україні державна=офіційна мова – українська. Але у свідомості багатіїв-глитаїв зловісне гасло “какая разніца” обернулося стосовно патріота України зловорожістю. А у Хмельницькому священник так званої УПЦ МП та його блюдолиз-вірянин побили українського військовослужбовця. Прикро, але духовна та інформаційна сфери наповнені маніпулятивною пропагандою. Лицемірне верещання батюшок – очільників з Києво-Печерської Лаври – розповзається Україною і отруює свідомість московською блекотою багатьох українців, які витончену брехню сприймають за правду, що, мовляв, Києво-Печерська Лавра – це власність Московії=Росії. Цим зловісним павутинням батюшки обсотують такі результати у цей час напруженої оборони. Окупанти кволо, але вперто просуваються на північному сході від Авдіївки, а саме місто методично знищує авіабомбами – тобто перейшли до тієї ж тактики, що й у Бахмуті. Попри те, оточення Авдіївки не було, немає та й не буде, на мою думку, – якщо все буде правильно і послідовно в діях української оборони. Біля Мар’їнки ординцям теж просунутися не вдається. А біля Вугледара, після тамтешнього нещодавнього погрому окупантів, які наважилися великими силами увірватися в місто, ситуація стабілізувалася, тож поки що вони тут й не намагаються активно наступати – рани свої зализують, командування міняють, та й збройне і снарядне виснаження теж вже дається взнаки. На Запоріжжі лінія фронту теж без руху в той чи інший бік, тривають взаємні артилерійські обстріли. Але підготовка нашого війська для широких операцій йде невпинно – постійні обстріли скупчень, баз, складів ворога – по всіх логістичних центрах ворога – не вщухають ані на день, особлива увага – до Мелітополя. Ворог повинен боятися наступу ЗСУ на всіх фронтах, а звідкіля він буде насправді, це їм знати не треба, саме тому ведуться обстріли ворожої логістики за всіма напрямками фронту. На Херсонщині лінія фронту стоїть стабільно по Дніпру. Теж взаємні обстріли – через річку (і з нашого боку по островах серед рукавів Дніпра, щоб зменшити ординські обстріли Херсона). На Харківщині, на невеличкій окупованій ділянці північного сходу області, теж все стабільно.
Всі намагання ворога просунутися до Куп’янська, потужного логістичного вузла, а також форсувати річку Оскіл, щоб нависати загрозою наступу на велику і стратегічну територію міжріччя Осколу і Сіверського Донця – все це намарно, реваншу за легендарну Харківську операцію не буде. На Луганщині ворог невпинно, день у день, намагається наступати, але похвалитись перед своїм ординським народом чимось суттєвим не може. Просування на кілька сотень метрів на деяких ділянках за кілька місяців – це не те, що хоче бачити нацистський плебс “вєлікой” орди. Головна мета окупантів тут – відсунути українські війська від міст Кремінна та Сватове, а також від траси між ними. І якнайбільше встигнути окопатися на кількох фортифікаційних лініях, розуміючи неминучість скорого українського наступу. А де він буде – не їм вирішувати, хай бояться всюди. Ще ласим і бажаним для окупантів є наступ на Білогорівку та на села Верхньокам’янське і Спірне, бо вони перешкоджають планам наступу ворога на Сіверськ, але сил для здійснення своє мерзенної мрії вже не вистачає, бо основні сили кинуті на Бахмут. Отже, і тут облизня мають. Ось, до речі, ще одне свідчення того, якою багатогранною є потреба оборони Бахмута. Стислий підсумок цього огляду фронтових подій: 1. Московія до скорого початку неминучої літньої визвольної кампанії ЗСУ намагається бодай хоч трохи розширити ареал окупованих територій, намагається хоча б вийти на адміністративні межі Донецької і Луганської областей.
2. Орда полишила свої захланні мрії виходу на адміністративні межі Запорізької області, а тим більше – Херсонської, обмежившись межами окупації в цих областях станом на цей час, а саме лівобережної Херсонської області по Дніпру, мріє утримати в своїх руках Запорізьку АЕС, найпотужнішу в Європі, утримати Запорізьку область в тих межах, які їй дістались в результаті бліцкригу на початку. Для цього окупанти будують чисельні фортифікаційні лінії у кілька рядів і укріпрайони в особливо чутливих і важливих місцях. 3. Такі ж лінії фортифікації окупанти спішно лаштують в Луганській області – теж на окупованих територіях на початку масштабного наступу минулого року. 4. У Донецькій області, на мою думку, ворог бачить основним завданням вже не стільки вихід на адміністративні межі області, скільки якнайдалі відсунути фронт від Донецька. Щодо фортифікаційних засобів, то тут вони були вже збудовані протягом 8 попередніх років війни, тому такі роботи зараз тут ведуться найменше, тим більше, що ворог розраховує поки
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
